Щастя, яке назви не має…Як Дмитро Вітовський наважився на одруження

Дмитро Вітовській знакова постать в історії України 20-го століття. Знаємо його, як сміливого і рішучого військовика, політика. Без його рішучих дій навряд чи відбувся б листопадовий зрив, який утвердив створення ЗУНР та її збройних сил – Української Галицької Армії 100 років тому. А яким було особисте життя полковника? Хто була його дружина?

Одружитися в розпал війни відповідало його способу жити на повну силу, не відмовляючи собі в праві кохати і бути коханим. Про плани створити сім’ю дізнаємося з листа Вітовського до Никофора Гірняка (кошовий УСС), датованого 31 березням 1916 року.

“Дорогий Нечипоре! Справа ясна! Я не гірший від Бицайла, Дідушка, Будзиновського ні Навроцького. Напарубочився досить – отже хочу женитися. Мені доволі важко означити час, … Клопіт з оголошенням оповідей. Підлягаю А. К.; батальйон до якого приділений є мадярський; нашого попа в цілій околиці на лік нема. …Мені належиться на тім, щоби вони були оголошені якнайскорше. Посвідку виголошення всіх трьох оповідей (без якої ніхто шлюбу не дасть) вишли службово до Львова, до Волошина, але так, щоби вона була там ще перед 20.04. Колиби мені вдалося одержати відпустку ще перед Великоднем, то поступлю і заберу. … Друге: коли б я оминув всяку Сциллю і Харибду, так тебе і Миколу Безгрішного прошу за свідків. Після всякої правдоподібности вінчання було б у Брошневі, повіт Долина (лінія Станіславів- Стрий, послідня станція Креховичі). Подаю потрібні дати. Ти прибий на се печатку і документ готовий. Отже І. Дмитро Вітовський, роджений 6 падолиста 1887 року в Медусі, пов. Станіславів, родичі: бл. Памяті Дмитро і Катерина з Міллєрів Вітовські; я приналежний до Медухи, стало замешканий в Станіславові, зглядно тепер у полі. ІІ. Марія Ліщинська, народня вчителька в Брошневі, роджена 2 серпня 1894 в Брошневі, повіт Долина, родичі Михайло і Павлина із Соколовських Ліщинські, приналежна до громади Брошнів. Якби я знав, що дівчина дістане перепустку до Станіславова, а станіславівська парохія не схоче робити мені перепон за давні здєлки, тоді найлучше було й мені робити цілу параду в Станіславові”.

Із листа Вітовського до Гірняка від 23 травня 1916 року можна приблизно визначити дату одруження полковника – 9 травня 1916 року. Вітовський ділиться з другом своїм морально-психологічним станом, відчувається, як необхідна йому підтримка і розуміння товариша. З легкою іронією та сумом він пише :

«… боюся, щоб ти з мене не сміявся, дуже погано коло мене. Слухай братіку! Ти також безпосередньо перед війною оженився, але щось два чи три місяці. А я в дві неділі після вінчання мусів покинути жінку. Може ти бодай десяту частину переживав таких хвиль, які я тепер переживаю, то зрозумієш, що чоловіка меланхолія може вчіпитися. Я негоден описати Тобі свойого т. зв. психологічного стану; всьо обертається коло досить розумного – на мою думку – погляду, що світ не заваливбися, як я би ще з тиждень-два побув у Брошневі. Я лиш що зачав був вертати до рівноваги, почало в мені всьо вирівнюватися, от – коротко сказавши – чоловік почав був пізнавати й переживати щастя – не по п’яному описуваної, але якесь таке щастя, яке назви не має, описати його не можна, тільки відчути, і нагло переривати його, се Ничипоре, більше болюче, як все инше!Ти підсуваєш окуляри на чоло, смієшся моцно тай питаєш: «А ти ж не знав, що так буде? Пощо женився?…».То правда, але я щойно тепер зрозумів, що то є війна. Я так розманіжився, залетів був високо, вище як літаки літають, то й не дивуйся, що маю звідки падати зовсім подекадентськи».

Після загибелі Дмитра Вітовського в авіакатастрофі 2 серпня 1919 року, його сім’я залишилася без засобів для існування. Марія з двома малолітніми дітьми пережила немало труднощів. Пізніше вийшла вдруге заміж за відставного польського офіцера.

Товариші полковника по зброї, які воювали проти Польщі, важко сприйняли звістку про те, що дітей Вітовського буде виховувати поляк. Вихованням його сина навіть опікувався митрополит Андрей Шептицький, який подбав про те, щоб він вступив навчатися на географічний факультет Львівського університету. Але Друга світова війна розкидала сім’ю.

Марія з донькою Надією опинилася у США, а доля сина Вітовського – Ярослава склалася трагічно. 4 лютого 1947 трибунал СРСР виніс свій вирок – позбавити Ярослава-Дмитра Вітовського військового звання молодшого лейтенанта та присудити вищу міру покарання – розстріл. У висновку Воєнної колегії Верховного суду СРСР підтверджено цей вирок, так як “доведена провина засудженого Вітовського у зраді батьківщині, яка виявилася в тому, що будучи офіцером радянської армії, він в 1941 році вступив в антирадянську організацію ОУН і будучи активним членом цієї організації займав командні посади в УПА і проводив активну боротьбу проти радянської влади”.

Оксана РОМАНІВ

Джерело: Бліц-info