Жанна Кадирова — про Венеційську бієнале, підтримку війська та силу мистецтва

Одна з найвідоміших у світі українських художниць Жанна Кадирова від початку повномасштабного вторгнення перетворила власне мистецтво на могутній інструмент впливу.

Текст: Ксенія Малих

Ми зустрічаємось із Жанною Кадировою холодного травневого дня в саду біля її будинку в центрі Києва. Одна з найуспішніших українських мисткинь, цьогорічна лауреатка Шевченківської премії щойно повернулася з власних виставок у Франції й Італії, а вже за кілька днів вирушає до Львова — взяти участь у музичному перформансі. Він відбудеться в будівлі головного залізничного вокзалу міста, де встановлена інсталяція Кадирової "Інструмент" — орган, труби якого закінчуються фрагментами російських ракетних снарядів. Створена торік для Венеційської бієнале, ця робота нагадує світові, що Росія використовує культуру як інструмент пропаганди. Для цього органу українська композиторка Ірина Новікова написала новий твір, а музиканти — серед них Олеся Борсук і Богдан Дем'яненко, солісти львівського хору "Гомін", — приїздять грати на ньому. Дійство повторюване — концерти тривають уже пів року щоп’ятниці й суботи, додаючи роботі нових сенсів: життя триває навіть під ракетами.

З початком повномасштабної війни Кадирова облаштувала майстерню в закарпатському селі Березово. Разом із партнером Денисом Рубаном вони знайшли й переобладнали стару хату, яка стала імпровізованою майстернею і виставковою залою. Там художниця розпочала серію скульптур "Паляниця". Це об’єкти, висічені з річкового каміння у формі традиційного українського хліба. Гуляючи околицею села, Жанна й Денис часто бачили каміння в річці — так виникла ідея перетворити поліровану річковою водою гірську породу на паляницю.

У березні 2022 року Кадирова написала: "Перші два тижні війни мені здавалося, що мистецтво — це сон, що всі двадцять років професійної діяльності мені наснилися, що воно взагалі безсиле й ефемерне в порівнянні з нещадною військовою машиною, яка трощить мирні міста й людські долі. Зараз я так не думаю, я бачу, що кожен художній жест робить нас видимими".

"Паляницю" побачили на 68 персональних і групових виставках в Італії, Франції, Австрії, Японії, Індії, США, Таїланді й багатьох інших країнах.

"Перші два тижні війни мені здавалося, що мистецтво безсиле. Зараз я так не думаю, я бачу, що кожен художній жест робить нас видимими"

Цінність "Паляниці" — у точності художнього жесту. Він відповідає стилю Жанни: видима грайливість і простота форми тільки підсилюють складну тему. Усі кошти від продажу робіт художниця віддає на потреби ЗСУ, останнім часом – винятково для військових художників й інших учасників культурної спільноти. Загальна сума зборів скоро сягне позначки в 500 тисяч євро.

Деякі проєкти Кадирової зараз видаються пророчими. Серія фотографій "Експерименти" 2014 року — це панорами лівого берега Києва, на які художниця розбризкала кислоту, що створило ефект фантазійних вибухів, які зараз стали вельми реальними, навіть буденними. "Це було про очікування, що війна дійде до твого міста", — говорить вона.

На ці експерименти мисткиню наштовхнув випадок. Ще до війни, працюючи в Донецьку, вона часто лазила териконами й дахами багатоповерхівок у пошуках найбільш всеохопної панорами міста. І коли на роздруковані на струменевому принтері світлини випадково потрапила вода, на них з’явився подібний до вибухів ефект. "За вісім років ніхто не міг повірити в реальні масштаби варварства й насилля, — міркує Кадирова. – Коли зростаєш у культурному, мирному, пацифістські налаштованому світі, у війну взагалі не віриш. Зараз ми бачимо, як легко можна маніпулювати словами й поняттями. Теорії дуже часто не збігаються з тим, що відбувається в реальному житті".

У Березово народилася ще одна серія робіт — теж визначена місцем перебування. Вперше за довгий час у художниці не було великої майстерні (яку вона має в Києві на Кудрявці), потрібних інструментів і технологічних можливостей. Через це Жанна знову звернулася до малювання, яким востаннє займалася ще на початку кар’єри у двотисячних: "Блокнот купила в Хусті, ручку теж. І почала малювати". Так з’явилася серія "Щоденник подорожей" — графічні, а згодом і вишиті на текстилі роботи, у яких мисткиня фіксувала навколишні краєвиди під звуки сирени, що сповіщали про загрозу з неба.

Неподалік від хати, де жила Кадирова, була пошта з прилаштованим гучномовцем – він давав сигнал повітряної тривоги та кінця загрози. Якось сирена застала художницю за спогляданням народної вишивки, якою традиційно прикрашають сільські хати. Такі орнаменти часто виконані за готовими схемами, але жоден не повторює інший – у кожної майстрині свій почерк. Це підштовхнуло Жанну до серії вишитих і графічних робіт "Тривога": на її прохання місцеві жінки вишивали на текстилі слова "повітряна тривога" і "кінець загрози". Художниця робила видові замальовки в блокноті, які продовжила у Венеції й Берліні — перших закордонних містах, куди потрапила із Закарпаття. У тих безтурботних пейзажах на фоні неба з’являлися написи "повітряна тривога" мовою країни перебування. "Там, у мирному світі, ця тривога все одно їздила зі мною — я не переставала бачити новини про зруйновані міста, не вимикала застосунок зі сповіщеннями про тривогу". Проєкт показали в галереях України, Німеччини, Італії, він демонструвався й на торішній Венеційській бієнале.

