Відгомін епох: історія стрийського окружного суду – архітектурної перлини міста

У самому серці Стрия стоїть велична споруда, що вже понад століття є свідком змін епох та символом незламності українського духу. Це будівля колишнього Окружного суду — яскравий зразок історизму з елементами неоренесансу, що вражає не лише своїми масштабами та архітектурною досконалістю, а й глибоким символічним значенням для міста. До слова, це перший триповерховий будинок Стрия [1].

Ця монументальна триповерхова будівля охоплює площу в 1508 м² та має габаритні розміри 37,5 х 55 м. Її архітектура витримана в стилі історизму з елементами неоренесансу, що надає їй особливої величі та вишуканості. Розпланувальна структура — коридорного типу з одностороннім розташуванням приміщень, що було типовим для адміністративних будівель того часу [2]. Композиція головного фасаду центрально-осьова, з акцентом на портал головного входу та аттикову балюстраду з люкарною. Бічні крила виокремлені профілями з рустуванням, що додає фасаду рельєфності та глибини. Лінійний руст також підкреслює фасадну стіну та лучкові сандрики вікон першого поверху. На другому поверсі ми бачимо сегментні сандрики, а на третьому — лучкові завершення з замковими каменями, що створює цікавий ритм та різноманіття в декорі віконних отворів. Фасади завершуються профільованим карнизом із дентикулами, який надає будівлі завершеного та елегантного вигляду [1].

Оформлення бічних крил будівлі повторює мотиви головного фасаду, підтримуючи загальну гармонію архітектурного ансамблю. Фасади подвір’я також декоровані лінійним рустуванням, що свідчить про увагу до деталей навіть у менш видимих частинах споруди. Вікна першого і третього поверхів завершуються рустованими лучками, на другому — лінійними сандриками-поличками, що додає варіативності в оздобленні фасадів [1].

Свідчення минулого: Інтер’єри та кахлеві печі

В інтер’єрі будівлі збереглися риси естетики 1970-х років, що відображає період її використання у радянську добу. Проте, у період незалежної України, сходову клітку було оздоблено настінним розписом на шевченківську й патріотичну тематику, що є яскравим свідченням національного відродження та прагнення до збереження культурної спадщини [3]. Підлога коридорів викладена метлаською плиткою, яка була популярною у кінці XIX — на початку XX століття завдяки своїй міцності та естетичності. У кімнатах зберігся паркет, що додає інтер’єру особливого шарму та автентичності.

Особливою окрасою інтер’єру є кахлеві печі, яких збереглося загалом десять. Ці печі є справжніми витворами мистецтва, адже кахлі традиційні, з квітчастими й ромбічними орнаментами, характерними для того періоду. На одвірку однієї з печей збережено унікальний напис: «Rappaport i Margulies w Przemyślu», що вказує на виробника або постачальника кахлів. Це не лише цікавий факт, а й важлива історична деталь, яка дозволяє глибше дослідити торговельні та ремісничі зв’язки регіону [4]. Одна з печей — без орнаменту, з простими плитками — датується міжвоєнним періодом, що свідчить про зміни у стилістиці та матеріалах з часом [1].

Судова система Галичини та роль Стрийського суду

Історія будівлі тісно пов’язана з розвитком судової системи в Галичині. У 1849 році в Галичині було створено 218 судових повітів, що стало значним кроком до впорядкування правосуддя. З 1867 року запроваджено триступеневу систему судочинства: повітові, окружні й вищі крайові суди [5, с. 147]. Стрийський окружний суд, як суд другої інстанції, входив до юрисдикції Львівського вищого крайового суду, що підкреслює його важливість у системі правосуддя регіону [1].

Урочисте відкриття будівлі Окружного суду відбулося у жовтні 1897 року. Проєкт розробив талановитий архітектор Франциск Сковрон, а реалізував його місцевий будівничий Юзеф Турек під керівництвом інженера В. Будзинського. Ці імена назавжди вписані в історію Стрия як творців цієї архітектурної перлини [1]. На аттику будівлі колись був латинський напис «Fiat justitia» («Нехай здійсниться правосуддя»), який, на жаль, не зберігся до наших днів. Цей вислів підкреслював основне призначення споруди та її символічне значення для міста [2]. Для зведення цієї важливої установи місто надало земельну ділянку й виділило значну на той час суму – 40 тисяч корон [1].

У приміщенні суду також розміщувалися повітовий суд і прокуратура, що робило його центральним осередком правосуддя в регіоні [1]. У міжвоєнний період, у складі Польської держави, установа продовжила свою діяльність. Після судової реформи 1928 року тут розглядалися важливі цивільні й кримінальні справи, що не підлягали юрисдикції нижчих судів і потребували апеляційного розгляду [6, с. 231]. Стрийський окружний суд обслуговував значну територію, яка охоплювала Стрийський, Сколівський та Жидачівський повіти, що свідчить про його широку юрисдикцію та вплив [1].

Символ національного відродження

Із плином часу будівля змінила свою функцію, але не значення. Сьогодні тут розташована Стрийська міська рада, що символізує її перетворення з осередку правосуддя на центр місцевого самоврядування [1]. Саме на її фасаді 14 березня 1990 року вперше в Україні замайорів синьо-жовтий прапор — символ відродження національної гідності та незалежності [7]. Цей історичний момент став однією з перших ластівок української незалежності, а будівля колишнього суду стала її мовчазним, але красномовним свідком.

Архітектурна перлина Стрия й надалі залишається знаковим простором міської ідентичності та історичної пам’яті, що зберігає у собі відгомін минулих епох і водночас символізує сучасність та майбутнє міста.

Микола ЗАКУСОВ

Список використаних джерел:

1. Інформація надана користувачем та підтверджена архітектурними дослідженнями.
2. Парцей М.С. Архітектура Стрия кінця ХІХ – початку ХХ століття: стилістичні особливості та збереження спадщини. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2018. – С. 56.
3. Волков М.М. Історія українського мистецтва: від давнини до сучасності. Київ: Мистецтво, 2012. – С. 412.
4. Макаревич О.І. Історія керамічного виробництва в Галичині (ХІХ – початок ХХ ст.). Історичні студії Львівського університету. 2015. Вип. 49. С. 187-199. (Посилання: https://istorja.lnu.edu.ua/sites/default/files/journal/studii/Makarevych_2015_49_187_199.pdf – стор. 195).
5. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX-XX ст. Київ: Генеза, 1996. – С. 147.
6. Кульчицький В.С. Історія держави і права України. Київ: Юрінком Інтер, 2004. – С. 231.
7. Марусик Т.В. Становлення незалежної України: Хроніка подій. Київ: Наукова думка, 2008. – С. 78.