Тсс…, або як козаки святого Юра грабували

Надто багато лиць має війна і більшість з них – потворні та нестерпні. Супутниками будь-якого великого конфлікту є розруха, страждання та смерть. Мова тут не лише про вихід з зони комфорту та руйнування усталеного порядку речей, але й про втрату людьми усього, що вони мали, часто і самого життя. Війни давні були не менш руйнівними та загрозливими, ніж сучасні. Як мінімум, вони завжди перевертали світ навколо, після воєн вже ніколи не бувало так, як до них. Можливо саме тому однією з найбільш відчутних подій в історії українських земель XVII століття стала Хмельниччина.

Якось у жовтні у Львові

У жовтні 1648 року, гарної осінньої днини, або й не дуже гарної, або як кому, козацькі війська, очолювані Богданом Хмельницьким, штурмували Львів, а принагідно – ще й храм святого Юра у місті. Тоді це ще не собор і ще не греко-католицьку, навіть не унійну святиню. Просто невеличний, але досить давній, православний (ой, козаки) монастирський храм поза межами міських мурів. Часи тоді були складні і непевні, а всюди, куди приходили козацькі війська, як написав автор однією з хронік, були руйнування та голод.

Щоб багато не фантазувати і не ходити колами, дамо слово очевидцям цих подій. Ось свідчення з тих давніх часів: “… у церкві святого Юра багато чоловіків вбито через вікна, до яких драбини приставляли, по людях немов по зубрах стріляли, а до церкви проникнувши, жінок татарам, хоч були релігії грецької, продавали…”. Таке свідчення, з покликанням на джерельні матеріали з архівів, можемо прочитати у монографії “Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII століть ” сучасної дослідниці Наталі Яковенко.

Дещо доповнює і збагачує деталями цю оповідь про пригоди козаків у Львові в 1648 році і на території храму святого Юра ще один хроніст того часу. Автор Львівського літопису так описує ці трагічні події: “Замку Високого добули і люд вистинали, также по кшяшторах все побрали і по церквах… У церкві святого Юр’я трупа 54 забитих людей, і татарин, на самий престол упадши, розбився”. Отож, є підстави вважати, що козаки поводились не надто побожно у православному храмі Юра у Львові в 1648 році. Безумовно, що й автори хронік любили перебільшувати та драматизувати, але все ж.

Знаково, що у далекому XVII столітті рятувати Львів від козаків мав би інший святий, не Юрій – той стане патроном міста значно пізніше, вже за незалежної України. У XVII столітті, під час описаних вище подій, більшість міщан зверталися у молитвах до святого Яна з Дуклі. Саме він був патроном Львова. Були й такі, що стверджували, наче святий Ян таки захистив тоді місто від козаків. Проте дуже сумнівно, що з цим твердженням погодиться святий Юрій (читайте описи вище).

“Героїчні” діяння славного воїнства

Для людей, які звикли сприймати історію одноманітно, навіть дещо заідеологізовано (наприклад, через призму категорій “свій”/“чужий”, що далеко не завжди так однозначно щодо минулого), наведені вище описи можуть видатися дивними. Проте вони зовсім не обов’язково викликали подив у людей минулого. Багато впливових та відповідальних людей, які жили на українських землях у XVII столітті, не погодилися б із тезою, що Хмельниччина – це героїчна сторінка нашої історії. Той самий князь Ярема Вишневецький, скажімо. Й тут не йдеться про те, що він нібито не любив козаків.

Був серед останніх і київський воєвода Януш Тишкевич. Події Хмельниччини вимагали і від нього додаткових зусиль та виходу за межі зони свого комфорту. Отож, у липні 1648 року Тишкевич відправив 400 воїнів у Бердичів. Вони мали стежити там за порядком – оберігати від ворогів цей населений пункт, а особливо заснований Янушем Тишкевичем бернардинський монастир. Проте в житті все часто буває значно складніше, ніж у наших думках та планах. Отож, не дочекавшись козацьких військ чи будь-якого іншого противника, жовніри Тишкевича “прогнали монахів і грозились їх потопити… і забравши церковного срібла на суму понад 30 тисяч поїхали”. Важко стверджувати, але напевне без цих “захисників” бернардинцям у Бердичеві було би краще.

Неодноразово траплялися подібні історії і на шляху козаків. Наприклад, липнем 1648 року датується універсал Богдана Хмельницького із вимогою покарати козаків, які пограбували Прилуцький Густинський монастир. Окремі з козаків напали тоді на побожних монахів, мордували їх і били, інших людей та ктиторів (меценатів) цієї святині повбивали, спустошили монастир і пограбували коштовні речі. Такі ситуації дійсно траплялися часто. Ще й супроводжувалися наругою над святинями. Характерно, що часто не особливо мало значення, що святині й нападники були представниками однієї конфесії.

Знову ж – вдавалися до подібних дій досить різні сили та сторони: як менш, так і більш офіційні. Зокрема, військовий і мемуарист Якуб Лось під 1666 роком також описував епізод, коли коронне військо Речі Посполитої занадто захопилось грабунком сіл у Куявії (історична область в Польщі на Захід від Мазовії). На жаль, епізодів, коли війна годувала війну у минулому вистачало. Чого лише Тридцятилітня війна варта.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Бевзо О. Львівський літопис і Острозький літописець. – Київ: Наукова думка, 1971. – С. 122-123.
2. Метельський Р. Святий Юрій, або як лицар зі списом став покровителем Львова // Фотографії старого Львова, 2025 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/sviatyy-yuriy-abo-iak-lytsar-zi-spysom-stav-pokrovytelem-lvova/
3. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII століть. – Київ: Критика, 2002. – С. 207.