/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Fdbb94aa50acb0f5164c87258a348915f.jpg)
Як урятувати єдину в Україні художню галерею, розташовану в селі
Кмитівський музей образотворчого мистецтва ім. Й. Буханчука під Житомиром унікальний тим, що це єдина в Україні художня галерея, розташована в селі. У фондах закладу – майже 3000 експонатів, серед яких живопис, графіка, скульптура та декоративно-ужиткове мистецтво 1950–1980-х років.
Але цінне й велике зібрання витворів мистецтва сьогодні під загрозою. Майже два місяці тому Кмитівський музей постраждав унаслідок вибухів, що сталися на підприємстві в селі Березина, де незаконно виготовляли вибухові речовини та пристрої. Вибухова хвиля понівечила численні вікна, встеливши заклад уламками скла.
Нині музей оговтується від наслідків НП і чекає на заміну вікон. Водночас його співробітники сподіваються, що колись знайдуться гроші та дійдуть руки і до ремонту даху, який уже багато років протікає, і вода потрапляє прямісінько в експозиційні зали.
Попри труднощі, музейники виконують свою роботу: влаштовують виставки, проводять майстер-класи, подають грантові заявки і досліджують фонди.
МРІЯВ ПРО АКТОРСТВО, СТАВ ВІЙСЬКОВИМ, А ВІДКРИВ КАРТИННУ ГАЛЕРЕЮ
Музей заснував Йосип Буханчук, який із дитинства мріяв стати актором, але Друга світова війна змінила його плани, тож він був кадровим військовим із душею мистецтвознавця. Коли пішов у відставку, зацікавився живописом і створив у школі села Студениця картинну галерею, а потім домігся будівництва у сусідньому Кмитові музею образотворчого мистецтва.
Будівля зведена у стилі пізнього модернізму з великою кількістю вікон, щоб денне світло показувало красу і глибину кожного полотна. У 1985 році в селі під Житомиром відкрили музей радянського образотворчого мистецтва, а на початку 1990-х він втратив у назві свій ідеологічний прикметник. Щоправда, у 2018 році розпочалися бурхливі дискусії з приводу того, що музей у Кмитові треба знову перейменувати і повернути йому «радянськість». Проте далі емоційних обговорень та бурхливих суперечок справа не рушила.
НАЙБІЛЬША ПРОБЛЕМА – ДАХ, З ЯКОГО ТЕЧЕ ВОДА
Приїжджаю у Кмитів в один із сонячних серпневих днів. Із Житомира сюди курсує громадський транспорт, який зупиняється одразу біля музею. При вході помічаю афішу з автопортретом Віктора Зарецького – відомого митця, автора близько 1000 картин та мозаїк, частину яких створював зі своєю дружиною Аллою Горською.
Мене зустрічає молодший науковий співробітник Кмитівського музею Тетяна Осецька. Вона пояснює, що до 100-річчя художника в закладі запланували ряд тематичних заходів. Зокрема, там проводила майстер-клас зі створення колажу «Боривітер» онука митця Олена Зарецька. Музейники разом із дітьми створили панно «Дерево життя» за мотивами творчості відомого українського художника та графіка.
Коли запитую, чи експонується нині в музеї картина Зарецького «Розмова про хліб», Тетяна обіцяє її показати і ділиться, що про цю роботу вдалося дізнатися цікавий факт. Як виявилося, на полотні митець зобразив себе і свого сина Олексія. Відомо також, що є й чорно-біла версія цієї роботи Зарецького, створена на понад 10 років раніше.
Переступаю поріг музею і згадую, коли побувала тут 7 років тому, його працівники скаржилися на дах, що протікає. Підіймаю голову і розумію, що все без змін: на стелі помітні щілини та пліснява. Нині – це найбільша проблема музею, адже картини не люблять вологи.
Музейники діляться, що у 2022 році на заклад планували виділити кошти й вони сподівалися, що зможуть полагодити хоч частину даху. Утім повномасштабна війна змінила пріоритети й гроші до музею так і не дійшли.
Дощовій воді, яка потрапляє з даху всередину, тут навчилися давати раду своїми силами. Працівники мають цілий арсенал різноманітної тари, в яку збирають воду, а коли дощі посилюються і вологості стає багато, виносять полотна із залів у безпечніше місце.
МУЗЕЙ БУВ ЗАСИПАНИЙ БИТИМ СКЛОМ
До цієї проблеми додалася ще одна. Другого липня музей постраждав від вибухів, що сталися на підприємстві у селі Березина, яке незаконно виготовляло вибухові речовини та пристрої. Оскільки в закладі багато вікон, то саме їх найбільше зачепила вибухова хвиля.
- На щастя, у наших працівників на момент вибухів уже закінчився робочий день і в музеї нікого не було. Ми того вечора одразу прийшли подивитися, в якому стані наш заклад. Коли зайшли всередину, ужахнулися, адже все було засипане склом, – згадує Тетяна Осецька.
За її словами, найбільше хвилювалися за експонати, але вони дивом уціліли. Побилася лише ваза з колекції заслуженої художниці України Наталії Аксьоненко, а також уламки скла пошкодили одну з картин, яка підлягає реставрації.
На допомогу музею одразу прийшли працівники ДСНС, обласної ради, колеги з обласного краєзнавчого музею та волонтери. Через великий обсяг роботи заклад не приймав відвідувачів майже три тижні. Пошкоджені вікна забили OSB-плитами та затягнули плівкою, але восени і взимку такий варіант картинній галереї не підійде.
