Історичні проходи по Львові. Рецензія 1932 року

У 1932 році у Львові було видано історико-краєзнавчу працю видатного українського вченого, академіка Івана Крип’якевича “Історичні проходи по Львові”, яка і дотепер залишається надзвичайно актуальною та є у вжитку кожного екскурсовода Львова. У книжці-путівнику розповідається про цікаві факти з історії міста, про його історичні й архітектурно-мистецькі пам’ятки, а також описано повсякденне життя львів’ян. Ця праця вважається однією з найкращих книжок про славне місто Лева.

У 1991 (видавництво “Каменяр”), 2007 та 2009 роках (видавництво “Апріорі”)  з доповненнями та новими ілюстраціями праця історика була перевидана. Але що ж про неї писали в часі першого видання. З рецензією на цю книжку, авторства українського громадського діяча в Галичині, редактора низки українськомовних видань Івана Німчука, що була опублікована у часописі “Діло” (№ 121 від 03.06.1932р.) ми і хочемо познайомити сьогодні наших читачів. Правопис тексту залишаємо оригінальним.

Про давній Львів.

Іван Крипякевич: ІСТОРИЧНІ ПРОХОДИ ПО ЛЬВОВІ. (З багатьома ілюстраціями). Накладом Товариства «Просвіта» у Львові. Львів, 1932. Стор. 165

Кожну нову появу з ділянки краєзнавства чи так зв. реґіональної літератури можна у нас лиш щиро повитати. Зокрема кожну публікацію, присвячену історії, культурі й побутові наших міст. Тому з великим вдоволенням беремо до рук нову працю д-ра Івана Крипякевича п. з. «Історичні проходи по Львові», що її кинула па днях «Просвіта» на наш книжковий ринок.

Говорити нашим читачам про вагу таких публікацій не приходиться. Про це була вже у нас нераз мова, і це розуміє, думаємо, гаразд кожний тямучий українець. На превеликий жаль, така реґіональна література у нас щойно родиться, тоді коли в інших народів можна подибати прегарні описи-моноґрафії не тільки поодиноких міст і містечок, а навіть дрібних сіл та осель. І треба собі сказати, що як довго ми самі не візьмемося за цю працю, як довго не виповнимо істнуючої здавна прогалини своїм рідним змістом, так довго наш загал блукатиме в темряві щодо найістотніших моментів української історії, так довго наше молоде покоління буде виховуватись під впливом чужих їй змістом публікацій чужих авторів, що освітлюють ріжні події з нашої бувальщини, весь наш вклад у культуру, менше чи більше тенденційно. Словом: як довго не витворимо питомої реґіональної літератури, себто українських монографій наших міст, повітів і взагалі важніших осель, так довго мусітимемо пізнавати їх з чужих джерел і в чужому освітленні.

Дотеперішній стан, себто велике вбожество такої літератури у нас, відбивається дуже сумно на національному вихованні нашого народу. Не знаючи гаразд історії найближчих нам місцевостей чи околиць – не знаємо й нашої загальної історії, не розуміємо багатьох подій і моментів з нашого минулого, не бачимо й не навязуємо дальше тої нитки, яка лучить нас з нашими попередниками впродовж цілої історії нашої Землі. Словом: ходимо наче сліпці – без провідника, без підпори.

Щож торкається Львова, який відіграв і відіграє таку велику ролю в нашій історії, то тут справа остільки сумніша, що наші сусіди-поляки видали досі цілі десятки поважних наукових моноґрафій і цілі сотні популярних публікацій, присвячених його історії, культурі, поодиноким його будівлям, родам і т. д. і т. д., а ми щойно в останніх роках починаємо дещо ближче цікавитися колишнього столицею наших володарів. Заслугу тут мають у нас головно два автори: М. Голубець, якого провідник по Львові видала перед кількома роками «Червона Калина», і д-р Іван Крипякевич, що поруч інших праць про старий Львів дав нам і обговорювану саме книжку.

«Історичні проходи по Львові» складаються з 12 розділів. Це: 1) Княжий город, 2) Високий Замок, 3) Ринок, 4) Руська вул., 5) Середмістя, 6) Довкола середмістя, 7) Личаків, 8) Галицьке передмістя, 9) Від Полтви до Єзуїтського парку. 10) Св. Юр, Городецьке і Янівське, 11) Церкви княжого Львова, 12) Замарстинів, Клепарів, Голосько, Бруховичі. А в кожному з тих розділів зібрано цілу масу цікавих подробиць і фактів, переплітаних нерідко ширшими описами всяких звичаїв, обрядів та подій, що їх читаємо нині наче яку казку. Дуже добрими прикметами книжки д-ра Крипякевича є її популярний, легкий виклад, а також те, що він при кожній нагоді підносить наш вклад у цілу культуру міста, наші здобутки й досягнення, не забуваючи очевидно подати, серед яких важких зусиль, труднощів, перепон і переслідувань наші предки боронилися перед наступом на їх віру й національність. А вже просто зі зворушенням прочитуємо ті стрічки, в яких змальована довголітня боротьба українського міщанства Львова під проводом Ставропігійського Брацтва проти посягань на його права, на його церкву й народність. Цінною прикметою публікації є також богатий її ілюстраційний матеріял (кількадесять знимок), який безперечно підносить значно вартість тої праці.

Очевидно – є в книжці й деякі дрібні недостачі та пропуски, в такій праці зрештою зрозумілі. Так матеріал у деяких розділах розложений не зовсім рівномірно, одні дрібні події описані ширше, а інші, важніші, часами ледви відмічені. За багато теж уваги присвячено деяким памяткам і памятникам польським, а зате сказано замало або зовсім не згадано про деякі памятки українські. М. ін нема в книжці ніякої згадки про церковцю Н. Дому (СС. Василіянок) при вул. Зибликевича, про город Сокола-Батька, про мальовила в церкві Св. Духа пок. арт. Сосенка, про розмалювання каплиці в Дух. Семинарії пок. П. Холодним, про салю Лисенка, про масову присягу на площі св. Юра в березні 1923 р., про передмістя Сиґнівку, яке належить тепер до Львова, про монастир СС. Василіянок при вул. Потоцького, про стару церкву в Кривчичах і перенесену перед двома роками прегарну бойківську церковцю з села Кривки на поля Кривчич-кольонії (церква оо. Студитів) тощо. При згадці про Янівський цвинтар подано, що там лежить понад 200 могил українських стрільців, зам. ок. 1000; при згадці про колюмну Івана з Дуклі перед костелом Бернардинів не зазначено, що напис на тій колюмні історично зовсім невірний.

Одначе всі ті відмічені дрібниці не шкодять зовсім вартости книжки, яка є цінним вкладом у нашу популярну літературу про місто Львів і тому повинна найтися в руках не тільки кожного львовянина, але й кожного українця, що любить старовину і дорожить її памятками Авторові і Видавництву Т-ва «Просвіта», що обдарували нас такою гарною і повчаючою книжкою, належиться щире признання.

Іван НІМЧУК