Читаємо уривок із книги про Ніла Хасевича — другої із серії «Історії українських митців»

Книга про Ніла Хасевича — це друге видання із серії «Історії українських митців», яку Projector Publishing створює спільно з Projector Foundation та Фундацією ЗМІН. Авторкою книги стала Марчела Можина — дослідниця і шрифтова дизайнерка, що розробила на основі літерацій Ніла Хасевича шрифт Воля (нині він є частиною нової айдентики ЗСУ).

Ніл Хасевич — митець, художник-графік, головний дизайнер УПА. Він жив в історичні часи, схожі на наші, творив графіку у підпіллі. І метафорично (під псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка), і буквально (в підземних сховках-криївках). Попри всі труднощі й непрості рішення, він не полишав мистецьку діяльність і завжди залишався невід’ємною частиною мистецького процесу першої половини ХХ століття. 

Тож книга «Історії українських митців. Ніл Хасевич» — це спроба зазирнути в історію життя митця через його творчість, соціальні зв’язки, друзів і мистецькі об’єднання, контекст, в якому жила тогочасна Україна та світ. 

Видання побудоване як пригодницька кіносага, в якій авторка Марчела Можина епізод за епізодом відтворює життя митця. Ніл Хасевич — поки що маловідома для широко загалу постать. Проте варта того, щоб про нього дізнався весь світ.

«Ніл Хасевич, як художник, як борець та й просто як людина, був знищений радянськими каральними органами, а його імʼя було забуте й стерте з історії радянською пропагандою. Тому насамперед я хотіла б, аби якнайбільше людей просто дізналися про нього. Для тих, хто вже знає Ніла Хасевича як «головного художника УПА», я прагнула розкрити його життєвий шлях до початку війни. Projector Publishing — це видавництво, читачі якого передусім молоді художники та дизайнери. Люди, які проживають подібний досвід, навіть ворог той самий. Тож надзвичайно хотілось, щоб вони відчули історію Ніла Хасевича як дуже близьку та зрозумілу. Понад усе я прагнула через історію життя однієї людини показати нерозривну історію українського визвольного руху до наших днів. Це моя надмета — щоб кожний читач відчув себе частиною цього руху», — говорить Марчела Можина.

Книга містить раніше неопубліковані роботи та фотографії, а також есе, що занурять в український та світовий контекст середини ХХ століття: політичну боротьбу, мистецькі об’єднання, еміграцію.

На ексклюзивних умовах публікуємо на ELLE.UA фрагмент із «Частини, у якій Ніл Хасевич вступає в український мистецький гурток «Спокій»:

«"Спокій" не значить застій… Розуміємо

у символі того українського рідного слова

сам ритм, такт, порядок, акорд, ту гармонію,

що панує у справжньому мистецтві всіх епох

і народів, і що є вічною, незмінною у нашому

мистецтві».

Володимир Побулавець

Варшава, кінець 1920-х, сонячний (так, обов’язково сонячний) ранок. Двоє молодих людей із теками під пахвами, бідно вдягнені, поспішають кудись у справах. Очі горять, ведеться жвава розмова. Йшли б швидше, але один з них, невисокий на зріст, має палицю в руці та саморобний дерев’яний протез на лівій нозі. Це студенти Варшавської академії мистецтв, учасники українського мистецького гуртка «Спокій» — Ніл Хасевич, а поруч із ним — роком старший В’ячеслав Васьківський, поспішають на приватні уроки до старого дереворитника. Це вже не «Зоряні війни» — а радше щось у дусі «Мрійників» Бертолуччі. Натхненні бунтарі свого часу готуються творити нову сторінку в історії мистецтва. «Спокійці», як називали їх у львівській пресі.

Після поразки національно-визвольних змагань 1917–1921 років, тисячі українських вояків у складі армії Української Народної Республіки (УНР), перейшовши річку Збруч, опинились у польських таборах інтернованих. Не в змозі повернутися на Батьківщину через радянську окупацію, вони вірили, що боротьба за Українську державу не завершена. Вони очікували сприятливих міжнародних умов, зберігали та плекали національну свідомість.

Вихідці саме з такого середовища, студенти Варшавської школи образотворчих мистецтв — уже знайомий вам Петро Мегик та мистець-різьбяр Володимир Побулавець — стали членами сформованої 1921 року Української студентської громади (УСГ), на базі якої організували секцію студентів мистецьких шкіл. Згодом секція виросла в окрему організацію — український мистецький гурток «Спокій». Гурток єднав студентів Варшавської академії мистецтв*, більшість з яких, за словами самого Мегика, — «переважно діти села, із самих глибин українського народу, незаможні, без стипендій, здатні виключно на власні сили».

Дитиною села Дюксин Рівненської області був і Ніл Хасевич. 

В академії Хасевичу пощастило потрапити на навчання до видатних польських педагогів та художників. Він вивчав живопис у Мілоша Котарбінського, графіку в майстерні професора Владислава Скочиляса, мистецтво шрифту й книгознавство — у професора Бонавентури Лєнарта. 

«…Пильно вчиться та неймовірно бідує. З дому від батька нічого не одержує, бо там — не менша біда», — продовжує спогади Петро Мегик. Хасевич неодноразово звертався до керівництва Академії з проханням звільнити його від оплати за навчання, призначити стипендію. Зокрема, відомо, що він кілька разів отримував від Академії грошові нагороди, які видавалися здібним студентам. Також Хасевича звільнили від оплати за навчання з 1927 по 1931 рік. У зверненні, написаному восени 1931-го, художник зізнається, що вже отримує безплатні обіди, а також завдяки Українському товариству допомоги студентам безкоштовно проживає в інтернаті. Можливо, тому надалі Хасевичу відмовили у звільненні від оплат з поміткою «не заслуговує». 

Про умови проживання та подробиці особистого життя молодого Ніла Хасевича спогадів та згадок, на жаль, не лишилось. Зі згаданих вище звернень, у шапці яких потрібно було вказувати адресу проживання студента, дізнаємося, що 1930 року Ніл Хасевич жив у Варшаві в Академічному будинку Варшавського політехнічного університету на вулиці Польна, 50. Наступного ж року Ніл переїздить в Український студентський дім на вулиці Брудновській, 14. Крім інтернату на 20 місць, у будинку розмістилися також канцелярія та бібліотека Української студентської громади. 

Для Ніла Хасевича, як і для багатьох українців на чужині, що не мали намірів асимілюватися, було важливо підтримувати зв’язки з українською громадою, розвивати українське мистецтво та культуру. Він одразу доєднується до створеного 1927 року «Спокою» та стає його секретарем.

*«Історії українських митців» — серія книг про життя та творчість українських митців і мисткинь 20-го століття. Кожна книга розкриває їх як особистостей, схожих на нас: зі своїми талантами і творчими пошуками, внутрішніми ваганнями та сміливими рішеннями. 

Наразі книга «Історії українських митців. Ніл Хасевич» доступна до передзамовлення за посиланням. Нагадаємо, що першою книгою із серії «Історії українських митців» стало видання про Олександру Екстер.