Штраф під час пологів: штат Америки, де найстрашніше бути бездомним

Уже рік, як все більше американських громад криміналізають бездомність. Найгірша ситуація, за даними проєкту «Невидимі люди», наразі склалася у Кентуккі, де бездомні змушені щоденно переміщатися з місця на місце, втрачаючи й без того мізерне майно, і зрештою опинятися за ґратами. Поліцейські дозволяють собі принижувати вагітних жінок і літніх людей і застосовувати до них силу.

Торік Верховний суд постановив, що заборона ночувати на вулиці не суперечить конституції США, навіть за відсутності місць у притулках. Після цього такі закони низка штатів і окремих міст: Флорида, Техас, Аризона, Міссурі, Джорджія, Сан-Франциско, Сіетл, Лас-Вегас, Портленд — і цей список поповнюється.

Насильство, приниження та втрата майна

Так званий Safer Kentucky Act діє у штаті з 15 липня 2024-го. Поліція може зупинити не лише побачивши розкладений намет, але й навіть ковдру чи каремат у руках. Закон дозволяє застосовувати до порушників «обґрунтовану силу».

Матір Метью була зґвалтована і жостоко вбита, коли тому було 19 років. Відтоді молодий чоловік втратив інтерес до життя. Зараз йому 35 років, й 11 із них він перебував у реєстрі претендентів на житло. Для цього йому потрібно: відновити картку соціального страхування, для чого потрібно звернутися до центру соціального страхування, для чого потрібно пред’явити посвідчення особи, для відновлення якого потрібна картка соціального страхування.

Зараз поліція змушує його з товаришкою переміщатися щонайменше кожен день. На збори дають п’ять хвилин — цей час буквально засікають на годиннику. Все, що не встигли схопити, — втрачено.

«Ми втрачали речі вже тричі, — розповідає Метью. — У нас був шестимісний намет із портиком, нам дуже пощастило, що [волонтери] нам його подарували. А тепер наш новий намет неймовірно тісний, ми обоє змушені скручуватися у позиції ембріона».

У Луїсвіллі є декілька притулків, але вони завжди переповнені, ліжко там треба бронювати заздалегідь. Часом тобі дають номер, не викликають, і ти все одно лишаєшся без ночівлі. Притулки також перестають приймати після обіду, тож ті бездомні, які працюють у цей час, не мають можливості туди потрапити.

Гонитва за бездомними, як правило, супроводжується насильством. Доллі, літня жінка, жила на вулиці 14 років, мала дуже запущену глаукому. Одного разу поліцейський наказав їй забиратися з вулиці та почав волочити її сходами. «Ви не можете так робити. Я впаду, дайте мені йти самій», — протестувала вона. «Можу і роблю це», — відповів той.

У вересні минулого року у бездомної Саманти почалися перейми, її чоловік пішов викликати швидку. В цей час її помітив поліцейський і наказав забиратися з вулиці. Попри її намагання пояснити, що вона збирається до лікарні, офіцер зігнав її з матрацу, наказав не рухатися й вручив штраф із повісткою. На відео видно, як Саманта, важко дихаючи та не повертаючи голови, бере в руку папірець, зминає його й викидає. Згодом вона таки забере повістку й прийде до суду. Відеозапис цього інциденту починається з 21:40:

Зворотні ефекти

Юристи та соціальні працівники стверджують, що жодного зиску від криміналізації місто не отримує — навпаки, цей підхід лише погіршує проблему. По-перше, — місто витрачає значні гроші на оплату послуг поліції, соціальних працівників, адвокатів, суддів, тюремників тощо.

Поліція зазвичай під’їжджає цілим кортежем: два автомобілі, в кожному з яких по два патрульних, два поліцейських позашляховика з офіцерами в бронежилетах з написом Homeless Services — відповідно до восьми поліцейських, — плюс бригада соціальних працівників на фургоні. Можна уявити, в яку суму такий патруль обходиться місту.

Бездомному вручають протокол зі штрафом у 250 доларів і повісткою в суд. Альтернативою цьому є 90 днів у в’язниці. Перебування одного ув’язненого у Луїсвілльскому виправному центрі коштує платникам податків 71 долар на день. 90-денне утримання, відповідно, — майже 6400 доларів.

Слід також враховувати, що людині з судимістю стає ще менш реалістично знайти роботу та житло. У Кентуккі діє програма субсидування оренди, яка передбачає можливість бездомній людині отримати ваучер, який покриватиме вартість оренди протягом кількох років. Таких ваучерів значно менше, ніж бездомних, і за ними треба стояти в черзі. Якщо людина потрапляє у в’язницю, її викреслюють із черги, бо вона вже не вважається бездомною, — звільнившись, потрібно записувати в чергу заново.

«У нас не зменшився рівень бездомності. Люди чарівним чином не заселилися у домівки. В нашому місті бракує понад 30 тисяч одиниць доступного житла», — пояснює Дженніфер Тваймен із благодійної організації VOCAL Kentucky.

Вона нарікає, що раніше бездомні ночували великими групами, цілими кемпінгами, й соціальним працівникам було легко надати їм послуги — скеровування до медичної допомоги, тимчасового житла тощо — на одному місці. Зараз, переслідувані поліцією, вони блукають містом дрібними групками, й це ускладнює завдання волонтерам.

Джексон Купер, юрист із Кентукійського центру рівного правосуддя вважає, що є ті, хто наживається на криміналізації бездомності: так, у Луїсвіллі планують витратити від 300 до 500 мільйонів доларів на будівництво нової в’язниці.

Альтернативи

Приклад соціального готелю на Артур-стріт у Луїсвіллі показує, що є підхід, який ефективніше дозволяє долати бездомність.

Люди, що стоять у черзі за ваучерами, часто не можуть ними скористатися, передусім через занадто складний і бюрократизований процес пошуку житла. Не варто забувати, що цей процес бездомні проходять на вулиці — може бути, без телефону чи без можливості його зарядити, без доступу до транспорту, вже не кажучи про туалет, їжу та інші потреби. Часто не знають як взагалі домовитися з орендодавцем.

На Артур-стріт надають можливість жити у комфортних умовах на час пошуку житла. Адміністрація стверджує, що поселення обходиться дешевше, ніж перебування у в’язниці.

Приблизно 60% мешканців готелю виїжджають із нього у постійне житло. За два з половиною роки роботи заклад допоміг знайти домівку 275 людям.

Коментарі:

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті