Фешн-перформанс «Дюрер. Янголи. Спокусниці» від Караванської відбувся у ZAG GALLERY

Відома українська дизайнерка Оксана Караванська представила у Львові, у першому в Україні просторі мистецтва, безбарʼєрності та інновацій – в ZAG GALLERY, унікальний фешн-перформанс «Дюрер. Янголи. Спокусниці». Це була перша подія у новому сезоні від ZAG.

У просторі ZAG GALLERY і її нової експозиції під промовистою назвою «Рай/Пекло», яка поєднує твори Альбрехта Дюрера, Раймонді, голландських майстрів натюрморту XVII ст., голландську графіку XI ст., український іконопис XVI ст. та новітнє українське мистецтво, Оксана Караванська творила мистецький фешн-перформанс на межі жанрів і сенсів. Містика, інтрига, провокація, – усе в стилі дизайнерки, яка любить дивувати й шокувати. «Дюрер. Янголи. Спокусниці» – це не просто фешн-історія. Тут одяг – як обряд, модель – як дух, а галерея – як портал.

“Мій новий концепт – про Жінку, жіночність та її багатоликість, – розповідає Караванська. – Вона завжди різна: ангельська, спокуслива, вродлива, загадкова, відьомська і навіть трохи небезпечна… Її тіло може бути струнким, повним, молодим, зівʼялим, але від того не втрачається її справжня сила. Недарма стільки легенд про енергетичні, мольфарські таланти наших жінок. Одна історія про конотопську відьму чого вартує!”.

Фешн-перформанс «Дюрер. Янголи. Спокусниці» – це навіть не дійство, а ритуал. Сам одяг від кутюр Караванської перегукується з містичною українською традицією. Авторка епатажних вишивок – Ксенія Уманська. Образи, інтегровані у простір, промовляли, відчували… При глядачах – перших і єдиних свідках цієї живої розмови.

Близько двадцяти моделей не просто дефілювали, а творили сенси та змісти – із проекцією з минулого на теперішнє та майбутнє. У центрі фешн-перформансу – Жінка: світла і темна, пуста і глибока, кокетлива і цнотлива, змінна і вічна. Вона ніколи не буває одновимірною.

“Жінка – це одночасно і яблуко, і змія, – провокує Караванська. – А відьма – слово, викривлене чоловічим страхом. Ці жінки не дивляться в очі, бо бачать глибше. Вони не потребують схвалення, бо вже давно все знають. Це не містичність – це внутрішня сила, яку ніхто не зміг зламати”.

Біле і чорне. Усе починається не зі світла чи темряви. Початок – це роздвоєння: біле і чорне йдуть поруч, бо існування одного без іншого неможливе. “Ми не боїмося чорного, – тлумачить Караванська. – Мереживо на тілі – як тріщина в броні. Як броня, що ховає рани на серці. А білий – це не завжди про чистоту. Іноді це про мрію бути чистою, про мрію бути ангелом. А ангельське терпіння інколи потребує диявольської сили”.

Спокуса. Тіло – не гріх. Гріх – це забути, що воно має силу. Що воно має говорити мовою, старшою за слова. Сідниці. Вуста. Груди. Відвертість чи вульгарність? Доступність чи провокація? “Коли межа між бажанням і соромом розмита, ми нарешті починаємо бути чесними”, – пояснює дизайнерка.

Галина ГУЗЬО