Кратохвиля-Відимська – співець настроєвих куточків старого Львова

Чимало шанувальників мистецтва у Львові донедавна ще пам’ятали жваву постать Юзефи Кратохвилі-Відимської (1879–1965), її доброзичливе, завжди усміхнене обличчя. В 1940–1960-х роках вона була однією з найбільш знаних і шанованих львівських графіків старшого покоління.

Сучасників прихиляла до себе не тільки своїм мистецьким талантом, а й щирою життєрадісною вдачею. Усе своє життя берегла в серці молодечий запал до творчості, майже дитячу свіжість вражень та рідкісне уміння відчувати подих часу. Риси ці, зрештою, яскраво втілились у задушевній поезії її графічних та малярських творів.

У мистецьке життя Львова Ю. Кратохвиля-Відимська увійшла ще в 1920–1930-х рр. Саме тоді в середовищі львівських художників зросло зацікавлення графічним мистецтвом. На той час тут ще свіжими були враження від творчого дебюту О. Кульчицької на виставці 1909 року, що так захопив львів’ян новизною і свіжістю графічної мови, можливостями розмаїтих графічних технік. Але естампи Кульчицької були тільки першою ластівкою на полі модерної естампної графіки. В Галичині 1930-х рр. цей вид мистецтва набув небувалого розквіту у творчості великого загону яскравих талантів з кола Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), зокрема таких, як Павло Ковжун, Роберт Лісовський, Святослав Гординський, Леопольд Левицький, Ярослава Музика та ін. До них згодом приєдналася й Кратохвиля-Відимська.

Зауважмо, що творча індивідуальність цієї художниці формувалася на перехресті культурних традицій кількох народів. Чешка за національністю, вона була зв’язана в довоєнний період переважно з польськими мистецькими колами. Водночас неодноразово засвідчувала свої симпатії до творчості українських миcтців та української культури. По суті, феномен її творчості був породжений складною суспільною і культурною ситуацією, котра склалася на західноукраїнських землях у першій третині ХХ століття. Зокрема у Львові строкато сплелося пагіння національних культур різних народів – українського, польського, чеського, єврейського; сюди поряд із впливами Західної Європи проникали творчі ідеї та мистецькі традиції із Наддніпрянської України. Вразлива мистецька натура Ю. Кратохвилі-Відимської чуйно увібрала в себе пагінці кожної з цих культур та переплавила їх в образи поетичні та глибоко людяні. Її творчість увійшла в мистецький доробок кількох народів і в кожному з них стала виразником загальнолюдських, гуманістичних цінностей. Саме такою вписалась Ю. Кратохвиля-Відимська в українську образотворчу класику.

Кращі сторінки її життя і творчості пов’язані зі Львовом. Тут вона народилася в 1879 р. і провела дитинство, тут упершe пізнала світ краси і розраду в мистецтві. Батько Юзефи, залізничний службовець, був людиною, закоханою у малярство і музику, радо підтримував контакти з мистцями. Найближчими друзями їхнього дому були відомі у Львові польські живописці Алоїзій, Станіслав та Юзеф Рейхани. Юзефа виростала в атмосфері пієтету до мистецтва, рано навчилася бачити красу архітектури, відчувати своєрідний затишок старовинних куточків Львова. Ці образи назавжди закарбувалися в її дитячому серці.

Коли Юзефі сповнилось 12 років, батьки її переїхали в гірську частину Австрії – Каринтію. Так почався довгий, майже 30-річний період розлуки художниці з рідним містом. Спочатку було навчання у Віденській вищій художньо-промисловій школі (1898–1903 рр.), перші успіхи малярських творів на виставках у Відні, поїздки на узбережжя Середземного моря в Італійську Рів’єру, потім – напружена довголітня праця над собою під час перебування у Відні та Сілезії. До Львова художниця повернулася щойно в 1919 році, збагачена здобутками європейської мистецької культури. Її вразливе око художника, що бачило багато міст Європи, тепер з особливою гостротою відчуло своєрідний колорит і чар міста свого дитинства. З того часу образ Львова став улюбленим мотивом творчості художниці, йому вона присвятила вищі злети свого мистецького натхнення.

