Люди рай розбентежують мій… : рибальськими берегами Івана Франка у давньому селі Медвежа

Сьогодні мова піде про рибальську мандрівку у давнє село Медвежа, з яким історично пов’язані давньоруські Нагуєвичі-Башево та давньоруська Ступниця.

Останніми роками нам все частіше вдається локалізувати давні ліси, річки і ставки в околицях сіл Дрогобиччини, які пов’язані із безпосередніми мандрівними стежками нашого національного генія, що досі збереглися до нашого часу. Для цього не потрібно аж надто великої «філософії мандрів», потрібно попросту три джерела: давні карти, тексти Івана Франка і наснагу до рибальських і грибарських мандрів або музейних польових експедицій.

Мало хто знає, що Іван Франко, мандруючи своїми рибальськими берегами і грибарськими стежками Дрогобиччини, які йому вдавалося дуже часто поєднувати, упродовж 1870-1880-х років зібрав унікальний історико-етнографічний матеріал саме в найближчих околицях рідних Нагуєвич, зокрема в селі Медвежа, яке він відносив до одного із найстаріших українських сіл Дрогобиччини. Невипадково дослідивши старовинний шпихлір у давньоруському поселенні Ступниця, Іван Франко уважно вивчив історію сусідньої Медвежі. Наприклад, у своїй фундаментальній праці «Причинки до історії України-Руси» Франко заохотив своїх читачів, передовсім студентську молодь, до вивчення історії України, зокрема, її соціально-економічного розвитку, політичних подій та культурно-релігійної складової, а саме від перших вірувань до зародження Києвохристиянської традиції. Це була праця, про вплив різних історичних чинників на формування української нації та її самобутності. Його інтелектуальні пошуки в рукописних та стародрукованих джерелах поруч із зібраним історико-етнографічним матеріалом під час особистих мандрівок часто ставали в нагоді на рівні визначення і дослідження топоніміки та походження назв місцевостей. Наприклад, у другому підрозділі шостого розділу праці «Сліди русинів у XII – XIV вв.» в стосунку топоніміки назв із коренем «Медвіж-, Медвеж» назву села Медвежа, Іван Франко відносив до давньої слов’янської назви, чи скоріше давньоруської: «В першій половині XIV віку стрічаємо кілька разів назву місцевості, що з часом зробилася також одним із головних міст Семигороду. Під р[оком] 1315 вона являється в фермі Aiedgys, під р[оком]. 1318 Medyes, а під р[оком]1402 знаходимо форму, здається, ближчу до первісної руської назви Medwisch, що відповідає руському Медвіж, т[о] зн[ачить] медвежий город. Порів[ну] назву галицько-руського села Медвежа» [1].

Саме тут, у закритому лісами селі Медвежа (на давніх польських і австрійських картах позначалося, як «Niedzwiedzіa»), ніби відстороненому від бурхливого ритму індустріальної «Галицької Каліфорнії» Франку вдалося віднайти давньоруські апокрифи і топоніміку, бойківські легенди, прислів’я, приповідки, пісні та перекази, які часто сягали ранньомодерного часу. Більше того значна частина його особистих контактів була пов’язана із корінними бойками, часто старожилами, які народилися, ще у кінці XVIII – на початку ХІХ ст. і з якими він зустрічався дорогою до «…тихих місць задушевних, лісових і зариблених». Часті мандрівки Франка до Медвежі були пов’язані, також із давньою дорогою із Слободи чи Війтівської гори в Нагуєвичах до Медвежі, яка була настільки близькою дорогою, що в народній традицій витворилася саркастична приповідка «Я йду на Медвежу, а до того не належу», яка під час розмови мала за змістом категоричну відповідь, мовляв «Це не моє діло». Цю давню нагуєвицьку приповідку Іван Франко опублікував у своїй найбільшій за обсягом фольклористична праці «Галицько-руські народні приповідки», яка була надрукована в шести томах «Етнографічного збірника», що друкувало під своїм грифом Наукове товариство імені Шевченка у Львові [2].

