Чому варто відвідати виставку "Спецфонд. Нові дослідження" Національному художньому музеї

У Національному художньому музеї України до кінця серпня триває виставковий проєкт "Спецфонд. Нові дослідження", який повертає українцям втрачене та репресоване мистецтво.

Спеціальний фонд — це зібрання творів, що формувалося у 1937-1939 роках. Для цього мистецтво "ворогів народу" звозили до Національного художнього музею України (тоді — Державного українського музею) з Полтави, Харкова, Одеси та Києва. Роботи таврували як "формалізм", тому вони не могли ані експонуватися, ані офіційно існувати в радянській системі, де єдино допустимим напрямом був соцреалізм.

Картини, як і їхніх творців, спіткала трагічна доля. Митців звинувачували у націоналістичній діяльності, позбавляли засобів існування, розстрілювали, а їхній творчий доробок прирікали на знищення. Збереженню робіт, на подив, посприяла Друга світова війна. Вона змінила пріоритетність завдань влади, а твори було евакуйовано до Уфи (Росія). Ті картини, що повернулися звідти, зрештою отримали шанс увійти в історію українського мистецтва XX століття.

Перша виставка, присвячена спецфонду, відбулася в 1998 році. До теми звернулися знову у 2015 та 2016 роках, а нинішній проєкт покликаний підбити підсумки. Кураторка виставки й генеральна директорка NAMU Юлія Литвинець зауважує, що сама побудова експозиції сучасного проєкту свідчить про нові підходи до вивчення теми. Якщо раніше твори розподіляли за тематикою — повстання та революції, сільське господарство, образ жінки, — то нині їх представляють через мистецькі об’єднання.

Перша зала присвячена Асоціації революційних митців України (АРМУ), до якої переважно входили бойчукісти. Друга — Об’єднанню сучасних митців України (ОСМУ), на чолі якої стояв Віктор Пальмов, третя зала знайомить із творчістю членів Асоціації художників Червоної України (АХЧУ), серед яких були Федір Кричевський, Михайло Жук та Григорій Світлицький.

У межах виставки "Спецфонд. Нові дослідження" вперше представлено кілька картин, які раніше залишалися невідомими широкій публіці. Ці полотна зберігалися намотаними на вали, отже потребували не лише дослідницької роботи, а й ретельної реставрації. Зокрема йдеться про "Робітники. Ті, що будують" Абрама Черкаського. Художник навчався у Олександра Мурашка та Миколи Пимоненка, а також був учасником об’єднання АРМУ. У цій роботі, як і в його картині "Обід у полі біля трактора", відчутна характерна для того періоду тема — звеличення буденної праці трударів.

Також можна згадати полотно "Ватаг" Григорія Комара. Він був учасником АРМУ та АХЧУ, а у 1930-х вимушено емігрував через репресії. На картині зображено ватажка, який веде за собою озброєний натовп; у його руках — червоний прапор, символ революції та соціалізму. Індустріальний пейзаж, притаманні радянському мистецтву жести і навіть сама манера виконання, на перший погляд, відповідають естетиці соцреалізму.

Вперше демонструється і робота бойчукістки Оксани Павленко "П’ятирічка". Погляд одразу чіпляється за гасло: "Творчий ентузіязм мільйонів на зустріч другій п’ятирічці". Форсована індустріалізація особливо сильно позначилася на Україні, де зусиллями більшовиків був штучно створений голод. Зіставимо дати: Голодомор тривав у 1932-1933 роках, тоді як друга п’ятирічка мала розпочалася 1933 року. У роботі жодного натяку на втрати.

Безліч інших творів, які ми нарешті можемо побачити, також мають цілком тривіальні та притаманні для соцреалізму сюжети. Це зрозуміло із самих лише назв: "Дівчата з яблуками" Петра Сабадишина, "Робітники" Ірини Жданко, "Дніпробуд" Юрія Садиленка, "Прополка буряків" Леоніда Обозненка. Постає логічне запитання: чому ці роботи опинилися у спецфонді?

На думку старшої наукової співробітниці музею Анастасії Пліщенко, у цьому полягає основний парадокс зібрання: картини, що відтворювали саме ту "дійсність", яку хотіла бачити радянська влада, могли потрапляти до спецфонду через "неблагодійність" митця, а не його доробок. Юлія Литвинець переконана, що головною причиною виключення художника з мистецької спільноти було звинувачення в націоналізмі. Відтак твори його авторства вже не могли експонуватися і прямували на знищення. "Це фактично була боротьба з Україною, з українською ідентичністю", — зазначає генеральна директорка NAMU.

Звісно, частина робіт потрапляла до спецфонду саме через те, як і що було на них зображено. Це стосується, зокрема, картини Віктора Пальмова "Вірочка". Портретована — Віра Лимаренко, його учениця та художниця, яка працювала в жанрі декоративного мистецтва. Певно, це найяскравіша робота всієї експозиції, адже митець вивчав колір і навіть розробив власну теорію, що має назву "кольоропис". "А що таке авторська метода, як не вільнодумство? Таке не можна було допустити у Радянському Союзі 1930-х років", — розповідає Анастасія Пліщенко.

Цікаві полотна Теофіла Фраєрмана "Робітник" та Давида Бурлюка "На пристані". У цих роботах виразно простежується європейський контекст і вплив модернізму — саме те, що тоді активно критикували та відкидали, оскільки воно не вкладалося у дозволені форми художнього висловлення.

Юлія Литвинець зауважує, що "Спецфонд. Нові дослідження" є логічним продовженням двох попередніх проєктів: "В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні" та "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні, 1900-1930-ті". За словами генеральної директорки, 90% творів, представлених у тих експозиціях, також перебували у спецфонді. Зокрема, усі роботи Всеволода Максимовича, а також полотна Віктора Пальмова, Олександра Богомазова і Тимка Бойчука. На думку кураторки, такі проєкти — "вакцина від меншовартості". Адже вони показують відвідувачам "масштаб мистецтва і таланту, який є в українців, а також масштаб репресій і знищення національної свідомості".

Виставку можна відвідати до кінця серпня, а далі вона вирушить до глядачів за кордон.

Текст: Анастасія Курінська

Фото: Софія Козул