З минулого Знесіння. Частина друга

Продовжуємо знайомити читачів Фотографій старого Львова з циклом публікацій про історію Знесіння.

Цикл статей “З минулого Знесіння”, авторства український історика, професора Українського вільного університету, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка Миколи Андрусяка було надруковано у часописі Діло в 1932 році. Друга частина побачила світ на сторінках газети 11 червня 1932 р. (№ 127). Почитати першу частину можна тут

2. Господарські відносини на Знесінні в XV—XVIII ст.

Село Знесіння було королівщиною – як де виказують уже перші історичні вістки про нього: як у позві з 20 жовтня 1469 р. виступає Василь «homo regalis» (королівський чоловік) зі Знесіння, так і в 1500 р. маємо жалобу з 10 січня робітника Сенька «hominis regalis de Vnyeszyenye». Королівщини були головним джерелом доходів для королів, які надавали також ці маєтности добре заслуженій для держави шляхті. Селянам у королівщинах жилося дещо краще, ніж панським підданим. Королівські селяни відроблювали небагато панщини та служили у т. зв. лановім війську й через те одержували деякі полекші в роботах і податках.

Перші докладніші дані про господарські відносини на Знесінні подають нам люстрації королівщин у львівській землі з 1564—5 рр. Доживотнім арендарем Знесіння був тоді (від 1555 р.) Микола Сенявський, руський воєвода. У селі було тільки 13 селян, що сиділи на ріллі й звалися кметями. Кожний а них платив річного комірного по 5 ґр. та «колядок і ральця» 4, себто дарунків арендареві на Різдво й Великдень по 2 ґр.; всі разом платили до двора 3 зол. 1 ґр. (Золотий в тім часі = 30 ґр.). Імена й призвища знесінських кметів того часу ось такі: Трус (?) Степанович, Ісько Кривчицький, Лесько Гричович, Яцко Шанаяйкович, Сень Клебанович, Каленник Гуссак. Карпо Занкович, Данило Сенькович, Грицько Сопушко, Стецько Ріпа (Ржепа), Мисько Динисович, Андрушко Занкович та Сень Риболов.

Щодо робіт тих кметів для двора то були вони зобовязані до тих самих повинностей, що раніше виконували для потреб замку; возили пісок, цеглу, глину і т. п., орали й пололи городи та косили сіножать звану Черачовичі, з якої був 1 стіг сіна на 10 копиць.

Крім кметів були на Знесінні в тім часі також загородники, себто селяни осаджені на менших ґрунтах або й на самих обістях, загородах, без орної землі; загородники були обложені панщиною пішою та давали панові тільки комірне і ручну працю. Таких селян було на Знесінні в тім часі трьох: Олесько, Васько пекар та Яцко Дибка, й вони платили річне комірне по 5 ґр., отже разом 15 ґр. Була ще четверта загорода «Іваськівська», одначе вона стояла пусткою. Там же була сіножать, з якої 1 великий стіг сіна був вартости 8 золотих. «Руський піп» платив також за наєм «з ріллі і з церкви» 30 ґр. (1 зол. ) та 4 ґр. «колядки й ральця». Вільний від плати за наєм був тільки сільський десятник з огляду на свою службу. Сума всіх приходів зі Знесіння – як подає ця люстрація – рівна була 12 зол. та 20 ґр. Дрова брали знесінчани з львівських лісів – як про це говорить розпорядок кор. Жигмонта Августа з 27 квітня 1558 р.

Ще в 1536 р. дарував львівський каштелян і староста Станіслав Одровонж зі Спрови св. николаївському парохові Степанові ліс між селами Знесіння і Кривчичами; тут викорчував собі парох церкви св. Николая у Львові кусень простору на город, одначе опісля знесінський наємець руський воєвода не допускав його вживати нього ґрунту Зновуж колишні повинности знесінчан супроти львівських замків виконувало в тім часі вже населення львівського передмістя, званого Підзамче: «На тім передмісті люди здавна на роботі засіли й повинні замітати й випрячувати замок, полоти, громадити сіно на сіножаті напроти Знесіння, чистити рови, котрими вода від млинів пливе, прати в замку і що лише треба робити пішо на обох замках».

При люстрації (перегляді) Знесіння з 1570 р. бачимо деякі зміни за пять літ. Посесором сета є далі «пан камінецький Сєнявський». Осілих на нивках кметів є знов тільки 13, що платять як передше комірного по 5 ґр., «ральця» по 1 ґр. та «коляди» по 1 ґр. Тивун (сільський урядовець) не платить нічого.

