Картини, вініл і LEGO: що колекціонують Ірена Карпа, Катерина Сердюк, Свят Загайкевич та Максим Нагорняк

Колекціонування мистецтва поступово виходить за межі зачинених кабінетів та аукціонних залів. Воно стає особистим — іноді спонтанним, часом медитативним — й дедалі частіше зʼявляється у життях тих, хто ніколи не думав стати колекціонером. Сьогодні це не про гонитву за рідкісними полотнами, а про уважність до себе, світу та свого простору.

Ми зібрали історії чотирьох людей: Ірени Карпи, Катерини Сердюк, Максима Нагорняка та Свята Загайкевича. Для них колекціонування стало хобі, емоційною потребою або способом зберігати відчуття.

Ірена Карпа

письменниця, культурна дипломатка, співачка гурту «ФАКТИЧНО САМІ» з живою колекцією і живим почуттям гумору

Чому почала колекціонувати

Я не дуже женуся за великими іменами, тому найчастіше купую картини живих художників, жартуючи при цьому, що от вони помруть, а їхні роботи коштуватимуть значно дорожче. Певний час я працювала дипломаткою й займалася організацією виставок, допомагала з координацією — це допомогло мені познайомитися з багатьма художниками. Тоді я почала підкуповувати картини, підтримувати художників й мати щось таке для свого серденька. У мене є чимало робіт, які не висять на стінах. Просто стін замало — картин більше. Вірю, що в мене зʼявиться великий будинок, і я зможу все достойно оформити в рамки, а всі картини знайдуть своє місце. 

Я завжди беру те, що щось зрушує в мені всередині, те, що мені хочеться колекціонувати.

Про колекцію

Мініколекцію, що живе у мене вдома, починаємо з картини з боксерськими рукавицями. Це робота Станіслава Перфецького, львівського художника, що дотепно заграє з вуличним мистецтвом. Твір «Митець, бережи руки» повісила навпроти робочого стола як нагадування.

Ще є дорогі серцю еротичні графіки львівської художниці Kinder Album, ще з часів перших виставок, які я влаштовувала нашим митцям у Парижі. 

Моя коштовність і те хороше, що лишилось від одного з колишніх (вірте авторці «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете») — робота Павла Макова. Вдивлятися в деталі цієї картини можна замість медитації.  З творчістю Макова, як і багатьох інших наших художників, мене познайомив Павло Гудімов. 

Картина, що дає мрію й оптимізм, — «Рейс за розкладом» Таї Гершуні-Галаган. Я її придбала колись на аукціоні в Києві — пишаюся, що вона в мене є. Володіти красою — що може бути краще? Весь час знаходжу в цій картині щось нове. Підходжу й можу просто  вдивлятися в ці кольори.

Настане день, коли всі рейси з України і до неї  будуть за розкладом — над нашими морями, Чорним та Азовським, знову літатимуть літаки цивільної авіації.

Скульптура Олі Пильник — жінка з цвяхами. Її дуже «любить» моя прибиральниця, там суперважко витирати пил. Але коли я кудись їду, то в голову цієї пані залишаю дітям кишенькові гроші. Коли їм треба щось собі придбати, вони «лізуть тьоті у голову». «Тьотя» вельми особлива: ніжна й красива, але з цвяхами. Львівська мисткиня зробила її спеціально для мене.

Кожен мій артобʼєкт повʼязаний з певним періодом життя. Нікіта Кравцов, що написав мій абсолютно «крейзанутий» портрет, Фіфі Брістош, навіть Емма Андієвська — я ніколи не вважала себе колекціонеркою, але предмети мистецтва завжди підживлюють мою творчість.

Катерина Сердюк

інвестиційний банкір в UBS, засновниця платформи Subjektiv; купила першу картину онлайн і відтоді не зупиняється

Чому почала колекціонувати

Я саме та людина, яка не піде в галерею за картиною, тому що мені важко обирати під прискіпливим оком галериста.

Набагато зручніше помедитувати над роботами онлайн. Subjektiv.art приніс в моє життя досвід, який дозволив «увійти» в сучасне мистецтво. Першу картину я придбала онлайн — ніколи не бачила її наживо, аж доки вона не прийшла до мене поштою. Це була робота Артема Рогового з Харкова. У ній відчувалися спокій та насиченість моменту, наче вона сама визначила, що саме цього мені не вистачало.

Я фінансистка, тому ніколи не була дотичною до мистецького світу. Музеї, виставки, альбоми — так. Але купувати предмети мистецтва — ні. Локдаун відкрив справжню жагу до кольорів навколо. Орендовані квартири з порожніми стінами так і кричали про необхідність оживити їх картинами. У мене останні 10 років навіть телевізора не було, а картин — тим паче. 

Тепер — ні телевізора, ні власного житла. Але я наважилась придбати картину.

