У США ідея про розповзання міст знову популярна — через брак житла. Чому це не вихід?

Після довгих років критики міського розповзання (urban sprawl) у США почали лунати голоси на його захист — мовляв, брак 4,5 одиниць житла не дає іншого виходу, й нам треба «просто будувати будинки скрізь, де тільки можна». Рушад Нанаватті, дослідник Інституту Скелястих Гір, опонує цій думці у статті для Bloomberg CityLab.

Якщо традиційно апологетами розширення міст були консерватори, то зараз до цього хору додалися ліві автори, такі як Конор Догерті зі статтею «Чому Америці потрібно розповзатися» у New York Times, і ліберальні — такі, як відомий журналіст Езра Кляйн, котрий випустив у співавторстві з Дереком Томпсоном книгу «Надлишок» (Abundance), і в якій стверджується, що з регуляціями демократів стало надто важко будувати нове житло та інфраструктуру.

Нанаватті зауважує: якщо боротися не з коренем проблеми, то пропоновані рішення будуть нічим не кращі. Це так само, як будувати ширші дороги для боротьби з заторами чи виписувати антибіотики при кожному чиху.

У США є великий потенціал для ущільнення міст замість їхнього розповзання. Зараз щільність населення у великих містах на порядок нижча, ніж у Європі. Так, в Атланті та Лос-Анджелесі на квадратний кілометр припадає приблизно 1,4 тисяч і 3 тисячі осіб відповідно, тоді як у Парижі та Барселоні — 20 тисяч і 17 тисяч.

Реалізувати цей потенціал заважає зарегульованість. На 75% ділянках під житлову забудову заборонено будувати щось, окрім односімейного приватного будинку. Це не рахуючи безліч інших регуляцій, які роблять ущільнення ще складнішим.

Якби вдалося здійснити навіть помірне ущільнення — скажімо, п’ять нових квартир на 0,4 гектара — доступність житла зросла би на 15-56%, свідчить проведений у дев’яти штатах аналіз Центру Тернера та Інституту світових ресурсів. Таке ущільнення виглядало б, наприклад, як будівництво на вказаній площі будинку на шість квартир замість одного односімейного.

Апологети розповзання стверджують, що ущільнювальна забудова є дорогою. Але є свідчення, що за бажання її можна здешевити. Торік Нова Зеландія схвалила будівництво 37 тисяч одиниць нового житла. Більшість із цієї забудови припадає на ущільнення районів, де зосереджено робочі місця та транспортні вузли, а вартість оренди у них на третину нижча, ніж до ущільнення.

Розповзання міст прямо чи непрямо — через будівництво доріг і паркінгів, зростання кількості автомобілів та збільшення їхніх габаритів, будівництво будинків більшої площі, зрештою забудову все більшої кількості ділянок — відповідальне за 30% викидів парникових газів.

Коли нові райони будують на місці полів, сільське господарство зміщується на менш родючі землі, що призводить до ще більшої втрати природного середовища. Дослідження свідчать, що у період 1992-2015 років міська забудова розширилася на 380 тисяч кілометрів, і в результаті було втрачено до 670 тисяч квадратних кілометрів природного ландшафту. У середньому кожен кілометр міського розповзання призводить до втрати природних ділянок у 1,5 більших за площею.

З розростанням міст щільність міського населення у світі зменшується на 2% щороку. Якби цю динаміку сповільнити хоча б до мінус 1% на рік, це б урятувало до 700 тисяч квадратних кілометрів лісу.

Нагадаємо, у Великій Британії нещодавно заявили, що будівництво житла є пріоритетнішим за довкілля, та дозволили забудову «зеленого поясу» для боротьби з дефіцитом житла.

Коментарі:

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті