Навчання у Львові та пенсія у Лондоні, або у майстерні “бородатого чаклуна”

У далекому і навіть близькому минулому є значно більше діячів, про яких ми взагалі нічого не знаємо у порівнянні із тими, про кого хоча б щось можемо сказати. Проте одні й інші заслуговують на увагу. Перші і другі жили, творили, боролись і вписували своє ім‘я до Книги Історії. Інше питання, що кожен народ дивиться на минуле вибірково і акцентує увагу на біографіях окремих діячів. Забуваючи, що вони не єдині. Не помічаючи, що вони, може, не завжди були найважливішими. Може навіть були не зовсім такими, якими ми їх уявляємо. Багато діячів взагалі обділені увагою чи забуті. Теодор Данилів серед таких.

Бучач-Львів-Лондон

Навіть сьогодні ми досі вкрай мало знаємо про таких вихідців з українських територій, як Яків Гніздовський, Любомир Романків, Пилип Коновал… Список досить довгий і в ньому точно буде ще й Теодор Данилів (1909-2003). Це адвокат, журналіст і громадський діяч. Народився він на Тернопільщині, а значна частина його життя минула в Великій Британії. Данилів народився у Бучачі, що тоді входив до Королівства Галичини та Лодомерії, але є в його біографії і сторінки, пов’язані зі Львовом. Зокрема, у 1927 році він вступив на правничий факультет Львівського університету і навчався тут декілька років. Пізніше, правда, перевівся до Краківського університету і вже там здобув ступінь магістра права.

Упродовж декількох років Теодор Данилів працював адвокатом у Бучачі та Збаражі. Був тоді пов’язаний із українськими просвітницькими товариствами. Зокрема, із “Просвітою”. У 1938-1939 роках також був головою місцевої філії “Українського товариства допомоги інвалідам і охорони воєнних могил”. Був членом УНДО. У 1940 році у Бучачі його арештували працівники НКВС. Пізніше було рішення про ув’язнення на вісім років у “виправно-трудовому таборі”. Даниліва вивезли до Республіки Комі, але через рік амністували. Надалі він брав участь у Другій світовій війні і після 1945 року емігрував до Великої Британії.

На “Туманному Альбіоні” Теодор Данилів був тісно пов’язаний із Союзом українців Великої Британії. Навіть був генеральним секретарем цієї організації. Також він був редактором декількох часописів і загалом відзначався активністю у різних напрямках, впродовж десятиліття працював на BBC. Теодор Данилів автор книги “Основоположник Пласту: до 80-річчя професора доктора  Олександра Тисовського (Мюнхен, 1966 р.)”. Врешті, Данилів був знаним меценатом і підтримував багато культурних проектів. Зокрема, дав кошти на книгу “Бучач і Бучаччина”. Помер Теодор Данилів у 2003 році в Лондоні.

У Львові в Новаківського

У середині 30-х років ХХ століття видатного львівського митця, який жив біля храму св. Юра, навідав невідомий нікому, але дуже здібний і допитливий молодий адвокат. Перший зі згаданих – Олекса Новаківський, а другий – Теодор Данилів. Свої враження правник виклав у невеличкій замітці під назвою “В мистця у відвідинах”. Її опублікували у літературно-мистецькому виданні “Назустріч”. Згаданий текст цікавий багатьма деталями. При цьому, Данилів був добре обізнаний із тим, що будинок митця – це колишня вілла польського художника Яна Стики. Новаківському будинок дістався за сприяння та підтримки митрополита Андрея Шептицького. Знаково, що Новаківський і Данилів не були знайомі до цієї зустрічі. Відтак другий дуже цікаво характеризував першого: “…ніби “не випадає” так ні з цього ні з того зайти до майже незнайомої вам людини. Але вам все ж таки цікаво знати, як живе той, що мов казковий дракон скарбів, береже своїх картин, з нехітю пускає їх у світ”.

У будинку Новаківського Даниліва одразу ж зустріла темна кімната з ліжком у куті і “мистецько” застеленою канапою. Наступна кімната Даниліву видалась цікавішою та кольоровішою. Вона практично вся була завішана картинами. Він не встиг розглянути всі роботи, коли повідомили, що художник готовий з ним зустрітися. Спілкування відбувалося в оточенні друзів, родини та учнів Новаківського. Говорили про мистецтво та тенденції його розвитку. Данилів розглядав роботи майстра і зауважив, що часто повторюється одне і те ж обличчя. Згодом він зрозумів, що це дружина митця. Розмова далі тягнулась про мистецтво, Новаківський радо слухав своїх учнів. Це все так вразило Теодора Даниліва, що дійство він описав як “…студію, що її … веде оцей бородатий ентузіяст мистецтва, отой апостол, що з глибокою вірою … своїм учням-товаришам голосить вищість думки-ідеї над матерією”.

Врешті, Данилів зауважив, що Новаківський – глибокий знавець людських лиць. Адвокат прирівнював митця до хіроманта та зауважував за ним вміння творити неможливе. Не менше замилування викликав у Даниліва і огляд майстерні Новаківського, яку він назвав “ателіє”, “святая-святих”. Як зазначив Теодор Данилів, “відділений кількома стінами від міського гамору”, Новаковський “вичаровує свої твори”: “калєйдоскоп постатей, пейзажів і квіти, квіти…”.

Читаючи такі влучні й майстерні описи, розумієш, наскільки талановитого письменника Україна могла би мати в особі Теодора Даниліва. Свій внесок в розвиток української культури він зробив, хоча й досі залишається малознаним для українців. Ще один фрагмент із опису відвідин Олекси Новаківського, як особливо витончений та вишуканий, наведемо повністю: “Казкове царство колірів, що укладаються в чарівну симфонію, а на її фоні бородатий чаклун, що під його рукою мертва фарба оживає…”.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Данилів Т. В мистця у відвідинах // Назустріч, 1935. – Число 18
2. НКВД переслідував галичан і волинян, які допомагали в Голодомор // Історична правда, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/short/528bd6434b577/
3. Пекарська Л. Данилів Теодор-Тадей // Енциклопедія сучасної України, 2007 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://esu.com.ua/article-23493