Львівські кав’ярні: більше, ніж просто напій. Історія, якої ви не знали”

Каварня De la paix (2 поверх), квітень 1936 року

Львів… Місто, що асоціюється з ароматом кави. Але чи справді ми знаємо його справжню кавову історію? За кожним нині діючим закладом стоїть тінь десятків, а то й сотень, кав’ярень, що безслідно зникли. Вони були не просто місцями, де можна випити каву. Вони були осередками культури, політичних дискусій, літературних вечорів та особистих драм. Сьогодні, в товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова, зануримося в історію загублених кав’ярень старого Львова, щоб відчути пульс минулого.

Відень у Львові: історія “Монополю”

Однією з найвидатніших кав’ярень, що, на жаль, не збереглася, був “Монополь”. Заснована у 1904 році, вона розташовувалась на площі Маріацької (нині – пл. А. Міцкевича) і стала улюбленим місцем зустрічей міської еліти (1, с. 34). Її назва, ймовірно, походила від “кавового монополю”, який мали власники, що імпортували кавові зерна безпосередньо з-за кордону, що було рідкістю для Галичини того часу (1, с. 35). Інтер’єр “Монополю” був розкішним і нагадував віденські кав’ярні. Тут подавали не лише каву, а й вишукані кондитерські вироби, зокрема, славнозвісні “віденські” тістечка, рецепти яких були привезені безпосередньо з Австрії (2, с. 112). Але “Монополь” був відомий не лише своєю кухнею. Це був справжній політичний клуб. Тут обговорювали важливі рішення, укладали угоди, велися гарячі дискусії між представниками різних партій. Цей заклад став своєрідним барометром політичного життя Львова (3, с. 78). Кав’ярня припинила своє існування після Другої світової війни, а її приміщення було перепрофільовано (4, с. 201).

Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”

“Центральна”: кава, мистецтво та український дух

Ще однією знаковою втратою для Львова є кав’ярня “Центральна”, що знаходилась на площі Ринок, 29, в будинку, відомому як “Палаццо Бандінеллі” (2, с. 145). Вона була відкрита у 1920-х роках і стала справжнім центром української інтелігенції. Тут зустрічалися художники, письменники, музиканти, обговорювали літературні новинки, ділилися ідеями та планами. “Центральна” була чи не єдиною кав’ярнею, де більшість відвідувачів спілкувалась українською мовою, що в тогочасному багатокультурному Львові було важливим маркером ідентичності (3, с. 115). Дослідники стверджують, що саме тут зародилася ідея створення першого українського професійного театру у Львові, а також були написані перші рядки багатьох відомих поезій (4, с. 240). Цікавим фактом є те, що у “Центральній” існував неформальний “клуб філософів”, де студенти Львівського університету, а також викладачі, щодня після лекцій збиралися на каву і обговорювали новітні філософські течії (5, с. 91). Кав’ярня закрилася у 1940 році, під час першої радянської окупації.

Інтер’єр кав’ярні Центральна, до 1934 року

“Штука”: богемний центр Львова

Неможливо говорити про загублені кав’ярні, не згадавши про “Штуку”, що розташовувалась на вул. С. Коперника, 12. Це було місце, де збиралася творча богема. Художники, поети, актори – усі вони вважали “Штуку” своїм домом (1, с. 210). Кав’ярня була відома своїм авангардним, як на ті часи, інтер’єром, що відрізнявся від класичних “віденських” закладів (6, с. 76). За спогадами сучасників, стіни “Штуки” були розписані абстрактними картинами, а меблі були спеціально розроблені для цього закладу у стилі модерн (1, с. 211). Тут регулярно проводились виставки робіт молодих художників, літературні читання та музичні вечори. Власник кав’ярні, пан Зенон, був меценатом і активно підтримував молодих митців, часто дозволяючи їм розраховуватися за каву своїми творами (2, с. 221). Кав’ярня припинила своє існування під час Другої світової війни, а її приміщення було зруйновано.

Кав’ярня ” Штука “, на вул. Театральна, 10, вигляд з пл. св. Духа ( нині – І. Підкови ), фото до 1914 року

Загублені кав’ярні старого Львова – це не просто зниклі локації. Це частинки історії, що розповідають про бурхливе життя міста, його культурні епохи та людей, що творили його легенду. Ці місця були свідками багатьох подій, від великих політичних рішень до тихих особистих розмов. Вони нагадують нам, що справжня цінність міста – не лише в його архітектурі, а й у його незримій, але такій багатій, історії.