У Львові пройшов зрілий період творчості Ю. Кратохвилі-Відимської. Перші десять років після повернення вона працювала лише як живописець. Малярство – олійне, акварельне, пастельне – давалось їй легко: була обдарована яскравим живописним темпераментом і рідкісним колористичним чуттям. Малювала все, в чому бачила вияв краси і поезії життя, – вулички рідного міста, краєвиди підльвівських околиць, портрети людей, натюрморти – завжди сповнені трепетного подиху життя – барвисті, свіжі й життєрадісні. Її малярські твори мали великий успіх на виставках у Львові, Кракові, Парижі, Марселі, Копенгагені, Флоренції. Однак успіхи не заспокоювали художницю. Вона весь час наполегливо вдосконалювала свою малярську техніку, три роки вчилася на курсах живопису у львівського художника К. Сихульського.

Зрілий малярський почерк Ю. Кратохвилі-Відимської бачимо в одному з її кращих олійних творів – “Натюрморт зі скрипкою” (1931 р.). У ньому вражає не тільки смілива побудова композиції, широкий енергійний мазок, що впевнено ліпить форму, але й передусім властивий усім її творам настрій – розглядаючи її полотна, ніби чуєш звуки тихої задушевної мелодії. Шкода, що у фондах львівських музеїв збереглося дуже мало малярських творів Ю. Кратохвилі-Відимської, і сучасний глядач позбавлений можливості ознайомитися з цим чарівним її мистецтвом.

Наприкінці 1920-х років Ю. Кратохвиля-Відимська поступово відходить від малярства, її творчі інтереси дедалі більше звертаються до графічного мистецтва. Графіці художниця присвятить останні 30 років свого життя, тут найповніше розкриється її самобутній талант.

У 1928 р. відомий львівський графік і педагог Людвіг Тирович (1901–1958) організував у Львові при Музеї художнього промислу курси для вивчення графічних технік. Кратохвиля-Відимська відразу стала його старанною ученицею. Творчі можливості графіки так захопили художницю, що за короткий час наполегливої праці вона опанувала гравюру на дереві та лінолеумі, літографію, монотипію, а також такі складні видозміни офорту, як акватинта, меццо-тинта, суха голка і свою найулюбленішу техніку – м’який лак. Широким діапазоном графічних технік Ю. Кратохвиля-Відимська сягала хіба що рівня своєї видатної сучасниці Олени Кульчицької. Перші ще учнівські графічні твори Ю. Кратохвилі-Відимської початку 1930-х років – це маленькі краєвиди, виконані в розмаїтих графічних техніках за мотивами недавніх подорожей художниці по Західній Європі – архітектурні пам’ятки Парижа, Страсбурга, Зальцбурга, Далмації. Серед них виділяється лінорит “Місто над річкою” (1932 р.), в якому поєднанням скупих чорних і білих плям мисткиня створює враження простору, світла, настроєності міста.

