Українське кіно в Галичині 1930-х

Присвячується світлій пам’яті львівського кінознавця Романа Бучка (1940–2016)

Бурхливий поступ кінематографа в Європі та США й активізація польських митців спонукали українські творчі сили наприкінці 1920-х роках взятися за поширення кіномистецтва в українському середовищі Галичини. Цим зайнялися люди, захоплені можливостями кінокамери у творенні артефактів, фіксуванні об’єктів, подій, важливих з мистецького погляду, та твердо переконані, що у такий спосіб можна підкреслити власну культурну та національну окремішність, пропагувати рідні традиції, пробудити у свого народу почуття національної гідності та патріотизму. У кінематографі вбачався потужний потенціал для популяризування української культури у світі.

У середовищі українських кіноаматорів і на шпальтах мистецької преси активно дискутували про практичну можливість втілення ідеї започаткування кіновиробництва в Західній Україні. Була висловлена ідея продукування т. зв. культурфільмів (документальних короткометражних стрічок з українського життя та побуту), поступово прокладаючи у такий спосіб шлях до професійного кіновиробництва.

У середині 1920-х Соня Куликівна створила у Львові кіностудію «Соня-фільм», яка упродовж майже 10 років імпортувала в Галичину українські фільми з УРСР, а на межі 1920–1930 рр. зробила кілька власних кіноспроб. Одним із перших за фільмування взявся юний пластун Юліан Дорош, який ще 1928 року накрутив «короткометражовик» з таборового пластового життя на горі Сокіл поблизу Підлютого, але він був сконфіскований польською владою.

За продукування документальних стрічок бралися також митці з авангардистського угрупування «Артес», зокрема українець Роман Турин (спільно зі своїми польськими приятелями). 1936 року. Ю.Дорош та І.Іванець за підтримки українських кооперативних кіл створили студію «Фотофільм», яка невдовзі почала власне кіновиробництво.

У 1930-х роках у Галичині зняли більше десятка кінострічок, більшість із яких не збереглася, але є припущення, що фрагменти окремих фільмів можуть зберігатися у приватних колекціях за кордоном. Нижче подаємо короткий огляд цих картин, які, однак, потребують подальших кінознавчих досліджень.

«Свято молоді» (1930, оператор Юліан Дорош; виробництво «Соня-фільм») – 20-хвилинна документальна стрічка про фізичне виховання молоді «Рідної школи». У ній показано табір і урочисту ходу «рідношкільної» молоді (від захоронок до вищих шкіл), спортивні ігри, танці, ритмічні й акробатичні вправи. Гурт пластунів супроводжує авто, на якому приїхали Митрополит Андрей Шептицький і голова організації Ілля Кокорудз, аби привітати учасників свята, організованого товариством «Рідна школа» у Львові. Відео має історичну цінність, адже про те, як виглядав Його Ексцеленція, було відомо лише з фотографій, а також це найстаріші кадри, на яких присутні українські скаути.

Відомо, що дві копії цієї кінохроніки поїхали за океан, ще одна (тривалістю 8:25 хвилин) була віднайдена 2013 року у Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г.С.Пшеничного в Києві.

«З кіноапаратом по Львові» (ймовірно, 1930; виробництво «Соня-фільм») – 20-хвилинний документальний фільм, в якому «новочасним способом знято весь український Львів». Був дозволений польською цензурою і демонструвався як кінододаток на більшості показів із великим успіхом. Його закупили майже всі країни Європи.

«Зелені свята» (ймовірно, 1930, режисер і оператор Юліан Дорош; виробництво «Соня-фільм») – 10-хвилинний запис вшанування пам’яті полеглих за волю України громадськістю, шкільною молоддю, членами «Пласту», «Лугу», «Соколу». У ньому відзнятий похід учасників дійства на могили та поминальна відправа на них.

«Раковець» (1931, режисер і оператор Юліан Дорош) – документальна короткометражна стрічка, «накручена» зовсім випадково, під час літніх «ферій» в Раківці над Дністром. Все починалося з 30 метрів плівки, взятих для фільмування «цікавих моментів відпочинку», але після трьох днів «весільної гарячки», яку Дороша попросили відзняти, вони «трісли, як з батога». Ввійшовши у смак, юний режисер замовив зі Львова ще 90 метрів «фільмової стяжки» і взявся за «виготовлення більше систематичного пляну дальшого кручення». Кошторис фільму становив лише 150 злотих, проте і їх Дорошеві вдалося повернути – стрічку показували у всіх українських школах Галичини та на засіданні Етнографічної комісії НТШ.

