З минулого Знесіння. Частина четверта

Продовжуємо знайомити читачів Фотографій старого Львова з циклом публікацій про історію Знесіння.

Цикл статей “З минулого Знесіння”, авторства український історика, професора Українського вільного університету, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка Миколи Андрусяка було надруковано у часописі Діло в 1932 році. Друга частина побачила світ на сторінках газети 14 червня 1932 р. (№ 129). Почитати першу частину можна тут, другу – тут , третю – тут.

З минулого Знесіння.

У часі прилучення Галичини до Австрії в 1772 р. Знесіння було ще власністю львівського староства, одначе вже в 1775 р. продано його на власність ґр. Вінкентієві Потоцькому за 8000 ринських. Тоді знесінські селяни стали вже панськими підданими. Одначе положення селян під австрійською владою дещо покращало, бо в селянській справі видав цісар Йосиф ІІ кілька розпорядків, що обмежували всюди панщину до трьох днів у тижні та давали селянам свободу у виборі заняття. Панську владу над селянами також дещо обмежили. За австрійської влади положення знесінчан не ріжниться нічим від положення інших галицьких селян.

Для повноти огляду економічного стану Знесіння до кінця XVIII ст. слід додати, що місцеві бідні селяни працювали здавна при каміньоломах. Маємо вістки з XVII ст., що на Знесінні ломали камінь для направи високого й низького замку, на будову ставропигійської Успенської церкви й друкарні та церкви й келій св. Онуфріївського манастиря. У протоколах львівської Ставропигії читаємо, що в часі будови Успенської церкви у 1627 р. зобовязалися знесінчани своїми возами спровадити 2 стоси каміння (120 возів) на місце будови; за цей камінь заплатила Ставропигія 30 зол. У часі будови поміщення для друкарні над школою заплатила дня 20 жовтня 1633 р. Ставропигія за 4 стоси знесінського каміння 72 зол. При будові церкви св. Онуфрія у 1662 р. за 11 ліктів каміння зі Знесіння заплачено 8 зол. і 19 ґр. А в часі будови келій у манастирі св. Онуфрія у 1683 р купили 6 стосів каміння по 36 зол. за 1 стіс. Покищо заплатила Ставропигія тільки 100 зол.; при тім – читаємо в касовій книзі львівського ставроп. брацтва – два ґр. дістав знесінський урядник на чарку горівки, а 4 ґр. пішло на горівку знесінським селянам «щоби добрі фіри накладали».

Крім вже згаданих арендарів Знесіння маємо в актах згадки про таких: Олександер Куропатва (1618 р.), Стефан Злочовський (1666 р.), Христофор Домін (1664 р.), Маріянна, вдова по Миколі Убиш (1676 р.), Адам Микола Сінявський,  белзький воєвода (1700 р.), а вкінці Стефан Потоцький (1729 р.). Потоцькі були мабуть державцями Знесіння аж до 1775 р., коли Знесіння перейшло на їх власність У 1820 р. було Знесіння власністю «Ollof-а».

Зпоміж звільнених від десятин, усяких робіт, комірного й інших податків вибранців згадуються у королівськім декреті, що потверджував давні їх привілеї, отсі: Андрій Ігнаткевич, Пилип Тесля й Петро Вісньовський (ІІ половина XVII ст).

3. Українське культурно-національне життя на Знесінні. (XVI—XX ст.).

Як вище згадано, знесінська церква, подібно як і львівські, входила в склад львівського крилосу. Про це маємо першу згадку в постановах львівського єпископа Макарія Тучапського про церковні доходи для нього і львівських крилошан та про вибір єпископа після його смерти з дня 16 листопада 1539 р. Тут еп. Макарій згадує між іншим, що «зібравши львівських священиків і розмовившись з ними, ученили ми клирос», себто прибічну раду (капітулу). А серед тих львівських крилошан згадуються «отець Вознесенський Григорій і діякон Захарія». Також і з 1548 р. маємо вістку про двох священиків Знесіння – крилошан: Харитона й Андрія.

Участь знесінських священиків у львівськім крилосі мало значіння й для їхніх парохіян. Знесінська парохія є в звязку з львівськими, що по зразку міської парохії при Успенській церкві організують церковні брацтва. Ці церковні брацтва при львівських і підльвівських церквах – це неначе Філії ставропигійського при Успенській церкві, бо переводять складки на тодішні народні потреби у своїх парохіях.

Із протоколів львівської Ставропигії довідуємося, що в 1605 р. на Обрізання Господнє виправили львівські міщани й передміщани на соймик до Судової Вишні в справі оборони української народности й церкви чотирьох своїх представників: двох світських і двох священиків, серед останніх о. Захарія Вознесенського. Тим післанцям з рішення кожної парохії мали на страву дати «міщани» себто парохіяни міської Успенської церкви 4 зол., парохії при церквах св. Николая і св. Теодора 5, Богоявлення 4, Воскресення півтора зол., Благовіщення 3, св. Пятниці 2 та парохії при церквах св. Спаса і Чесного Хреста, на Головську й на Знесінні по золотому.

У тім самім році на зборах львівського й підльвівського світського громадянства й духовенства, що відбулися на церковнім ґрунті в місті, ухвалено такі складки своїм послам на соймик до Вишні: «на пани міщани зол. 4, від св. Николи зол. 3, на то дано зол. тільки 2 і ґр. 15, від св. Воскресення півтора зол., від св. Благовіщення зол. півтретя, на то дано зол. 2, від св. Пятниці зол. 2, св. Спаса зол. 1, Чесного Хреста зол. 1, з Головська зол. 1, від св. Вознесення зол. 1».

У 1608 р. відбулися на церковнім ґрунті в місті знову сходини всіх львівських і підльвівських парохіян. Сходинами проводив свящ. Андрій воскресенський, у той час львівський духовний намісник, що представив справу збірки грошей на майбутній варшавський сойм (від 15. І. до 26. ІІ. 1609) як незвичайно пекучу. На тих сходинах був приявний також знесінський парох Захарія. Через останнього та його сина Савина передало брацтво при церкві Вознесення Христового 2 зол. для послів, вибраних 16 грудня 1603 р. на сойм.

Микола АНДРУСЯК

Далі буде…