7 років забуття: як українка Ельвіра Патерсон-Гаврилова повернула Кевіна Спейсі на великі екрани у Каннах

Кевін Спейсі повернувся у світове кіно після звинувачень у домаганнях. Суд виправдав актора, а відродила легенду Голлівуду — міжнародна продюсерка українського походження Ельвіра Патерсон-Гаврилова* та її компанія Elledgy Media Group. Завдяки їм вперше за 20 років у своїй кар`єрі Спейсі зрежисував стрічку — науково-фантастичний бойовик Holiguards, де також зіграв головну роль. Роботу представили на Каннському кінофестивалі. Про фільм, Канни і особисті проєкти ми поспілкувалися з Ельвірою Патерсон-Гавриловою в інтерв`ю для ELLE.UA.

Ельвіро, вітаємо з візитом на Каннський кінофестиваль! Перше та найбільш інтригуюче для всіх питання: як вам вдалося відновити кар’єру Кевіна Спейсі у Голлівуді після 7 років забуття? 

Спрацювало бажання створити сильну історію з гідним акторським складом. Коли ми працювали над Holiguards, важливо було знайти людину, яка зможе передати складну внутрішню драму героя та якісно режисерувати. Ми поговорили з Кевіном — відверто, без прикрас. Його згода була не скільки про камбек, а про довіру до матеріалу та команди. І я вдячна, що саме наш проєкт став простором для цього діалогу та дверима до Голлівуду. 

Якою була ваша особиста мотивація та Elledgy Media Group працювати саме з Кевіном Спейсі, зважаючи на складну репутацію?

По-перше, його виправдали. По-друге, йдеться про професіонала, якого не раз визнавали генієм. Кевін Спейсі — дворазовий лауреат Оскара! Його талант беззаперечний. Як продюсерка, я мала чітке бачення: дати акторові матеріал, у якому він розкриється і покаже нову глибину. Кевін не просто зіграв роль — він повернувся з сильним внутрішнім стрижнем. Та став режисером. Я шукала не «скандальне повернення», а виконавця, здатного тримати напругу.

Якою була реакція публіки в Каннах?

Емоційною. І, що важливо, — дуже чесною. Кевін отримав нагороду за життєві досягнення. У своїй промові натякнув, що готовий до нового етапу в кар’єрі. Приємно усвідомлювати, що цей етап розпочався саме з України, нашої команди Elledgy Media Group.

Holiguards — це науково-фантастичний бойовик. Його вже називають гучним не лише через повернення Кевіна Спейсі, а й відкриттям нової продюсерської школи з України. Як ви бачите цю стрічку?

Це дуже особистий проєкт. У ньому багато алюзій на боротьбу за баланс — між новим і старим, технологіями та людяністю. Це історія про вибір, розломи в системах і ціну миру. Я хотіла створити кіно, яке буде і видовищним, і глибоким. А той факт, що в ньому знялися Спейсі, Лундгрен, Гібсон, Робертс — ознака, що ідея близька людям.

Які ваші враження від цьогорічного фестивалю — чи змінився він у порівнянні з попередніми роками?

Канни завжди мають ауру магії, але цього року вона була особливо відчутною. Фестиваль став ще глибшим, ще сміливішим. Якщо раніше це була арена великих імен, то сьогодні — місце нових сенсів і голосів. Відчувається рух у бік відвертості, інтелектуальної провокації, емоційної щирості. Мені це дуже близько.

Який фільм став для вас відкриттям Канн-2025? Є стрічка, яка зачепила на емоційному рівні?

Особливо вразила стрічка La Terre Oubliée — французько-бразильська драма про жінок у постапокаліптичному світі. Там була така тиша в залі після фіналу, що я зрозуміла: ми щойно стали свідками чогось історичного.

Були серед цьогорічних переможців ті, на кого ви ставили ще до оголошення результатів?

Майже впевнено передбачила перемогу фільму Les Mains Vides. Це дуже витончене, глибоке кіно з естетикою, близькою до Бергмана, але з новим голосом. Його режисерка — молода, але неймовірно сильна. Відкрию таємницю: вже запросила її на розмову про спільний проєкт.

Які меседжі стали домінуючими цього року в конкурсній програмі?

Свобода — у всіх її проявах. Особиста, політична, гендерна. Багато фільмів говорили про жінок, які відвойовують своє «я». Бачу в цьому дзеркало часу — і як мати, і як продюсерка, і особливо як бізнесвумен, що побудувала з нуля Elledgy Media Group та «зовсім нежіночі» компанії з будівництва бункерів IHAVEN та супутників SpaceSat.

Чи змістився фокус фестивалю — наприклад, у бік інклюзії, соціальної критики або ж експериментального кіно?

Фестиваль стає більш чутливим до реальності. Але ця чутливість не заважає естетиці — навпаки, підсилює. Є місце і для соціального кіно, і для метафори, і для форми, яка дивує. Канни вміють тримати баланс — між правдою і красою.

Яку роль відіграє Каннський кінофестиваль у роботі продюсера — це більше про нетворкінг, пошук нових імен чи натхнення?

Усе водночас. Це лабораторія майбутнього. Так, натхнення, але дуже структуроване. Тут народжуються контракти, ідеї, союзи. Нетворкінг у Каннах — велика справа з відкладеним ефектом. На одному з подібних заходів народилась ідея стрічки Holiguards, заметчелись з Кевіном Спейсі. Безмежно вдячна, що проникся проєктом. І ось: прем’єра Holiguard на Каннському фестивалі, а Кевін Спейсі повернувся до Голлівуду. Диво від українки та команди Elledgy Media Group. (Сміється).

