Яким буде 16-й Одеський міжнародний кінофестиваль: розповідає генеральна директорка Анна Мачух

З 24 вересня по 4 жовтня триватиме 16-й Одеський міжнародний кінофестиваль.

Це особлива подія в культурному житті України. Фестиваль презентує найкращі національні та іноземні фільми, влаштує зустрічі з кіномитцями й організує насичену програму подій.

Раніше захід проводили в Одесі — з переглядом фільмів допізна та показами просто неба. Цьогоріч фестиваль відбудеться в Києві — з дотриманням правил безпеки, передбаченою мережею укриттів та документальними фільмами про українське сьогодення.

«Фестиваль — це зріз того, що відбувається в українській та світовій кіноіндустрії», — каже генеральна директорка ОМКФ Анна Мачух.

Що організатори підготували цього разу? Про тенденції в кіно, програму фестивалю та важливість іноземної присутності на ньому Анна Мачух розповіла в інтерв’ю для ELLE.

Анна Мачух

Слоган цьогорічного заходу — «Стійкість у нашій ДНК». Як ця ідея простежується в атрибутах фестивалю?

Мені здається, що це має бути слоган не лише нашого фестивалю, а й усіх українців зараз. Про нашу стійкість свідчить те, в яких умовах ми живемо і водночас зберігаємо силу. Уже кілька років до нас приїжджають іноземці, які щоразу дивуються, що ми продовжуємо знімати кіно, проводити фестивалі, писати пісні, малювати картини, займатися бізнесом. Україна — це зараз таке відкриття для всього світу.

Стійкість ДНК у нашому постері відображається прямими символами: серцем, яке продовжує битися, Дюком, символом Одеси, — і тлом у вигляді тріснутої, проте живої української землі. Програма фестивалю також відповідатиме слогану.

Яку програму підготував для глядачів Одеський кінофестиваль?

Ми вже оголосили ретроспективу німецького режисера Віма Вендерса, також покажемо ще одну ретроспективу, присвячену іспанському режисерові Карлосу Саурі.

Національна конкурсна програма цьогоріч відрізняється тим, що представлена тільки документальними фільмами. В українському кіно зараз велика криза фестивальних ігрових фільмів через відсутність повноцінного фінансування внаслідок повномасштабної війни. Майже всі стрічки, над якими почали працювати до початку вторгнення, уже вийшли на екрани. А саме нових ігрових фільмів дуже мало, тому ми їх презентуємо у межах європейського конкурсу фестивалю.

Загалом ми зібрали у програмі приблизно 100 фільмів. Також підготували дуже багато європейських комедій, завдяки яким глядачі зможуть хоча б на дві години забути про жахіття, які їм доводиться переживати.

Фестиваль допоможе згадати, яким прекрасним може бути життя без війни.

Окрім комедій, ми презентуємо програми з фільмами про творчих людей, які за допомогою мистецтва переживають свої травми, про тварин, які страждають від війни, та про сімейні цінності.

Звісно, будуть покази найкращих фільмів з інших міжнародних фестивалів та гала-прем’єри — стрічки, які пізніше з’являться в прокаті українських кінотеатрів. Також ми підготували партнерства з європейськими колегами — зокрема, Польщею та Іспанією.

Попри те що ігрових фільмів зараз мало, чи можна зараз окреслити, що вже є сталим та характерним для українського кіно, а що досі залишається простором для експериментів?

2017 року розпочався ренесанс українського кіно, а зараз ми переживаємо його стагнацію.

Проте з роками в нас нарешті з`явилися жанрові фільми, яких довго не було. Наприклад, стрічка Павла Острікова «Ти — космос» — це наукова фантастика, яку раніше в Україні не знімали.

Також у нашій індустрії стало більше глядацького кіно, яке знімається лише для внутрішнього ринку. Воно вже якісніше та потужніше, проте також у ньому з’являється багато нових імен. Тож зараз дуже важливо не переставати дивитися українське кіно, навіть якщо розчарувалися під час якогось з показів.

А як українське кіно змінилося за час повномасштабної війни?

У нас збільшилася кількість документального кіно. Воно завжди було потужним в Україні, нам не доводилося шукати теми впродовж нашої історії.

Зараз кожен, хто має камеру в руках, може знімати документалістику — навіть зі свого вікна. Це добре, бо Україна, не маючи внутрішнього фінансування ігрових фільмів, може по-іншому презентувати себе міжнародній авдиторії.

Однак через це непрофесіонали почали знімати документальне кіно, і часто це стрічки поганої якості. Тоді їх краще не демонструвати ні зовнішньому, ні внутрішньому глядачу.