Картина, знята на зразок кінорепортажу, складалася з двох частин: звичайний будень і святковий день. Фільм починався фрагментом «водної прогульки»: двоє каякарів натрапляють на чудову долину Дністрового яру – їхню увагу привертає стародавній замок у селі Раковець. Вони затримуються, щоби все оглянути й ознайомитися з місцевим життям. Вечоріє – увагу глядача привертають нічні силуети замкових мурів, кілька ефектів місячного світла на Дністровому плесі. Друга частина починається світанком на козацькій могилі за селом і присвячена обрядові раковецького весілля. Вражені весільним дійством, мандрівники відпливають додому, а «перед їхніми очима, як вказівка хронометра, міняються Дністрові краєвиди»…

«Гуцульщина» (1933; режисер і оператор Юліан Дорош; виробництво «Соня-фільм») – 50-хвилинний документальний фільм, місцями кольоровий, в якому репрезентовано життя, звичаї та традиції гуцулів. Основний матеріал до стрічки відзнятий ще у лютому 1933 року, коли Ю.Дорош від етнографічного відділу Львівського університету знімав в околицях Космача, Косова та Жаб’єго гуцульські танки для дисертації С.Герасимовича.

«Великдень» (поч. 1930-х рр., режисер і оператор Юліан Дорош) – 15-хвилинний репортаж про святкування Великодня в селі. Перед об’єктивом постають дівчата у барвистих народних строях, хлопці в капелюхах із «пірям і качорами», статечні господині в кожухах і господарі в лискучих чоботах. Весела дітвора наввипередки бігає церковним подвір’ям. А далі забави, гаївки, «путня води на дівочі вуставки й «перли». Насамкінець «верба, хмарки, сонечко в рожевих облаках, трохи ревлєксів на плесі – і годі»… Доля стрічки невідома.

«На високій полонині», «Стиром і Піною» (поч. 1930-х рр.; режисер Роман Турин, оператори Станіслав Ліпінський, Адам Лєнкевіч) – репортажі про мандрівки в гори та сплави на каяках членів товариства «Артес» (художників, графіків, скульпторів) річками рідного краю. Роман Турин якраз повернувся з Парижа, де практикувався у студії «Тобіс-Клянґ-Фільм», а згодом був асистентом найкращих європейських режисерів, захоплювався авангардовим кіно Рене Клера, Георга Вільгельма Пабста, Віктора Тріваса.

«Хлоп іде до міста» (поч. 1930-х рр.; режисер і оператор Роман Турин) – короткометражна стрічка, в якій зображене місто очима простого селянина та його безпорадність у чужому середовищі. Перед очима глядача постає буденна сценка – по вулиці, оглядаючись, іде дядько із надірваним кошиком, з якого визирають зв’язані курячі лапки. Він ступає поволі, роззирається і врешті надибує на єврея, який зацікавлюється куркою і купує її. Режисер мав на меті максимально передати дійсність, зберегти автентичність середовища, тому персонажами його картин були не професійні актори, а пересічні люди, яких шукав на вулиці і переконував позувати перед об’єктивом у звичному своєму ритмі. Доля стрічки невідома.

«З мандрівки по Рівієрі» (1934; режисер і оператор Олександр Пежанський) – короткометражний аматорський фільм, показаний на одній із вечірок Українського фотографічного товариства. О.Пежанський зняв ще низку кінорепортажів на теми спорту і мандрівництва.

«Перший зимовий зліт товариства «Сокіл» (1937; режисер Ігор Сорочко, виробництво аматорської студії «Фотофільм») – 10-хвилинна документальна стрічка, в якій подано «образок цілоденного життя в таборі, впроваджуючи деякі цікаві моменти, як скоки на лещатах, зїзди, роздачу нагород і т. п.». Не збереглася.

Відомо також, що І.Сорочко у середині 1930-х років зняв кілька короткометражок на плівці 8 мм, робив репортажі з Літніх олімпійських ігор у Берліні (1936).

«До добра і краси» (1938; режисер і оператор Юліан Дорош, сценаристи Роман Купчиський і Василь Софронів-Левицький, фотограф Іван Іванець; виробництво аматорської студії «Фотофільм») – перший український повнометражний (двогодинний) ігровий фільм у Галичині, який мав на меті пропагувати український кооперативний рух. Знятий заходами та коштом Ревізійного Союзу Українських Кооператив при допомозі Українських кооперативних централь. Чорно-білий, але окремі фрагменти кольорові. Стрічка була німа, і поляки вимагали, щоби першими йшли субтитри польською мовою, але для Ю.Дороша це було питанням принципу. Він домігся аж у Варшаві дозволу на використання лише українських субтитрів.

