Під окупацією, з надією: 84 роки історичного Акту у Львові, що проголосив незалежність України

В цьому році виповнюється 84 роки з дня проголошення у Львові Акту відновлення Української Держави, що відбулося 30 червня 1941 року. Ця подія, ініційована Організацією українських націоналістів (революціонерів) під проводом Степана Бандери, стала знаковою віхою у боротьбі українського народу за свою незалежність у вирі Другої світової війни.

Проголошення Акту відбулося на площі Ринок, з балкона будинку товариства “Просвіта”. Голова Національних зборів Ярослав Стецько зачитав історичний документ перед тисячами львів’ян, які зібралися, щоб стати свідками цієї події. Львівська радіостанція негайно повідомила про Акт населенню України, передавши також благословення митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Митрополит Шептицький, відомий своєю підтримкою української державності, видав пастирський лист, вітаючи створення Української Держави.

Подія розгорталася на тлі драматичних змін. Напередодні, 29 червня 1941 року, радянські війська та загони НКВС поспішно залишили Львів, залишивши по собі жахливі сліди масових вбивств тисяч політичних в’язнів у тюрмах. Наступного дня, 30 червня, до міста увійшли передові загони Вермахту. Першим увійшов батальйон “Нахтігаль”, до складу якого входили українці під командуванням Романа Шухевича. Цей батальйон був сформований у Німеччині і мав на меті співпрацю з німецькою армією у війні проти СРСР. Пізніше до Львова прибула похідна група ОУН(б) на чолі з Ярославом Стецьком, якого Український національний комітет уповноважив проголосити незалежність України.

В Акті відновлення Української Держави, зокрема, зазначалося: “На західних землях України твориться українська влада, яка підпорядкується Українському національному урядові, що створиться у столиці України – Києві з волі українського народу”. Цей пункт підкреслював намір поширити українську владу на всі етнічні українські землі.

Однак, німецька влада, яка розглядала Україну лише як джерело ресурсів і не мала наміру підтримувати її незалежність, не визнала проголошений Акт. Для нацистського режиму українські землі були об’єктом колонізації, а не суб’єктом державотворення. Реакція Берліна була швидкою і жорсткою. Вже 15 вересня 1941 року Ярослава Стецька та Степана Бандеру заарештували. Їх ув’язнили в концентраційному таборі Заксенгаузен, де вони перебували до кінця війни. Попри репресії, ОУН(б) продовжила свою боротьбу за незалежність України, перейшовши у підпілля та розгорнувши антинімецьку, а згодом і антирадянську діяльність.

Проголошення Акту 30 червня 1941 року, попри його короткочасність та невизнання з боку Німеччини, стало важливим політичним маніфестом, який засвідчив незламне прагнення українців до власної державності.

Наталка РАДИКОВА