Найвищим досягненням творчості Ю. Кратохвилі-Відимської є її великі графічні серії – “Старий Львів” та “Старі львівські крами”. Саме вони ввійшли в класичний спадок української графіки і завоювали загальноєвропейське визнання. У цих творах художниця залишила нам сповнені задушевної поезії образи давнього Львова, його скромних поетичних закутків, старих подвір’їв та вуличок. Властива Ю. Кратохвилi-Відимській своєрідна поетична інтерпретація образу Львова особливо виразно виступає при порівнянні з творами О. Кульчицької, яка також працювала над цією темою, присвятивши їй велику кількість своїх акварелей та естампів. На них О. Кульчицька зображає переважно величаві архітектурні пам’ятки Львова, трактує їх узагальнено, епічно, як кам’яний літопис міста, свідків вікової культури українського народу. Творчий підхід Ю. Кратохвилі-Відимської до львівських мотивів цілком відмінний. Вона не шукає репрезентативної парадності в архітектурі міста. Її око ваблять скромні робітничі квартали, мальовничі куточки Львова, його старі брами, потріскані мури кам’яниць, вузенькі провулки із строкатими вивісками та характерними газовими ліхтарями. Саме тут художниця знаходить неповторний чар старовинного Львова, образи якого запали їй у серце ще в дитячі роки. Вона не просто фіксує той чи інший мотив міста, а завжди намагається передати живий трепетний нерв його життя, своєрідну поетичну атмосферу вулиці. На першому плані в неї завжди глибоко особисте ставлення до міста. Навіть зображаючи загальновідомі архітектурні мотиви Львова – чи то Королівський арсенал, чи мури Бернардинського монастиря, чи будинок старого університету, – вона завжди вміє знайти особливий поетичний нюанс мотиву, вирішує його як задушевну ліричну тему, що дихає чистотою і щирістю емоційного ладу. Її образи Львова завжди побачені очима тонкого художника-гуманіста: ось під аркою брами Вірменського провулку грає на скрипці убогий вуличний музикант. В його музику заслухана самотня, занурена у вечірні сутінки жінка (“Вірменський провулок”,1930 р.). В іншому творі – мальовнича перспектива вулички Кривої, де кремезний юнак-матрос, спершись до стіни будинку, байдуже спостерігає нехитре життя свого кварталу (“Вулиця Крива у Львові”, 1930 р.), або Домініканський провулок, де в пасмах тіней від старезних мурів йде самотня людина, стомлена, заглиблена у свої думки (“Домініканський завулок”, 1933 р.), – образи ці пройняті характерним для Ю. Кратохвилі-Відимської тихим меланхолійним настроєм. Художниця завжди бачить місто як органічне середовище життя простих людей. В її творах тонко підмічена істотна особливість львівської архітектури, а саме співрозмірність її з людиною та її щоденними клопотами. Тому вулиці міста у творах художниці сприймаються як затишні інтер’єри, що несуть на собі печать життя багатьох поколінь.

Особлива глибина думки закладена у серії естампів Ю. Кратохвилі-Відимської “Старі львівські крами” (1934–1936 рр.). Одинадцять графічних творів цього циклу становлять перлину графічної творчості художниці. Вони наче продовжують задум серії “Старий Львів”. У графічних аркушах цього циклy постають овіяні аурою поетичної ностальгії образи старовинного міста. Вулиці зі старими перекошеними будинками ремісників, затишними крамничками, де живуть скромні малопомітні люди праці – літній вугляр, швець чи бляхар (“Швець”, 1936 р., “Бляхар”, 1936 р.). Їхні дрібні постаті художниця часто вводить у свої міські пейзажі, зображаючи їх то підчас праці, то у хвилини відпочинку чи сумовитої задуми. Перед глядачем у творах цієї серії розгортається неповторна краса і настрій убогих львівських завулків, де лунає нехитра, але щира музика старого лірника і замріяно сидять коло свого дрібного краму молоді міщанки (“Стара львівська брама”, “Ріг вулиці Сербської”, 1934 р.). У буднях простої людини око художниці вміє виявити своєрідну красу і чисту поезію. У цій серії особливо виразно прочитується властивий художниці демократизм переконань, щире співчуття до простої людини. Мотиви для своїх творів вона шукала серед нижчих верств суспільства – робочого люду, міської бідноти, ремісників.

Графічні серії Ю. Кратохвилі-Відимської, присвячені старому Львову, відзначаються досконалістю не тільки образного, а й технічного вирішення. Працює художниця переважно в техніці класичного офорта або м’якого лаку, в характерній для себе живописній манері. Естампи її завжди відтиснені на добротному папері кольору слонової кістки, часто злегка забарвлені аквареллю. Не випадково вони отримували загальне визнання на виставках не тільки у довоєнному Львові, Кракові та Варшаві, а й на мистецьких вернісажах у Франції, Італії, Австрії, Сполучених Штатах Америки. На паризькій виставці 1938 р. вони удостоєні бронзової медалі. В 1932 р. Паризька академія мистецтв надала їй звання академічного офіцера та нагородила орденом «Академічної пальми».

Сьогодні, розглядаючи львівські мотиви у творах Ю. Кратохвилі-Відимської, ми сприймаємо їх ніби глибоке минуле рідного міста, настільки наш час залишив далеко позаду цю епоху старих вузеньких вулиць та убогих кварталів, де протікало життя міської бідноти. Стаємо очевидцями нового образу Львова, що на очах росте й омолоджується, перетворюється в одне з найгарніших міст в Україні.

