Про мову, інституції та відповідальність

Ми створили ефективне Держкіно, яке вперше почало проводити відкриті пітчинги й підтримувати саме українське авторське кіно. Ми заснували Український інститут книги, що став справжнім стимулом для книговидавничої справи. Ми започаткували Український культурний фонд, який надавав гранти й інституційну підтримку культурним ініціативам по всій країні.

Але найважливішим здобутком став Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Саме цей закон уперше чітко зафіксував статус і механізми захисту державної мови. Ключовою інституцією, яка забезпечує його виконання, став Уповноважений із захисту державної мови.

Цю посаду обійняв Тарас Кремінь — педагог, колишній народний депутат, голова Миколаївської облради, учасник Майдану, послідовний захисник української мови. Завдяки його ціннісним і адміністративним підходам була створена ефективна державна установа, яка працює без конфліктів, послідовно і принципово.
Проте складається враження, що не лише Путін хоче знищення української мови. Є ті, хто всередині державної машини активно йому допомагає.

Більшість створених нами культурних інституцій сьогодні або занепадають, або знівельовані. Але якщо українські фільми майже не знімаються за державний кошт, то Офіс Уповноваженого залишається тією інституцією, яка працює ефективно.

Саме тому нинішні спроби влади змінити керівника цієї інституції — надзвичайно тривожні. Більшість кандидатур, які нині подаються, не відповідають вимогам законодавства. Остання — актор, що співпрацював з телеканалом Російської православної церкви. Можливо, він претендує на посаду з добрими намірами. Але без відповідного досвіду, без правозахисної практики, без управлінських компетенцій. Це виглядає щонайменше недалекоглядно.

Я памʼятаю, як ми приймали мовний закон: активісти, письменники, військові, інтелігенція, мовознавці — вся країна тоді об’єдналася. І зараз, коли війна триває, українська мова потребує ще більшого захисту, ніж будь-коли.

На жаль, нинішня влада, видно, вирішила, що в час безвиборчого періоду можна спокійно знищити все, що було створено для захисту культури й державності. Виборці не спитають, активісти не вийдуть на вулицю. Війна ж бо. У мене немає підстав вважати, що премʼєр-міністр Денис Шмигаль чи міністр Стефанішина мають злі наміри. Вони лише виконують вказівку. Але це — приклад фатального браку фаховості та відповідальності.

Я підтримую ініціативу громадських діячів, які звернулися до уряду з вимогою залишити на посаді чинного Уповноваженого — Тараса Кременя. І якщо влада хоче запропонувати альтернативу — нехай це буде фахова, патріотична кандидатура з досвідом правозахисної діяльності, як цього вимагає закон. Але не та, яка руйнуватиме інституцію, що захищає нашу мову.