Людвиг Сальо: повернення забутого будівничого українського шкільництва

5 червня 2025 року виповнилося б 172 роки з дня народження Людвига Сальо (5.06.1853 – 4.05.1915) – видатного галицького освітянина та будівничого українського шкільництва, соратника Михайла Грушевського. Цей забутий часом, але визначний для своїх сучасників громадсько-культурний діяч, педагог, гімназійний професор Коломийських гімназій № 1 і № 2, а також Львівської академічної, сьогодні згадується хіба що знавцями німецької та латинської філології, істориками, краєзнавцями або людьми, що глибоко цікавляться минулим.

Людвиг Сальо народився в Коломиї, проте його батьки походили зі Снятинщини, де одружилися у Вознесенській церкві м. Снятин у 1850 році. Інформація про їхнє соціальне походження, на жаль, не збереглася [1].

Професор Людвиг Сальо

Середню освіту Людвиг Сальо здобув у Коломиї, а університетську – у Львові. Свою педагогічну кар’єру він розпочав у 1878 році. Як германіст, він чудово володів латиною та грецькою, викладаючи свої предмети українською, польською та німецькою мовами. Після складання вчительського іспиту 23 листопада 1883 року, до 9 липня 1887 року викладав у Ряшеві, а з 1887 по 1889 роки – у Сяноцькій гімназії. У 1889 році отримав звання гімназійного професора. У Сяноку був активним членом товариства «Сокіл». 18 червня 1890 року Сальо склав іспит на вчителя фізики та математики [4, с. 226].

У 1890-1892 роках викладав німецьку та латину у Львівській академічній гімназії. Про цей період діяльності професора цікаві спогади залишив український громадсько-політичний і військовий діяч Степан Шухевич: «На вчителя до німецького прийшов уже немолодий мужчина, професор Людвик Сальо. Говорено, що він в дійсності називався Сало, а не Сальо, але це байдуже. Той сивавий і лисавий професор, з бородою, був дуже чесний і справедливий. Кожному давав тільки таку клясу, на яку собі хтось заслужив. За те я його дуже поважав і шанував, але через те дядько Володимир не міг за мене виказатися добрим поступом у науці німецького. — Коли б я його перепустив, тоді всі такі геґеси, як він, мусіли б і собі дістати перші кляси, а це ж немислиме, — сказав професор Сальо і дав мені при кінці п’ятої кляси . .. поправку з німецького, а моя поїздка до Праги пропала, пропала. Професор Сальо вимагав від мене не багато, тільки аби я через ферії вивчив напам’ять тих шість віршів, які мої товариші вивчили ще під час шкільного року. Пам’ятаю, що були між ними «Саеуґерс Флюх» і «Дер Таубер» [9, с. 141].

З 1892 по 1905 роки Людвиг Сальо викладав у Коломиї. Спочатку він став першим класним керівником українського класу при польській гімназії. На базі цих українських класів у 1901 році в Коломиї було створено Цісарсько-королівську українську гімназію на чолі з Софроном Недільським. Викладаючи німецьку, латину, українську та математику, він також керував бібліотекою закладу. У цей період він почав писати свої перші підручники з латини та німецької для українських гімназій, що були першими посібниками для українців, які вимушено вивчали значну кількість предметів польською або німецькою мовами [5].

Перший український випуск Коломийської гімназії, сидить посередині директор гімназії Софрон Недільський. Крайній справа 2-й ряд – проф. Л. Сальо. Коломия, 6 березня 1900 р.

Серед відомих учнів Л. Сальо коломийського періоду викладання (1892-1905) були такі діячі, як І. Семанюк (Марко Черемшина), О. Букшований, А. Тофан, В. Порайко та інші. У цей час Л. Сальо очолював «Шкільну Поміч» (1894-1898), де активно відстоював українську освіту в Галичині [6, с. 11].