Про колекцію

У моїй колекції майже всі роботи — це фігуратив. Я не підбирала їх під простір або для цілісної концепції. Я обираю те, що відгукується в мені. Дивним чином вони створюють єдиний гармонійний ансамбль. Вони відображають множинність мене, яка все ж існує як щось єдине. Роботи Мирослави Перевальської — це моя медитація. Вони повертають мені сили, коли їх не вистачає. Це все магія її червоного та особливої практики створення і нанесення кольору. Це справжня реабілітація після моєї аварії та травм. 

Обожнюю роботу Ігоря Селеменева, який, на превеликий жаль, нещодавно відійшов від нас. Портрет Марії Антуанетти — рожеве вухо та волосся нагадують буддистські мотиви, а обличчя загадкової жінки ділить простір навпіл, на темну і світлу сторони. Справді дивовижною для мене стала реакція моїх друзів на цю роботу. Хтось бачить маску, за якою ховається травмована людина. Хтось, як і я, бачить спокій і велич жінки, яка має сміливість бажати. Ось така дуальність на одному полотні. 

Особливими для мене є роботи Артема Андрійчука — фовістські інтерпретації класичних натюрмортів з використанням сміливих та яскравих штрихів у звичних сюжетах. З часом, залежно від настрою та освітлення, його роботи розкриваються з новою силою і глибиною, в них проступає такий лагідний еротизм, прихований спочатку, який заохочує до життя. 

Я люблю сучасне мистецтво, там немає штампів, мій вибір є «чистим», тільки моїм — позбавленим впливу суспільної думки та історії.

Максим Нагорняк

музичний оглядач та засновник Bezodnya Music, який збирає LEGO-машинки Формули-1 і знаходить у цьому новий вид спокою

Чому почав колекціонувати

Моє колекціонування LEGO, а саме Формули-1, може здаватися дивним — воно не дуже дотичне до музичного світу. У мене є мініколекції, повʼязані з українською музикою: платівки, касети, журнали. Але вони мені потрібні швидше з практичною ціллю. А от збирання LEGO і серії Формули-1 зʼявилося після початку повномасштабного вторгнення — під час шалених обстрілів 2022 року, в моменти, коли було страшно вночі.

Мене рятував Netflix і серіал про Формулу-1 — вони заспокоювали, коли я був сам у квартирі. У дитинстві я дуже любив трансляції перегонів і дивився їх на телеканалі К1. У мене тоді була улюблена команда — Ferrari.

Потім я разом з дівчиною захворів на коронавірус, уже під час вторгнення у 2023 році. Ми почали збирати все, що було вдома: пазли, 3D-конструктори (наприклад, картонний Лувр). Потім натрапили на LEGO, спробували зібрати одну машинку Формули-1, далі я підсадив дівчину дивитися серіал зі мною. Так усе й почалося.

Про колекцію

У моїй колекції вже понад 20 машинок різного розміру — від мініатюрної до найбільшої. Щоразу, коли виходить щось нове у світі Формули-1 і LEGO, ми намагаємось збирати все одразу, щойно купимо. Це величезний релакс, нам дуже подобається.

Деякі машинки ми даруємо одне одному на невеличкі свята. А деякі — коли дуже хочеться щось зібрати. Нас це обʼєднує: ми проводимо час разом, кайфуємо, стежимо за Формулою-1 і збираємо LEGO. Іноді це навіть паралельно, хоча поєднати складно, бо перегони відбуваються раз на два тижні.

Свят Загайкевич

стендап-комік та засновник «Підпільного стендапу»; несподівано для себе почав колекціонувати вініл, тому тепер має понад дві сотні платівок

Чому почав колекціонувати

Я колекціоную вініл з 25 травня 2022 року. Це був мій день народження, мені подарували програвач. Уже була якась кількість старих платівок, що дістались від батька, — їх я слухав у дитинстві. Я купував собі, а потім усе закрутилося: друзі й знайомі почали дарувати мені ще й ще. Зараз у колекції вже понад 200 платівок. Є улюблені — наприклад, Джонні Кеш, його в мене багато.

Про колекцію

У мене багато сучасного вінілу. Дуже люблю Cage the Elephant — маю три їхні альбоми. Обожнюю Steel Corners — також три альбоми. Є Сіксто Родрігес — маю обидва його альбоми. Історія в нього крута, є навіть документалка «У пошуках Цукрової Людини». Окрема вишенька — це платівки Rammstein.

Дуже люблю записи концертів: «Nirvana — Unplugged», «Pink Floyd — Sound of Thunder», «Johnny Cash — At Folsom Prison». Останній надихнув мене на концерт «Підпільного стендапу» в тюрмі. Слухаю й українське: «Курган і Агрегат», Latexfauna, «Скрябін». З класики — ВІА «Водограй».