Священик платить 2 зол. річного комірного. Підсусідків (загородників) є 4 і кожний з них дає по 2 ½ ґр., разом 10 ґр. Там також була 1 стирта сіна вартости 8 зол., одначе від часу коли Знесіння відділили від замку, цю сіножать прилучили до Прус. Сума прибутку з села впала до 5 зол. та 11 ґр.

Як уже вище згадано, селяни в королівищнах служили в т зв. лановім війську. Печатки цього ланового війська датуються від короля Стефана Баторія. При поборі королівських селян до війська принято ось такі засади, одобрені пізніше постановою варшавського сойму в 1590 р.: кожний двацятий лан у королівщині мав виставити в часі війни оруженого вибранця з рушницею, шаблею, сокирою; зате його батько або брат був вільний від усякого комірного, платні, робіт і служби супроти старости або арендаря, а те все виконували за рідню вибранця 19 кметів з королівщини. Тому таких 20 ланів у королівщинах називано вибраницькими ланами або вибраництвами.

У поданих вище люстраціях бачимо, що на Знесінні не було 20 ланів; тому знесінчани давали до війська вибранця спільно з селянами Гряди. У часі польсько-московської війни визначився під Псковом в 1581 р. між іншими й вибранець «Сенько з Гряди і Знесіння». За ці заслуги для держави дістали (10. VI. 1582) вибранці з підльвівських сіл звільнення від усяких робіт, комірного і податків для короля і арендаря крім належних Річипосполитій поборів. При тім могли свобідно уживати своїх маєтностей, домів і ґрунтів, ловити рибу в озерах та рубати дерево в королівських лісах, з тим, щоб їх не пустошити, варити пиво та палити горівку на власну домашню потребу.

Арендарі Знесіння дуже часто змінялися; на переломі XVI—XVII. ст. є тут Микола Куропатва. За нього в 1598-99 рр. львівський каштелян Станислав Жолкевський перевів межу між Знесінням і Кривчичами. 3 цієї нагоди згадується ось таких Знесінчан: Сенько Капіонів, Лях, Сень старий, війт, Сенько Прушович, Іванко Юзькович, Кузьма Леськів, Лесь, Мартин Пюро, Іван Ящурка, Іван Мазур, Маляр, Андрій Лесько та Станислав Гайдук. До цього розмежування спонукало без сумніву те, що в XV—XVII ст. було чимало спорів щодо деяких земельних посілостей між тимчасовими власниками Знесіння і львовянами.

Одначе спорів тим не полагоджено; трапляються вони й пізніше. У 1637 р. маємо спір львівського свято-николаївського брацтва з тодішнім арендарем Знесіння Жигмонтом Убишем за пасіку.

Сумний для знесіння був памятний в історії України рік 1648. З дослідів д-ра Степана Томашівського довідуємося, що в часі походу Богдана Хмельницького на Львів підльвівські села були страшно спустошені, подекуди навіть зметені з лиця землі. Були це наслідки того, що в товаристві Хмельницького були татари, а розуміється інакше виглядав татарський похід, інакше козацький. Козаки здержувалися від нищення сіл; навпаки татари під тим оглядом не мали ніяких скрупулів. Того самого дня, коли станули під Львовом, спалили Бруховичу, село недалеко Львова, чоловіків вирубали, жінок забрали в полон так, що мало хто втік.

Подібна доля стрінула й Знесіння. Церкву й село спалено, багато людей вимерло або пішло до неволі. Його арендар Жигмонт Убиш заявляє дня 26 травня 1649 р., що не може заплатити кварти (себто четвертини своїх доходів до держ скарбу) з 1649 р. за с. Знесіння; через його спустошення зібрано з села тільки 4 зол. податку.

Очевидно на війну проти козаків брали також вибранців українців. Знесінський солтис Гриць Попович служив як вибранець у польськім війську і був під Збаражем і Жванцем; зате звільнив його король Ян Казимир (28. IV. 1656) від усяких робіт і тягарів та позволив йому уживати третину вибранецького лану.

З люстрації львівської землі в 1661-62 рр. довідуємося, що з давніх 13 дворищ тільки 9 є заселених, а 4 стоїть пусткою. Перед війною було в селі 20 підданих; після війни залишилося тільки 6-ьох селян на дворищах, зобовязаних до панщини возом та шістьох зобовязаних до ручної праці. З дворища плачено тоді комірне по 18 ґр., разом 5 зол. 12 ґр. Також давали осілі на дворищах селяни по каплунові, якого вартість оцінювано тоді на 8 ґр., разом 2 зол. 12 гр. Вівса, звичайних курей та яєць знесінські селяни до двора не давали.

Микола АНДРУСЯК

Далі буде…