Чи були у вас професійні зустрічі або домовленості на цьогорічному фестивалі, які можуть вилитись у нові проєкти?

Авжеж, вірю, що деякі з них стануть гучними. Особливо тішить співпраця з європейськими фондами, які зацікавлені в копродукції з Україною. Також було кілька закритих зустрічей, де ми обговорювали Holiguards.

Ельвіра Патерсон-Гаврилова відома тим, що поєднує продюсування з інвестиційними ініціативами. Це майже цитата. Наскільки активно зараз інвестують у кіно — чи помітно це на Каннах?

Кіно нарешті стало не лише мистецтвом, а й активом. Я бачу, як великі фонди, навіть з tech-сектору, починають вкладатися в історії. Особливо — в ті, що мають соціальну або екологічну складову. Завжди кажу: фільм — це дзеркало часу, а інвестувати в нього — значить вкладати в майбутнє.

Українські фільми або делегації були помітними на цьогорічному фестивалі?

Гучним був фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» про завдання українських військових  подолати добре укріплений кілометр лісу, щоб звільнити стратегічно важливе село від російських військ. Там глибокий сенс: чим далі вони просуваються зруйнованою батьківщиною — тим більше усвідомлюють, що ця війна може ніколи не закінчитися. Українські режисери стають сміливішими у своїх меседжах, а актори — дедалі впізнаванішими. Ми вже не периферія, а частина глобального кінодискурсу. Дуже гідна присутність у паралельних програмах, наприклад «Мілітантропос». Кіномедитація про вплив війни на буденність людей.

Що потрібно українському кіно, аби бути більш впізнаваним на таких міжнародних платформах?

Чіткий продюсерський підхід, з цим й допомагає Elledgy Media Group, амбітність і підтримка на рівні держави. Нам потрібно більше історій, які резонують у світі, але народжуються в нашій культурі. Ще — потрібен системний розвиток кіношкіл, копродукцій та участь у міжнародних кіноінкубаторах.

У Каннах завжди багато уваги до образів. Хто займався стилізацією ваших виходів, які бренди обрали для червоної доріжки?

Я вірна українським дизайнерам. Вкотре обираю луки від бренду Adamaris. Цього разу була елегантна чорна силуетна сукня, що символізує внутрішню силу жінки. Саме під тему цьогорічного фестивалю.

Ще один вечірній образ для гала — класика з акцентом на світло. Стилізацією займалася моя команда в Лондоні, яка завжди відчуває мої настрій і меседж. Довершували образ — діаманти Ghafari. 

Як для вас поєднується публічна частина — червоні доріжки, фото, увага преси — з внутрішньою, продюсерською, «невидимою» частиною професії? 

Це дві сторони однієї медалі. Я люблю червоні доріжки — як символ визнання праці команди Elledgy Media Group. Але справжня робота — за кадром. Там, де ти шукаєш фінансування, переписуєш сценарій о третій ночі, знімаєш в холоді чи на висоті. І я вдячна, що маю змогу бути в обох світах.

Над якими проєктами зараз працюєте, можемо очікувати побачити ваші стрічки на великих фестивалях вже незабаром?

Ми завершуємо роботу над новим історичним фільмом, події якого розгортаються в Європі 40-х років, але він надзвичайно актуальний сьогодні. Також у розробці документальний проєкт про жіноче лідерство в умовах війни. І паралельно я розвиваю один з найамбітніших проєктів — IHAVEN: автономні підземні бункерні комплекси, які поєднують інженерію, архітектуру та філософію безпеки. Я вірю, що ці об`єкти також стануть темами для майбутнього кіно.

Ви згадали IHAVEN. Розкажіть більше: чому саме підземна нерухомість, як вона поєднується з кіно?

Певною мірою про бункерне місто почала замислюватися з пост-апокаліптичних стрічок. Але потім ковід, війни, посухи, хаос. Люди втрачають будинки через природні катастрофи та конфлікти. Тоді починаєш цінувати стабільність. І IHAVEN стала в нагоді тут і зараз, а не десь на екрані. Під землею можна контролювати клімат, забезпечити тишу та створити незалежне середовище. Це — план «А».

Звучить як футуризм. А з точки зору інвестора — чи має така нерухомість майбутнє?

Однозначно. IHAVEN — рідкісний продукт з високим рівнем автономності. Попит зростає, будівництво складне, а значить — унікальність зберігається. До того ж, комплекси можуть використовуватись як житло, дата-центри чи об`єкти для безпечного зберігання. Це актив із майбутнім.

Ідеальний фільм для Канн — який він, на вашу думку?

Фільм, який залишає слід. Який не пояснює, а ставить питання. Він може бути тихим або гучним, але чесний. Якщо після перегляду ти мовчиш кілька хвилин — це точно було кіно для Канн.

*Ельвіра Патерсон-Гаврилова — продюсерка, інвесторка, засновниця міжнародної маркетингової агенції Elledgy Media Group, а також власниця компаній з підземної нерухомості IHAVEN й будівництва супутників Spacesat, амбасадорка/учасниця Каннського кінофестивалю з 10-річним досвідом.