Щодо села Медвежа, то воно було одним із найулюбленіших лісових масивів Франка, де були ставки і заплави з малими водоймами. Врешті річка Ведмежанка, яка протікала вздовж лісничівки і далі через усе село Медвежа втікала у Бистрицю, а саме село ніби повністю було і досі залишається оточене давніми лісами, такими, як Кавне, Лісне, Ступницьке, Могили, Панчужне і Монастирське. Значна частина цих лісів також простежується на давній карті Фрадріха фон Міґа 1779 – 1783 рр. Саме ж село знаходилося всього за 6 кілометрів на північний схід від родинної садиби Франків на Слободі,. Відтак, Іван Франко мандрував сюди кожного рибальського і грибарського літнього сезону. Навіть після другого ув’язнення, Іван Франко повертався до Медвежі. Так, у 1882 році перебуваючи у Нагуєвичах, Іван Франко знову помандрував до села Медвежа, якому присвятив окремого вірша «В лісі», в якому зізнався у неабиякому хобі мандрувати грибарськими і рибальським стежками на одинці, із власними думками і душею. Саме під час цієї мандрівки він і зустрів старожила з Медвежі:

 «В лісі

Як люблю я по лісі блукати
У гарячу днину літну,
В темній тіні дерев спочивати,
Де тиша ніби просить до сну!

Самота вкруг, а все ж не пустинно, –
Оживуща, свята самота:
Доліта аж до серця невпинно
Безконечная пісня життя.

І щасливий я, поки гублюся
Без доріжки в гущаві рясній, –
Та людей я спіткати боюся,
Люди рай розбентежують мій.

Люди всюди й до божого раю,
Своє горе і сльози несуть,
І не раз я, тривожний, стрічаю
Те проклятеє горе аж тут.

От обдертий дідусь-старовина
Шкандибає, аж гнесь до землі,
Гне додолу його сухарина,
За плечима й гриби в кошелі.

Я відмалечку знаю старого
І хатину його край села,
Де живе він самотньо, убого, –
Ті гриби його живність ціла.

Він за них має страву й одежу,
Та як трудно тепер їх здобуть!
Здибле злісний – веде на Медвежу,
А з Медвежі в арешти запруть.

Як я пильно від нього ховаюсь,
Щоб не вздрів він нечайно мене, –
Бо – я знаю – дідусь ізлякавсь:
Чорне вбрання для нього страшне!

Та дарма! Зазирнув мя в гущаві.
З груді вирвавсь стривожений крик,
Кинув в’язку свою на мураві
І подався в яр темний, і зник.

Та я довго ще чув, як хрустіло
Сухе гілля, куди він біжить,
І щось в груді старечій хрипіло,
Мов підрізаний в болі хрипить.

І я думав: «О, будь же прокляте
Теє панське одіння тісне,
Що для тебе, убогий мій брате,
Так страшним учинило мене!»

Нагуєвичі, 1882

Вперше цей вірш Іван Франко опублікував у 1893 році в другому виданні збірки поезій «З вершин і низин» у циклі «Галицькі образки» (с. 200-201) [3]. До нашого часу збереглася картина художника А. Монастирського 1955 (1956?) р., яка відображає приблизний вигляд дороги із садиби Франків на Слободі [4].

Цікаво, що Іван Франко настільки часто користувався старою дорогою до Нагуєвич, яка простягалася саме через Медвежу, що радив згодом нею добиратися на вакації до родинної садиби своїм гостям. Запрошуючи Уляну Кравченко відвідати його родину у садибу на Слободі в Нагуєвичах, Іван Франко запланував її відвідини на Зелені Свята (Пресвятої Трійці) у 1887 році, які за старим стилем припадали на 29 травня. В той час письменник запланував приїхати до рідного села разом із дружиною Ольгою Хоружинською, яка от-от мала народити дитину, яка в майбутньому стане «його найдорожчим помічником», якого охрестять Андрієм.

Ще 19 травня у листі до Уляни Кравченко Франко писав про скорочений шлях до Нагуєвич саме через село Медвежу: «На зелені свята руські ми з Олею думаємо бути в Нагуєвичах. Чи не могли б і Ви тоді загостити до нас ? З Лужка [Долішнього] недалеко. Виїхавши рано на Мокряни та на Медвежу (через толоку), можете на обід бути на нашій слободі. От би гарно було! Будьте ласкаві напишіть, чи буде стаття (а її треба хоч би й за тиждень, а найдалі за два тижні) і чи приймаєте запросини ? Кланяюсь Вам. І[ван] Фра[нко]» [5].

