Львів – місто єретиків, або як міщани конфліктували

Чим тривалішою є історія міста, тим більше різноманітних означень та метафор, позитивних і не завжди, справедливих і не зовсім, цьому місту приписують. Львів точно не найстарше місто на території України, але воно і достатньо давнє, і ще й подібними означеннями, характеристиками, порівняннями та ярликами може похвалитись як жодне інше. Місто Лева було столицею і “столицею”, його порівнювали з величезною кількістю інших міст і називали центром усього, що лише на думку спадало. Ці ярлики переважно добре відомі та часто повторюються у публічному просторі. Проте були серед них, виявляється, навіть і негативні. При цьому, продукували їх самі мешканці міста. Як і чому – дивимось далі! 

Проти течії і проти шерсті

У XVI-XVII століттях чи не найактивнішою громадою Львова були римо-католики. Зокрема тому, що регулярно та багато сперечалися – з русинами-українцями, з вірменами, з євреями і ін. Особливо тривалими та затятими були конфлікти представників католицької спільноти з вірменами. Подекуди це навіть тягнулося десятиліттями. Останні, вважаючись дуже багатими та впливовими, намагалися добитися для себе ще й політичної рівності з першими. Це не могло не викликати обурення та спротиву. Як наслідок, конфлікт. Тривале протистояння, у якому кожна зі сторін задіювала максимум зусиль. Навіть свої зв’язки при королівському дворі.

При цьому, сторони ще й не гребували різними засобами і часто “знищували” своїх опонентів інформаційно. Така собі інформаційна війна XVII століття. Жорстка, принципова, базована на стереотипах і не завжди справедлива.

Що ще можна “повісити” на “іншого”

Дуже багато для Львова зробив римо-католицький архієпископ Ян Димітр Соліковський. Водночас, цей чоловік був надзвичайно жорстким та різким у висловлюваннях і діях, коли йшлося про опонентів, ворогів. Відтак представників реформаційних рухів він зневажливо називав “єретиками”. Християн східного обряду принципово називав схизматиками, тобто розкольниками. У контексті останнього показовий інцидент із забороною Соліковським православній громаді Львова святкувати Різдво у 1594 році. На щастя, король Речі Посполитої Стефан Баторій був більш раціонально мислячою і справедливою людиною та виступив проти цієї заборони.

Дісталося від Яна Димітра Соліковського і вірменам. У 1578 році відбулась одна з найважливіших подій у житті вірменської громади Львова – король Речі Посполитої Стефан Баторій урівняв їх у правах із представниками католицької громади. Вірмени могли ставати громадянами міста й користуватися усіма передбаченими цим статусом привілеями. Таке викликало радість у вірмен, але й породило спротив та несприйняття римо-католиків. Останні протестували, оскаржували рішення короля, а під це – ще й знайшли відповідні аргументи. Часто просто оббріхуючи представників вірменської громади.

Саме так було з архієпископом Соліковським. Коментуючи королівський декрет про урівняння прав громад у Львова, він зазначав, що вірмени надзвичайно багаті, але гірше, що вони досить тісно пов’язані з турками. Останнє він вважав особливо небезпечним для Львова, ідентичності міста. Зокрема, констатував, що зростання чисельності та впливовості вірмен у місті може призвести до того, що Львів із міста “католицького” перетвориться на місто “єретиків”.

Поділяв трактування Яном Димітром Соліковським представників вірменської громади, а водночас і своїх сусідів на вулицях Львова, інший римо-католицький архієпископ міста – Ян Анджей Прухницький. У своєму звіті до Риму в 1622 році він досить зверхньо та зневажливо написав, що хоч вірмен сотні років тому запросив до Львова руський князь Лев, згодом вони перетворились на “купців та вивідників”.

На завершення можна згадати ще одного автора, доктора медицини і професора Краківського університету Себастьяна Петриція. У 1591-1601 рр. він мешкав у Львові. Невідомо, що йому зробили львівські вірмени, але у одному зі своїх творів він писав, що вірмен прийняли до Львова як дрібних торговців, а зараз вони “виштовхують звідси польську націю”. Сумнівно, що вірмени аж настільки змушували страждати представників римо-католицької спільноти у Львові. Швидше другі заздрили першим через їхні здібності, заробітки. Знову звернемось до Петриція: “Вірмени з бідних перекупників, які прибули до нас із далеких країн, із турків, спочатку малими речами торгували, потім більшими, прийшли до могутності й багатства”.

Отож, навіть народам, які були у Львові від початків заснування міста, представники яких ще бачили і знали князя Лева, інколи доводилося непросто. Особливо, коли було потрібно відстоювати себе та свої права перед тими, хто лише з плином часу став у місті домінуючим фактором. Перед тими, які тиснули, зневажали, негативізували і “знищували” опонента, якщо не могли конкурувати з ним на рівних умовах. Звідси звинувачення у єресі та навішування інших подібних ярликів.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Гулюк Є. Смак міського громадянства. У які двері заходити для комфортного життя у давньому Львові // Фотографії старого Львова, 2024 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/smak-miskoho-hromadianstva-u-iaki-dveri-zakhodyty-dlia-komfortnoho-zhyttia-u-davnomu-lvovi/
2. Осіпян О. Соціальна циркуляція минулого й історичні уявлення на мікрорівні: вигадане військове співробітництво вірмен із татарами на службі у князя Лева Даниловича в “Потрійному Львові” Ю. Б. Зиморовича (1660-ті рр.) // Український історичний журнал, 2015. – №6. – С. 140-141.