Точка відліку творчої практики Кадирової — початок 2000-х, а її ім’я насамперед асоціюється з діяльністю групи Р.Е.П. (Революційний Експериментальний Простір). Вона була заснована наприкінці 2004 року під час Помаранчевої революції друзями-митцями: Нікітою Каданом, Лесею Хоменко, Ладою Наконечною, Ксенією Гнилицькою та Жанною Кадировою. "У Р.Е.П. уже почалася робота із соціально-політичними темами, вихід на вулиці, перформанси, спілкування з українським соціумом", — згадує Жанна. Р.Е.П. став для неї гучним стартом: Кадирова отримала кілька відзнак від PinchukArtCentre — Спеціальну премію у 2011-му, Головну премію через два роки, а у 2014-му — Спеціальну премію Future Generation Art Prize як одна з найяскравіших молодих українських художниць.

Після 2014 року вона реалізувала кілька важливих проєктів у містах на сході України. Один із них пов’язаний з парком "Ювілейний" у Покровську, збудованим 1982 року до 60-річчя СРСР. За 36 років, у 2018-му, місцева громада взялася його реконструювати і запросила Жанну Кадирову переосмислити це місце. Тоді Покровськ був за 38 кілометрів від фронту.

Центральним об’єктом зони відпочинку став постамент, з якого демонтували радянський реактивний літак. Замість цього символу військової потуги Радянського Союзу Кадирова в традиції садово-паркової скульптури встановила оленя, який уособлює гармонію з природою. Скульптура виконана з литого бетону, але за формою нагадує техніку оригамі: крихкість образу підсилена міцністю матеріалу.

20 серпня 2024 року, під час примусової евакуації жителів Покровська через наближення бойових дій, ініціативна група перевезла оленя до Вінниці. Процес документували на відео — фінальний матеріал став частиною персональної виставки у паризькій галереї Continua, яка пройшла у квітні цього року. Коли ми готували цей матеріал, стало відомо: скульптура оленя стане частиною проєту "Гарантії безпеки", з яким Жанна представить Україну на 61-й Венеційській бієнале наступного року.

Після початку повномасштабного вторгнення Жанна Кадирова працює лише з тим, що відбувається в Україні. Вона не показує свої старі роботи, якщо вони не торкаються теми війни. "Я роблю те, чого не можу не робити. Їжджу, дивлюся на все власними очима: Херсонщина, Сумщина, Донеччина, Харківщина. Супроводжую волонтерів, бо на кошти, які приносить "Паляниця", ми купуємо машини для ЗСУ. Тому час від часу я маю можливість потрапити в місця, куди зазвичай цивільних не пускають. І через свій досвід, через бачення безпосередньої реальності рефлексую цю дійсність і знаходжу відповідні форми вираження в мистецтві".

Так сталося з проєктом "Біженці". Жанна вивозить рослини в горщиках, які залишилися в зруйнованих інфраструктурних будівлях, і фотографує місця знахідок. Це своєрідна документація того, як крізь спалені й понівечені речі пробивається життя. "Біженці" подорожують виставками Венеції, Флоренції, Парижа та Берліна, апелюючи до міжнародного глядача.

У серії "Безпечна війна" Жанна використовує продірявлені шрапнеллю, кулями, уламками листи металу з парканів, гаражів, дахів, які збирала на деокупованих територіях Київщини й Харківщини. З них Кадирова створює класичні мінімалістичні форми — куб, шар та піраміду — і фарбує в білий, щоб згладити рвану гостроту заліза.

Жанна Кадирова не показує старі роботи, якщо вони не торкаються теми війни, – працює лише з тим, що відбувається в Україні

"Для людей, які живуть на відстані від війни, вона є повною абстракцією, — пояснює мисткиня. — Той, хто не пережив її жахів, не зможе зрозуміти, що відбувається в Україні. І тут я іронізую щодо їхньої віддаленості й почуттів, об'єднуючи поняття "безпека" та "війна". Бо війна безпечна лише здалеку".

Цієї весни на великій персональній виставці в паризькій галереї Continua Кадирова демонструвала відеороботу "Ліс" — це незавершений проєкт, який живе власним життям і над яким художниця працює в межах IHME Helsinki Commission 2025 (фінська столиця раз на рік підтримує створення обраної роботи, яку потім презентує на вулицях міста).

На первісній позначці рівня води Каховського водосховища, греблю якого росіяни підірвали 6 червня 2023 року, мисткиня встановила човен. Він левітує в небі, і у відео до нього швидко тягнеться новий ліс, який проростає з дна. Процес фіксується на камеру. "Проєкт закінчиться, коли цей човен потоне в лісі", — пояснює Кадирова.

"Успіх — це коли ти можеш робити те, що хочеш. Це, звісно, і про премії, і про комерційні здобутки, але все це складові того, що хтось вірить у тебе й твої божевільні ідеї. Моє життя — це моя професія".

Текст: Ксенія Малих

Фото: Vasylyna Vrublevska

Стиль: Dmytro Synytsia

Зачіска та макіяж: Vitalina Zavhorodnia