Запрошення Крайового шкільного союзу Михайлу Сергійовичу Грушевському (№ 858). 28 лютого [за н. ст.] 1912 р. (е-архів Михайла Грушевського)

З 1905 по 1914 роки Людвиг Сальо був викладачем Львівської академічної гімназії, де продовжував викладати німецьку та латину. Саме Іван Боберський разом із Людвигом Сальо (який вів уроки протягом наступних навчальних років 1906/1907 – 1908/1909) змогли забезпечити викладання німецької мови на високому рівні від самого початку діяльності гімназії [4, с. 227].

У Львові він зближується з Михайлом Грушевським [7; 8], з яким спільно керуватиме «Учительською громадою» (1908-1914) та Краєвим шкільним союзом (1911-1914). При Краєвому шкільному союзі Л. Сальо керував секцією українського приватного шкільництва [1].

Як член правління, він докладав багато зусиль для захисту прав українців на освіту рідною мовою. Завжди залишаючись чуйним до проблем своїх учнів, він допомагав їм чи порадою, чи подекуди і матеріально. Не залишивши по собі нащадків, Л. Сальо помер в останній місяць російської окупації Львова 4 травня 1915 року. Кошти на пам’ятник йому на полі № 63 Личаківського кладовища було зібрано завдяки оголошенню Юліана Романчука в газеті «Діло» № 92 від 23 квітня 1918 року [2, с. 4].

Газета Діло. Ч. 92, 22 квітня 1918 р. з оголошенням про збір коштів на надгробок для проф. Сальо.

У процесі пошуку будь-якої інформації про професора Сальо з 2021 року було бажання відвідати його могилу та вшанувати пам’ять цього невтомного борця за українські культурні права в підавстрійській Галичині. Це вдалося зробити 2 січня 2025 року під час відвідин Львова, проте могилу вдалося знайти не одразу. Завдяки матері, яка добре орієнтується на місцевості, було знайдено зарослий мохом та чагарниками камінь, подібний до плити на зображенні у Вікісховищі. Від моменту створення фотографії львівським некрополістом Ігорем Мончуком у 2017 році могилу фактично неможливо було впізнати [1].

Могила Л. Сальо на Личаківськім цвинтарі. Фото І. Мончука (2017), фото А. Бойди – 2 січня 2025 р.

Це очевидно, адже маршрут не є привабливим для відвідин туристами через віддаленість від центральних алей. Одразу після цього було вирішено розширити статтю про Сальо у Вікіпедії. У цьому активно допомагав адміністратор В’ячеслав Мамон, якого було знайомо кількома місяцями раніше.

Разом з колегою за один вечір переклали текст з польської версії статті, інтегрували в українську. Додатково було віднайдено фотографію професора за 1900 рік, а також упорядковано шаблон та наповнено статтю додатковою інформацією. Сформувавши запит на ім’я директора Личаківського цвинтаря Павла Богайчика, доволі швидко отримали його відповідь. У ній повідомлялося, що прохання про розчистку могили від чагарника виконали. Для порівняння надіслали фото до та після прибирання.

Могила Л. Сальо після звернення А. Бойди та розчистки працівниками цвинтаря. Поле 63 Личаківського цвинтаря. 20 січня 2025 р. (П. Богайчик), 1 червня 2025 р. (І. Мончук).

Працівники цвинтаря діяли доволі оперативно, і виконавчість дирекції приємно вразила. Тому як Павлу Володимировичу, так і всім, хто розчистив могилу видатного вчителя – шана та подяка. Окремо хочеться подякувати львівському некрополісту Ігорю Мончуку за те, що свого часу залишив на Вікіпедії фото та координати могили Людвига Сальо. Без них було б неможливо віднайти цю людину на полі №63 на Личакові. Тому щиро радію, що сьогодні є нагода вшанувати того, хто помер в окупації, а пам’ять про нього повертається у боротьбі з Москвою вже в іншій і жорстокішій війні.

Андрій БОЙДА
історик, аспірант 2-го курсу факультету історії, політології і міжнародних відносин, Карпатського національного університету імені Василя Стефаника

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бойда А.Забута могила на Личакові: як Вікіпедія допомогла відновити пам’ять про галицького освітянина. Блог Вікімедіа Україна, 14 травня 2025. URL: https://blog.wikimedia.org.ua/2025/05/14/a-forgotten-grave-at-the-lychakiv-cemetery/