І ще одне: у скарбницю української графіки Ю. Кратохвиля-Відимська ввійшла також своїми естампами на тему Гуцульщини. Вперше вона познайомилася з цим краєм в 1930 р. і, зачарована його яскравим етнографічним колоритом, щорічно виїжджала у Карпати, подовгу жила у Ворохті, Косові, Космачі, Яремчі. Враження від гірського чару цього краю, самобутніх характерів тутешніх людей, їхнього одягу, звичаїв та обрядів вона втілила у великій серії творів під назвою “Гуцульські мотиви”. Змалювала в них природу Карпат, пам’ятки народної архітектури, гуцульські народні типи та сценки з їхнього побуту. Розмаїті за техніками, жанром та часом виконання вони разом творять єдине ціле – сповненy радості життя барвисту картину українського народного побуту. Якщо аналогічні теми у творах, наприклад, О. Кульчицької, трактовані узагальнено, лаконічно, з відтінком епічного звучання, то Ю. Кратохвиля-Відимська – художниця більш емоційного світосприймання – трактує їх насамперед у ліричному ключі. Особливо виразно це відчувається в її чарівних кольорових монотипіях, сповнених світлого мажорного настрою. Теми, котрі для О. Кульчицької були предметами роздумів, у творах Ю. Кратохвилі-Відимської набирали виразу спонтанно відчутої краси навколишнього світу. Її жанрові сцени закомпоновані дуже безпосередньо, ніби випадково вихоплені з мерехтливого потоку життя. Образи її селян – це завжди цілісні здорові натури, що проводять своє життя у щоденній безнастанній праці. Художниця з любов’ю підкреслює почуття власної гідності в їхній поведінці, енергію та життєрадісність.

Після Другої світової війни Ю. Кратохвилі-Відимській довелося працювати в нелегких суспільних обставинах тоталітарного режиму. Як визнаний майстер естампної графіки, вона залишалась в числі авторитетних львівських мистців старшого покоління. Працювала певний час (1944–1945 рр.) художником у Львівському історичному музеї, була прийнята у члени Спілки радянських художників. Твори її з великим успіхом експонувались на радянських виставках у Львові, Києві, Москві та за кордоном. За «ласкаво» допущену з боку тоталітарного режиму популярність змушена була розплачуватись своєрідним конформізмом: у творах її того часу з’явились нові герої й образи, що декларували “щасливу радянську дійсність та загальнообов’язкове тоді імперське “благополуччя” (“Танкіст”, 1945 р., “Могили радянських воїнів у Львові”), низка монотипій (“Ланкова”, 1950 р., “Свинарка”, 1950 р. та інші). Водночас художниця не переставала творити “для себе”, шукала тем, в яких могла б щиро висловитись як мистець: створила тоді безліч чудових натюрмортів, галерею графічних портретів (“Пушкін і Міцкевич”, 1947 р., “Портрет М. Гоголя”, 1952 р., “Портрет Т. Шевченка”, 1961 р.). Захопившись генієм І. Франка, вона впродовж багатьох років працювала над франківською тематикою, вивчала його творчість, подорожувала по місцях його життя. Так народився великий цикл монотипій та офортів (“Село Лолин”, 1950 р., “Дрогобич часів І. Франка”, “Музей Івана Франка у Львові” – всі 1930–1950-ті рр., три варіанти портрета Ольги Рошкевич та інші). Нового звучання набула в той час і тема рідного міста художниці. На зміну мотивам давнього Львова з’явились образи його новобудов, ритми життя, що перемагають руїну війни і соціальні катаклізми.

Художниця відійшла у вічність 21 грудня 1965 р. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові.

Сьогодні, підсумовуючи творчий доробок Ю. Кратохвилі-Відимської, мусимо визнати, що в українське мистецтво вона увійшла передусім як мистецький біограф Львова, незвичайно людяний і щирий співець його неповторного старовинного шарму.

Любов ВОЛОШИН

Література:

1. Юзефа Богуславівна Кратохвиля-Відимська: Каталог персональної вистав­ки графічних творів. Л., 1959.

2. Л. Волошин. Л. Кратохвиля-Відимська – мистець світлого життєствердження // Жовтень (Львів). – 1979. – Ч. 2. – С. 152–158; іл.

3. Кравченко Я.О. Кратохвиля-Відимська Юзефа Богуславівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І.М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. – Т. 15. – С. 263.

Джерело: ЗБРУЧ