10 картин, що закарбували незалежність українського мистецтва

Складно вивести ідеальну формулу, що схарактеризує українське мистецтво. Серед її складників — козак Мамай у сюжетах картин, барокові ікони з поєднанням релігійних і світських мотивів, відчуття роздоріжжя між Сходом та Заходом, модернізм із новими відкриттями й іменами, а також опір канонам соцреалізму.

«Козак-бандурист». Народна картина

Українське мистецтво формувалося ще задовго до проголошення незалежності 24 серпня 1991 року. На початку 1990-х художники з іронією ставилися до радянського спадку, проте з часом мистецтво стало частиною світового художнього руху та маркером соціальних змін й демократичних цінностей.

Формула українського мистецтва — це про те, якими різними ми були. Але  також — об`єднаними завдяки спільним культурним кодам, суспільно-політичними потрясіннями та любові до рідного дому.

По-особливому українське мистецтво закарбувалося впродовж XX століття, у часи модернізму. ELLE разом з Національним художнім музеєм України розповідає про художників та картини, що передували відновленню нашої незалежності.  

«Селянська родина». Олександр Мурашко 

Один з головних представників раннього українського модернізму Олександр Мурашко вчився в наставника Іллі Ріпина, переймав мистецькі канони в Німеччині, Італії та Франції, а ще став співзасновником Української академії мистецтв.

«Селянську родину» художник створив улітку 1914 року, незадовго до початку Першої світової війни. У портреті він показав побут української родини та водночас зумів зафіксувати психологізм героїв.

«Селянська родина». Олександр Мурашко 

Триптих «Життя». Федір Кричевський 

Упродовж своєї творчості Федір Кричевський працював з різними напрямами: його надихали мотиви європейських митців і формував, зокрема, вплив брата Василя Кричевського, який заснував український архітектурний стиль. 

У своїх роботах художник звертався до філософських тем. Триптих «Життя», що складається з частин «Любов», «Сім`я» та «Повернення», показує історію однієї української родини, якої торкнулася трагедія війни.

Центральна частина триптиха «Сім`я» експонувалася на Венеційській бієнале в 1928 році. Пізніше Федір Кричевський волів зберігати триптих у себе, і тільки через 20 років після смерті митця його дружина передала «Життя» до музею.

«Любов», триптих «Життя». Федір Кричевський 

«Сім`я», триптих «Життя». Федір Кричевський 

«Повернення», триптих «Життя». Федір Кричевський 

«Правка пил». Олександр Богомазов

Олександр Боогомазов сформував власне бачення кубофутуризму, спираючись на українські сюжети. Це не тільки відомий художник, а ще й теоретик мистецтва авангарду. 

Його концепції відповідає, зокрема, робота «Правка пил». Художник писав картину в 1920-х роках — для умов радянської дійсності він обрав тему праці. У «Правці пил» Олександр Богомазов витончено та уважно аналізує, як колір задає почуття простору, ритму та глибини. 

«Правка пил». Олександр Богомазов

«Портрет поета М. Семенка». Анатоль Петрицький

Анатоль Петрицький у 1920-х роках — і живописець, і сценограф, і книжковий графік. Серед його замовлень — серія портретів видатних українських діячів від харківського видавництва «Рух». Для цього Анатоль Петрицький вирішив зобразити своїх сусідів з будинку «Слово».

Портрет Михайля Семенка — один із декількох збережених. Письменник постає на ньому дещо романтизованим, ніби зануреним у власний світ поезії. Анатоль Петрицький поєднав у серії портретів різні стилістичні тенденції, проте намагався уникнути пропагандистського зображення. Натомість його герої — витончені інтелектуали.

«Портрет поета М. Семенка». Анатоль Петрицький

«Карусель». Давид Бурлюк

Футурист Давид Бурлюк часто використовував символ коника у своїх роботах, а ще — надихався архаїкою для створення картин. 

Його «Карусель» — не виняток. Завдяки спіралям, коникам та роботі з кольором він досліджує проблему часу та поєднує різні епохи в одному сюжеті.

«Карусель». Давид Бурлюк

«Три постаті». Олександра Естер

Спочатку Олександра Екстер досліджувала народне мистецтво, а потім, під європейським впливом, зацікавилася фовізмом та працювала в кубофутуризмі та абстракціонізмі. 

«Три постаті» — це фігуративна картина з раннього періоду творчості мисткині. Модерністка, зосереджена на виражальних особливостях кольору, показує динаміку життя містян. Невідомо, де саме розгортається ця сцена, проте кажуть, що саме простір Києва сформував Олександру Екстер як художницю.

«Три постаті». Олександра Естер

«Жіночі збори». Оксана Павленко

Оксана Павленко була ученицею Михайла Бойчука — засновника монументального стилю, в якому візантійські традиції переплітаються з українськими народними мотивами.

У 1920-х роках вона стала його колегою — разом з художником працювала над багатьма монументальними роботами. Проте важливі для Оксани Павленко теми стосувалися, зокрема, образу нової української жінки — як-от у картині «Жіночі збори». 

«Жіночі збори». Оксана Павленко

«Автопортрет з сином». Алла Горська

У 1930-х роках СРСР репресував Михайла Бойчука та його послідовників, а їхні монументальні роботи знищив. Відновлювати памʼять про митців розпочало покоління шістдесятників, до якого належала Алла Горська.

В автопортреті художниці простежується наскрізний образ материнства. Деякі дослідники навіть бачать у картині ремінісценції традиційного зображення Богоматері з немовлям на руках. Творчість Алли Горської — це розвиток здобутків монументального мистецтва 1920-х.

«Автопортрет з сином». Алла Горська

«Насіння». Тетяна Яблонська

1960-ті роки — це час визнання українських народних художників, зокрема Марії Примаченко та Катерини Білокур. 

Тетяна Яблонська, яка колись навчалася в майстерні Федора Кричевського, теж зверталася до традицій народного мистецтва, прагнучи уникнути канонів соцреалізму. Її картина «Насіння» втілює демократичний образ жінки-продавчині. Проте головна героїня не проти побути трохи замріяною.

«Насіння». Тетяна Яблонська

«Цар-риба». Валерія Трубіна

Митці, які працювали на початку незалежності України, часто створювали великоформатні яскраві роботи, нашаровували безліч образів з дещо сюрреалістичним відтінком. Виховані соцреалістами, вони активно руйнували радянську естетику у своїх роботах.

Валерію Трубіну, як і Давида Бурлюка, цікавило звернення до архаїчних образів, проте ближчих до Стародавнього Єгипту чи Месопотамії. Ці ремінісценції проявилися і в картині «Цар-риба».

«Цар-риба». Валерія Трубіна