Попри відмінності серед країн, чи є зараз якісь спільні тенденції в іноземному кіно?

Є така світова тенденція: глядачі люблять поринати в ескапізм. Вони хочуть відпочити. Тому й популярні горори, комедії, науково-фантастичні фільми — стрічки не про ту реальність, в якій ми перебуваємо.

Тому для фестивалю ми також обрали багато комедійного кіно.

Розуміємо, що глядачі можуть просто не прийти на соціальну драму про страждання.

На сайті Одеського міжнародного кінофестивалю читаємо про ретроспективу Віма Вендерса таке: «Вендерс став літописцем дороги, яка не завжди веде до себе, але завжди щось відкриває». Як ви вважаєте, якою є зараз дорога українського кіно?

Раніше ми були на підйомі, проте зараз ігрових фільмів, які можна подавати на міжнародні фестивалі, одиниці. Тому й наше обличчя на міжнародній арені змінюється — ми презентуємо саме документальне кіно.

2022 року у мене були досить песимістичні прогнози щодо індустрії — здавалося, що всі кінопрофесіонали кинуть роботу. Хтось виїхав, хтось опинився на передовій — хто буде знімати фільми? Проте індустрія розвивається та змінюється. Дуже допомагає глядацьке кіно: серіали, які знімають телеканали, вертикальні формати, які розміщують на українських та міжнародних платформах.

Про майбутнє обличчя індустрії ми дізнаємося за кілька років — коли вийдуть фільми, відзняті за результатами 19-го пітчингу Держкіно, та коли ухвалять рішення про наступне фінансування стрічок.

Для нас дуже важливо продовжувати знімати фільми. Якщо ми не показуємо їх на фестивалях, то туди приходять росіяни зі своїми стрічками. І тоді наша культурна дипломатія провалюється.

Цьогоріч фестиваль знову буде в Києві. Ви обираєте столицю, бо це поки що найзручніша локація для проведення події?

Це логістично найзручніша локація, тому що нам важливо запрошувати на міжнародний фестиваль іноземних гостей, які повернуться додому, вирушать в інші поїздки та зможуть говорити про Україну. Звісно, людей з-за кордону шокує, що їм потрібно впродовж двох діб їхати до Києва. Однак це все ж легше та зручніше, ніж до Одеси.

Також нам важлива безпека. Київ піддається атакам, проте у столиці краще розвинена мережа укриттів. Під час тривоги фестиваль зупиняє будь-які покази та заходи, щоб глядачі змогли пройти до укриття.

Дуже сподіваємося наступного року провести фестиваль в Одесі, але поки триває війна, залишатимемось у Києві. Якщо в столиці буде менш безпечно, ніж зараз, то будемо шукати інші локації.

Попри дотримання вами всіх правил безпеки, чи не побоюються іноземці приїжджати до Києва?

Звісно, побоюються. Мабуть, на 90% наших запрошень ми отримуємо відмови, в яких іноземці хвалять нас за сміливість і кажуть, що не такі відважні, щоб їхати до Києва. Я їх прекрасно розумію — теж, мабуть, не поїхала б презентувати свій фільм у країну, де триває війна.

Проте іноземні гості будуть. Думаю, що нашим кінопрофесіоналам буде цікаво з ними поспілкуватися.

Чому важливий діалог між українцями та іноземцями в кіноіндустрії?

Це найважливіше, що зараз можна робити. Я розумію, що люди з кіноіндустрії не можуть нести меседж так широко, як, наприклад, політики, проте вони все одно залишаються амбасадорами, які можуть розповісти, що відбувається в Україні.

Нам також важливо показувати українські фільми за кордоном — і це не тільки стрічки про війну.

Іноземці мають розуміти, що є гідна українська культура. Що є держава Україна. Вони про це забувають, бо постійно бачать новини і через певний час уже можуть не звертати на них увагу.

Як змінився Одеський міжнародний кінофестиваль за час повномасштабної війни? Яким ви його бачите в майбутньому?

Одеський кінофестиваль щороку різний, він не може бути однаковим.

Ми б дуже хотіли повернутися до 2021 року. Тоді не було комендантської години, ми влаштовували заходи просто неба, організовували вечірки та дивилися кіно допізна. А потім йшли до моря — і навіть не думали, що у воді можуть бути міни.

Фестиваль — це зріз того, що відбувається в українській та світовій кіноіндустрії. І професійна програма, і обговорення, і дискусії показують, яким є наше сьогодення. Мені б хотілося, щоб багатьох тем не було, щоб не доводилося додавати до програми документальні фільми про війну. Проте Одеський кінофестиваль робить те, що може зробити для України.