Збитки зафіксувала комісія, і нині музейники очікують, що до похолодання вдасться засклити вікна.
Та в музеї навіть до цієї проблеми знайшли мистецький підхід. Історик Леонід Марущак запропонував виготовити з уламків скла скульптури. Він знайшов майстра, який цим займеться, а бите скло вже йому передали. Готові вироби планують розмістити у віконних двориках.
ДИЗАЙНЕРСЬКИЙ ОДЯГ, НА ЯКИЙ НАДИХНУЛА КОЛЕКЦІЯ МУЗЕЮ
Тим часом Тетяна проводить мені екскурсію музеєм. На першому поверсі зараз діє експозиція «Погляд», присвячена українському селу. Вона стала першою, яку музей відкрив із початку повномасштабної війни. За мотивами частини картин, представлених на виставці, дизайнер Федір Возіанов свого часу створив одяг, який показали під час дефіле в музеї.
Далі розташована зала декоративно-прикладного мистецтва з посудом, керамікою та гобеленами. Поруч триває виставка художника світлопису Тараса Жаровського «Втримати рівновагу», а далі – представлені вишивка, вази та витинанки Наталії Аксьоненко. До слова, саме за мотивами її витинанки «Коляда» Укрпошта торік випустила марку.
На першому поверсі також розміщені художня студія для дітей, де проводять майстер-класи та експонують роботи, відновлений кабінет засновника музею Йосипа Буханчука та актова зала, в якій музейники, коли немає заходів, плетуть маскувальні сітки для військових.
Сходами підіймаємося на другий поверх і одразу згадую, що раніше тут праворуч розміщувався український живопис, а ліворуч – російський. Роботи російських художників замінили митці, зокрема, з Балтійських країн, Вірменії, Азербайджану, Молдови.
До 40-річчя музею тут експонують виставку «Діалог поколінь». На ній зібрані роботи відомих українських художників та їхніх дітей і онуків, які продовжують сімейні мистецькі традиції. На виставці представлені полотна Віктора Зарецького та його онуки Олени Зарецької, Георгія Чернявського й онука Костянтина Чернявського, Петра Сльоти і його доньки Оксани.
В експозиції, присвяченій українському образотворчому мистецтву, увагу одразу привертає «Весілля» Івана-Валентина Задорожного. На картині розміром майже 2,5 на 5 метрів зображені 24 персонажі. Якось музей пішов назустріч молодій парі, яка захотіла влаштувати і своє весілля біля полотна митця.
Є тут і «Понад Россю» Василя Непийпива, відомого своїми неповторними образами неба, і «Портрет Н. Костенко» Сергія Подерв’янського – батька відомого письменника Леся Подерв’янського, картина «Пов’язали рушничок» Петра Чорного 1968 року з вишиванками і вишитими рушниками.
В окремій залі експонують акварель. Зокрема, там можна познайомитися з роботами Олександра Губарєва, який був другом режисера Сергія Параджанова. Художник створив свою серію «Карпати» під час зйомок фільму «Тіні забутих предків».
Поки переходимо в іншу частину експозиції, знайомлюся зі скульптурами. Тетяна Осецька зупиняється біля роботи Михайла Грицюка «Молода балерина». Каже, що радянська влада критикувала його мистецтво, а нині цю роботу чи не найбільше полюбляють фотографувати відвідувачі.
Моя екскурсовод розповідає про виставку, де зібрані роботи закордонних митців. Звертає увагу на унікальне полотно молдовської художниці Елеонори Романеску «Осінь над Дністром», зображене з використанням лише трьох кольорів – червоного, зеленого і блакитного. Показує картину вірменського художника Рудіка Петросяна «В майстерні», якому після таких виразних облич на полотнах запропонували писати ікони.
Ми потрапляємо в затишну залу лавандового відтінку. Тут діє виставка, приурочена 11-й річниці анексії Криму. На картинах зображені кримські пейзажі, частина з яких створена за рік до анексії – у 2013-му.
- Зверніть увагу на картину «Кафе біля моря» Петра Столяренка. Вона незвичайна, адже її настрій залежить від освітлення. Коли сонячно, на полотні переважають відтінки рожевого і фіолетового кольорів, а в похмуру погоду здається, що зараз підійметься вітер і на морі розпочнеться шторм, – говорить Тетяна.
Нині картина виглядає похмуро попри сонце надворі, адже вікно, поруч із нею, забите OSB-плитою.
ТУРИСТІВ ПОБІЛЬШАЛО
Незважаючи на всі труднощі, музей продовжує свою роботу. Тут започаткували і проводять вже традиційний музейний борщ-батл, створили лінійку сувенірної продукції і приймають туристів, яких останнім часом побільшало.
- Ми помітили, що ті, хто були в нашому музеї, обов’язково повертаються сюди. Можемо констатувати, що туристичний потік із початку повномасштабної війни зріс. В основному до нас приїздять туристичні групи з Києва, адже деякі гіди включають музей в свої маршрути. Люди зазвичай вражені, бо не очікують, що музей у селі може бути таким, – каже Тетяна.
Купую собі на згадку про музей магнітик і йду на зупинку з надією, що наступного разу, коли сюди приїду, уже полагодять дах та засклять вікна.
Ірина Чириця, Житомир
Фото авторки та Тетяни Осецької