Режисер намагався передати у картині яскраві сцени з життя та побуту українського села, показати унікальність українських народних звичаїв, красу рідної природи. Короткий сюжет фільму: заможний сільський парубок, ледар і вітрогон, їде до міста на ярмарок. Програвши в карти гроші, потрапляє в бійку і, повертаючись додому напідпитку, ледве не замерзає. Його рятує справник кооперативи з іншого села. Парубок знайомиться з його донькою і закохується в неї – під її впливом читає книгу про українську кооперацію, зацікавлюється нею і стає ідейним кооператором. Стрічка закінчується сценою, де закохані вдвох переглядають книжку «До добра і краси».

Етнографічно-побутові сцени були відзняті у Раковці та Семенівці на Городенщині, де жили родичі Ю.Дороша. У головних ролях – соліст Львівської опери Андрій Поліщук і учасниця аматорського колективу Марійка Сафіян. Загальний кошторис фільму становив 10 000 злотих, що за тогочасними мірками було мізерною сумою (для порівняння, пересічний польський фільм коштував близько 150 000 злотих).

Від грудня 1938 року фільм демонстрували в багатьох містечках і селах Галичини, а після 1939-го його слід загубився. Можливо, фрагменти картини збереглися за кордоном.

«Крилос» (1939; режисер і оператор Юліан Дорош, сценарист Василь Софронів-Левицький;  виробництво аматорської студії «Фотофільм») – незавершений звуковий кольоровий ігровий фільм про події часів князя Ярослава Осмомисла. Ідея цієї кінорозповіді навіяна археологічним дослідженням Ярославом Пастернаком давньої столиці Галицько-Волинського князівства. Робота над нею розпочалася паралельно зі зйомками стрічки «До добра і краси». Митрополит Андрей Шептицький надав сад собору св. Юра у Львові для перших кінопроб, які відбулися влітку 1939 року. У головних ролях – А.Поліщук і М.Сафіян, проекти костюмів створила Ірина Ґурґула.

Фільм починався з того, що хлопчик-поводир приводить до саркофага незрячого лірника, який уважно обмацує його, згодом виймає ліру й розпочинає музичну імпровізацію, під звуки якої й розгортається історичний сюжет. На жаль, восени 1939 року роботу над картиною було припинено через початок війни. Окремі фрагменти стрічки демонстрували у кінотеатрі «Стильовий» під час німецької окупації. А 1982 року Ю.Дорош передав до музею у Галичі 20 метрів плівки, які збереглися, – це якраз були перші кадри із лірником.

Отже, у 1930-х роках українство Галичини впритул наблизилося до створення національного кінематографу. Хтозна, як би склалася його доля – можливо, Львів мав усі шанси стати центром українського кіновиробництва і зміг би досягти у цій царині європейського рівня, якби сміливим творчим задумам не перешкодила нова світова війна.

Дзвінка ВОРОБКАЛО

ДЖЕРЕЛА:
Бурачинська Л. Напередодні нашої фільми. Розмова з режисером Р.Турином // Назустріч. – 1934. – Ч. 10. – С. 5.
Бучко Р. Перше століття кінематографу у Львові // Галицька брама. – 1996. – №24. – С. 2–3.
Воробкало Д. «До добра і краси», або історія першого повнометражного українського фільму в Галичині.
Ґєршевска Б. З історії культури кіно у Львові 1918–1939 рр. – Львів, 2004. – 100 с.
Дорош А., Полотнюк Я. Декілька слів про другий український фільм у Галичині – «Крилос» // Галицька брама. – 1996. – № 24. – С. 16.
Дорош Ю. Гуцульщина перед об’єктивом // Назустріч. – 1936. – Ч. 20. – С. 1.
Дорош Ю. Мій перший етноґрафічний фільм // Світло й Тінь. – 1933. – Ч. 1/2.
Дорош Ю. Фільмові настрої на Великдень // Назустріч. – 1936. – Ч. 10. – С. 5.
Коба А. Ю.Дорош — піонер української кінематографії в Галичині // Наукові записки Львівського історичного музею. — Львів, 1995. — Вип. 4, ч. 2. — С. 82—96.
Культурфільми виробництва «Соняфільм» // Кіно. – 1930. – Ч. 1. – С. 13.
Середа О. Українська «фільмова думка» у «кіновій» пресі міжвоєнної Галичини // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2008. – Вип. 1 (16). – С. 122–132.
Gierszewska B. Kino i film we Lwowie do 1939 roku. – Kielce, 2006. – 430 s.

Джерело: ЗБРУЧ