У 1911 році під час свого виступу на засіданні Наукового Товариства імени Шевченка Іван Франко уклав текст для публікації «Причини до Фавни в Галичині» у якому, серед інших подорожей, описав свої найраніші мандрівки до Нагуєвич та Унятич у 1869 та 1870 роках разом із Іваном Верхратським та однокласниками. Мало хто знає, що в той час родинна садиба Франків була навіть мандрівною базою для досліджень флори і фауни Дрогобиччини. У цьому тексті, будучи вже досвідченим рибалкою, Іван Франко вкотре пригадав скільки життєвого часу він провів поруч із природою: «Як любитель природи, що мав нагоду ріжними часами бувати в ріжних околицях нашого краю, я скрізь любив придивлятися не тілько до життя людей, але також до явищ оживленої й неоживленої природи. Особливо в молодих літах від найвчаснійшого дитинства я мав нагоду бачити деякі такі явища, які не кождому доводиться бачити. І так ловлячи рибу і місцевій річці мойого родинного села Нагуєвич, я нераз мав нагоду бачити на її берегах водяні щурі, сірі звірики менші від звичайного міського щура, що шмигали в прибережні нори…» [6].

Маючи фундаментальну пам’ять та знання із природознавства, в розумінні термінології різними мовами, Іван Франко з легкістю умів відтворити будь-яку назву видів рибної фауни згідно ілюстрацій і без підказок. При цьому ці знання не обмежувалися Галичиною чи Україною. Невипадково до нашого часу збереглося зображення риб «літографія рибної фавни», яку Іван Франко виграв на Загальній виставці Краєвій у Львові, що відбувалася у червні-жовтні 1894 р. у парку Яна Кілінського (сучасний Стрийський парк). Згодом ці малюнки висіли на стінах у віллі Івана Франка на вул. Понінського, 4, а сам оригінал сьогодні зберегіається у фондах «Дому Франка».

Будучи любителем природи, Іван Франко усе своє життя довіряв природі, знаючи усі її принади та закамарки. Маючи неабиякий досвід рибальства рідним краєм Франко сьогодні все більше стає порадником для відновлення старовинних рибальських і грибарських маршрутів Дрогобиччини, про які ми знаємо поки що зовсім не багато, але які можуть стати новими туристичними магнітами на прикладі музейного «Франко-рибальства» чи «Франко-грибарства». Врешті «загублені» ставки чи водойми річок над лісами часів Франка сьогодні практично неможливо віднайти на туристичних картах, а тому маючи унікальні тексти Франка і збережену картографію в наш час це цілком реалістично.

Богдан ЛАЗОРАК
Рибальська мандрівка давніми стежками Івана Франка
19.07.2025 р.

Далі буде.

Джерела і література

1. Франко І. Зібрання творів у 50-и томах+додаткові томи. – Київ, 1986. – Т. 47. – С. 519-525.
2. Галицько-Руські народні приповідки / 3ібрав, упорядкував і пояснив Іван Франко. – Том другий. (Діти — пʼять). – Львів, 1908. – С. 386.
3. Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах+додаткові томи. – Київ, 1976. – Т. 1. – С. 188-189.
4. Матійко С. Колекція картин до 100-річчя від дня народження Івана Франка у фондах Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі»: її мистецька цінність та біограми художників // Садиба Франка: науковий збірник заповідника «Нагуєвичі». – Кн. 4. – Дрогобич, 2023. – С. 460.
5. Іван Франко. Статті і матеріали. – Збірник 5. – Львів, 1956. – С. 169-170; Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах +додаткові томи. – Київ, 1986. – Т. 49. – С. 110-111.
6. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Фонд № 3. – Од. зб. № 184 [Франко Іван. Причинки до фавни східної Галичини]/Стаття Івана Франка знайдена в матеріалах президії НТШ. – Арк. 1-2; Мороз М. З науково-природничої спадщини Івана Франка // Українське літературознавство. – 1992. – Вип. 56. – С. 3-4; Лазорак Б., Скварек Б., Лазорак Т. «країна солі нафти»: поиси подорожей Дрогобиччиною у 1768-1914 роках. Студії. Документи. Матеріали. – Лєгнця-Дрогобич-Нагуєвичі, 2024. – С. 427-428, 884.