Києво-Печерська лавра: Відновлення українського голосу у світовій спадщині

Серед експонатів, що представлені в лондонському Victoria and Albert Museum, є двоє українських Царських врат.

Царські врата – це центральні, двостулкові двері іконостаса у православних храмах, що ведуть до вівтаря, місця де відбувається літургія. Вони символізують вхід до Раю та Небесного Царства, відділяючи вівтарну частину від основної частини храму, де знаходяться віряни.

Срібні з позолотою, напрочуд витончені, з мереживом орнаменту й медальйонами зі сценами з Євангелія. Пластика настільки майстерна, що й засумніваєшся, чи дійсно це метал? Класика пізнього українського бароко в найкращому її прояві.

Довгий час ці експонати вважалися зразками православного мистецтва з території російської, а потім і радянської імперії. Та тепер уже весь світ точно знатиме, що вони українські й створені майстрами з київського Подолу для Києво-Печерської лаври на замовлення Архімандрита Зосима Валкевича в 1770 роках.

Для мене ця історія – приклад того, як працює культурна дипломатія. Завдяки експертизі та зусиллям нашої наукової команди, ми повернули цим унікальним речам їхнє справжнє ім’я й походження. Повернули своє у світовий контекст. Цей досвід яскраво показав мені, як культурна дипломатія формує нове бачення України – автентичної, глибокої, повноправної. Як нам це вдалося? Зараз дізнаєтеся.

ЯК ВРАТА ОПИНИЛИСЯ В КОЛЕКЦІЇ V&A MUSEUM

Історія появи цих реліквій у столиці Великої Британії типова для багатьох артефактів, які під час війн і репресій були вивезені з України на початку минулого століття. Вони втрачали назви, контекст, батьківщину.

У 1930-х роках, під час масового вилучення церковного майна совєтами, дві пари Царських врат зникли з храмів Києво-Печерської лаври. Майже 50 років вони були в забутті, і вже у 1972-му зʼявилися в антикварному обігу в Лондоні. Їх придбав колекціонер Артур Гілберт.

Згодом ці експонати увійшли до збірки Gilbert Collection, що експонується у V&A Museum.

ЯК МИ ДОВЕЛИ, ЩО ЦІ ВРАТА САМЕ З ЛАВРИ

На початку 2025 року наша команда вирушила до Лондона. В складі делегації були головна зберігачка фондів Ірина Мартинюк та мистецтвознавиця Наталія Онопрієнко.

Була проведена комплексна мистецтвознавча експертиза: науковці уважно проаналізували техніку виконання, зіставили орнаменти й медальйони зі сценами, звірили архіви та клейми. Усе зійшлося: одна пара врат походить із Хрестовоздвиженської церкви Києво-Печерської лаври, інша – з церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Нам також удалося співставити записи в інвентарних книгах Києво-Печерської лаври з клеймами на вратах і підтвердити авторів – це Олексій Іщенко та Григорій Чижевський. Обидва працювали в майстернях на Подолі у другій половині XVIII століття і створювали справді унікальні речі зі срібла та золота. В Фондах Лаври зберігаються роботи їх авторства.

Врата датовані 1784 роком, а замовлені значно раніше і створювалися роками. Адже це філігранна кропітка ручна робота. Тонкість обробки, композиція орнаменту, вписування медальйонів – усе це характерне саме для цих майстрів.

ЯК ПРАЦЮЄ КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ

Сьогодні ці предмети більше не мовчать – вони набули голосу української культури, історії й національної пам’яті. Після завершення експертизи музей оновив інформацію про врата – тепер це офіційно експонати з України з Києво-Печерської лаври. Дану інформацію можна подивитися на сайті.

Врата зараз знаходяться на реставрації і готуються для представлення їх у новому залі, з новою інформаційною табличкою. Про даний етап роботи та дату відкриття їх експонування розповім згодом.

Особисто переконана, що культурна дипломатія – потужний інструмент зовнішньополітичної комунікації. Це не просто символічне повернення об'єктів, а відновлення історичної справедливості, переосмислення ролі України у формуванні міжнародної культурної спадщини й посилення авторитету держави.

Моя мета – навіть якщо фізично предмет не повертається в Україну, ми повертаємо йому ім’я, історію, культурну приналежність.

Разом із цим ми повертаємо Україну в європейський культурний простір – той, з якого її роками намагалася витіснити росія, привласнюючи наші імена, нашу пам’ять і наші святині.

Відновлюючи зв’язок між предметом і його джерелом, ми здійснюємо акт культурного суверенітету і формуємо позитивний, експертний образ держави – відкритої, глибокої, здатної до рівноправного діалогу у світі. Саме в цьому бачу місію нашої інституції та цінність міжмузейної співпраці як форми культурної дипломатії.

Сьогодні можна впевнено казати, що команда Києво-Печерської Лаври продовжить дослідження, аби повернути імена іншим, не менш видатним експонатам та майстрам. Царські ж врата у Лондоні більше не мовчать. Вони говорять. І говорять – про нашу величну історію та спадщину.

Світлана Котляревська, в.о. гендиректора Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”