Візуальна поетика у скульптурах Вікторії Чічінадзе

Проект Вікторії Чічінадзе «Душа саду» – своєрідний візуальний цикл, органічний, як подих самої природи. Це серія бронзових скульптур, що охоплюють метафізику буття крізь символічну візуальну поетику форм.

У центрі уваги проекту дві роботи, що складають вісь всієї серії – «Sunrise» ( «Світанок») і «Sunset» («Захід сонця»). Ці скульптурні композиції  – два полюси, між якими живе мистецтво, народжене з великого чуття.

Роботи не потребують багатослівних тлумачень, вони самі по собі дихають виразною символікою, вкоріненою в архаїчній пам’яті людства, відлунюють міфами і одночасно промовляють  мовою  актуальної модернової класики. Ці скульптури не лише про початок чи кінець нового дня, а й  про значно більше, а саме - про глибинний акт відродження. Зелено-блакитна патина бронзи натякає на первозданну енергію природи, а птахи, що врівноважують гілки,  нагадують про присутність життя повсюди, навіть в такій незвичній ізоляції та тиші.

Роботи вражають саме цією концептуальною стриманістю, бо вони пропонують не сюжет, а стан, не розповідь, а споглядання, роздуми, навіть філософію життя. 

Скульптури Вікторії сприймаються як форма тиші, особливого пережитого інтимного простору.

В центрі уваги скульпторки є універсальні вічні проблеми буття, його діалектична течія, реакція на стосунки між людиною та природою.  Тут відчувається щемна самотність вразливої фігури без обличчя з витягнутими вгору руками, її зойк,звернення, що виказує скромність і жертовність, але одночасно й зростаючу життєву силу, силу як у персонажів А.Джакометті. Іноді здається, що дріади Вікторії втілюють хворобливу вразливість людини, жертву, покору, але згодом стає зрозумілим, що вони виказують ще й могутню силуїї зміненої невмираючої природи. 

Скульптура визначається легкістю, прозорістю, свободою та гнучкою вітальною динамікою. Але це - ще й перехід від невиразного статичного образу до образу тієї  відкритості, сили, яка вмістила в себе всю складну універсальність сучасного світу.

Вікторія – це такий же дивовижний світ, світ фантазійний, винахідливий, наповнений тонким пластичним почуттям. Їй притаманна стихійна художність. Так вона створює свій власний всесвіт,що населяють неспокійні юні міфологічні істоти дріад і німф, створінь напівлюдей – напіврослин, цю безупинну живу і невмирущу біо-органіку навкруги. І може, саме тому постаті дріад вдягнуті в легкі, наче танучі драпіровки, що надає їм позачасовий міфологічний вимір...

Вони такі нервові, одухотворені, квітучі, бо в уяві Вікторії  існує особлива художня субстанція, а саме - вираз значущого світу природи і природних циклів, справжня язичеська містерія живого, і  саме в такому мінливому вигляді. І як по-дівочому це виказано!

Персонажі проростають із самої землі, зберігаючи зв’язок з нею, проростають зорганічною силою арістотелевської ентелехії, і виявляють свої об’єми і лінії просто на очах глядача, перетворюючись з аморфної невиразної субстанції - у вічно мінливу та благословеннуматерію життя.

Як цей  стан персонажів нагадує слова героя з фільму «Сталкер» Андрія Тарковського: «Коли людина народилась, вона слабка і гнучка. Коли вмирає, то черства і міцна. Коли дерево росте, воно ніжне і гнучке, а коли воно сухе і тверде, воно вмирає. Черствість і сила – це супутники  смерті, а гнучкість і слабкість виказують свіжість буття. Тому що те, що стало твердим, не переможе». 

І саме це повною мірою пояснює юність зображених дріад у скульпторки, їх гнучкі та оживаючі зелені форми. Це уособлення молодої сили і молодих радісних надій.

І тут відчувається надзвичайна делікатність авторської руки, витонченість силуетів, легкість гілок, динаміка, що балансує між рухом і завмиранням, – усе це створює емоційне поле, в якому ми присутні. Це так, здається, її мовою промовляє сама душа саду.

Близькість до спадщини кубізму - ось стилістична особливість манери скульпторки.

Роботи Вікторії виникли під впливом доісторичної скульптури, неолітичноі спадщини, тієї первісної сили, що магічно направлена всередину інтимного простору. Там домінувала знакова виразність і «дика» сугестивна сила, що доходила навіть до стародавнього шаманізму. І у Вікторії зображення набуває самостійноговотивного значення, навіть древнього заклинання, що зводиться до особливої лапідарної пластичної формули, як це було у скульптурних відкриттяхмодерніста К.Бранкузі.

Це саме той «синтаксис кубістів», який був колись знайдений модерністами в Парижі. Новий стиль був спрямований до формули і знаку, та став вирішальним кроком до концентрації, очищеної від надмірних «літературних умовностей», ясності іпростоти, перенасиченої стриманості, лапідарності. Саме такий новий стиль став згодом став домінувати в скульптурі ХХ сторіччя.

Загалом роботи скульпторки  нагадують також  створіння Генрі Мура, англійського класика, в яких проявлено незмінну антропоморфну сутністьоб’єктів, того, що зображено, їх повна органічність.І тоді здається, що скульптура проростає з самої землі, уподібнюючись самій природі, наливаючись її силою та зберігаючи важливий зв'язок з нею. Постать неначе стає скелею, полем, лісом, диханням, очікуванням. Скульптура зливається з ландшафтом, стає ним. 

Проект Вікторії «Душа саду» - це жест довіри до глядача, запрошення до внутрішнього діалогу, до переживання життя як частини великого циклу.

Дмитро Корсунь, науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва (ІПСМ),м.Київ

Вікторія Чічінадзе — міжнародно визнана скульпторка з Києва , що понад пʼятнадцять років створює бронзові скульптури та великомасштабні бронзові інсталяції. Її роботи поєднують досконалу майстерність із глибоким концептуальним змістом, створюючи діалог між людиною, природою та архітектурою. Скульптури Вікторії були представлені на престижних виставках, зокрема RHS Chelsea Flower Show, та відзначені міжнародними нагородами.