Музичний профіль України: Інтерв’ю з душею Kyiv Tango Orchestra

Багато українських професійних музикантів, музичних колективів особливо з початку повномасштабної війни виступають за кордоном з культурно-дипломатичними, благодійними, просвітницькими цілями, зосереджуючи увагу західних аудиторій  на просування високого українського мистецтва. Одним з таких колективів є квартет Kyiv Tango Orchestra. Усі учасники квартету — Назарій Стець, Тетяна Павлічук-Тишкевич, Ігор Саєнко, Тарас Видиш — відомі українські музиканти, лауреати та переможці українських та міжнародних конкурсів, виконавці багатьох прем’єр творів українських композиторів, активні волонтери з початку повномасштабної агресії Росії проти України. 

Напередодні концерту-презентації нового альбому Kyiv Tango Orchestra під філософською назвою Timeless ELLE зустрівся з душею, артистичним директором та єдиною жінкою колективу — з Тетяною Павлічук-Тишкевич. Музикантка є нащадком відомої музичної династії, правнучкою засновника київської консерваторії, лауреаткою багатьох міжнародних конкурсів, піаністкою, педагогом, композиторкою.

Kyiv Tango Orchestra представить концерт-презентацію альбому Timeless 17 вересня 2025 у Національній філармонії України у колонній залі ім.Лисенка о 19:00. 

Ви соло та з колективом під час повномасштабної війни активно відкриваєте наше музичне мистецтво світові. Що особливо вразило під час виступів на підтримку України за кордоном?

На наших концертах за кордоном мене часто вражало щире здивування аудиторії. Люди не очікували, що ми можемо проводити концерт англійською й німецькою, і при цьому грати на такому високому професійному рівні. Ще їх вражало, що ми гарні, усміхнені та позитивні. Я завжди жартую: «Ви що, думали, ми приїдемо брудні, у прострілених куртках, автівках, з заплаканими обличчями?» Ні! Ми — сильна, талановита нація, з відчуттям стилю, з любов’ю до сценічного образу. Для нас кожен концерт — особлива подія, а гарний візуал — частина професії. Особливо мене вражає, як деякі аудиторії реагували на наше виконання — «Ми й не знали, що в Україні є такі музиканти». Й це дивно: українці завжди були музичною нацією. Маємо просувати власну культуру, використовувати вікно можливостей, дароване нам дуже дорогою ціною.  Ми виходимо на сцену з болем у серці від новин, але даруємо щирі посмішки, позитив і вдячність за підтримку, увагу та можливість допомагати Україні через музику.

Які свої мистецькі акції під час великої війни вважаєте найефективнішими?

Кожен наш благодійний концерт у час великої війни став успішною мистецькою акцією. Адже щоразу після повернення в Україну нам вдавалося закупити й передати чимало необхідної допомоги дітям у притулках, пацієнтам клінік та сім’ям, які особливо цього потребували. Це були не лише продукти, одяг, засоби гігієни чи канцелярія, а й ліки, дороговартісні препарати та навіть оплата операцій. Особливою подією для мене стала поїздка в Брюгге (Бельгія), де ми виступили з благодійним концертом у Королівському театрі. Усі кошти від продажу квитків були передані українському містечку Копичинці на Тернопільщині, яке приймає велику кількість переселенців і реалізує багато важливих соціальних проєктів.

Українська музика взагалі має дуже трагічну історію з перерваними традиціями, знищеними поколіннями, утисками. Ви представляєте унікальну музичну династію, історія якої заслуговує на велике дослідження, книгу та фільм. А поки буду просити цю родинну історію стисло розповісти для читачів ELLE.

Я надзвичайно пишаюся своїм корінням і вдячна кожному пращуру та моїм батькам за те, ким я є сьогодні — за мою природу, талант і знання, які вони передали. Мої батьки — талановиті: тато — ще й співак, йому я завдячую своїм акторським задаткам, любовʼю до сцени, до української пісні і традиціям; мама — піаністка, яка є основним моїм наставником і другом, їй я завдячую напевне взагалі усім. Старша сестра — піаністка й викладач — виховала в мені любов до красивих речей, подорожей, а також вміння любити себе, бути жіночною.

Особливе місце в нашій  родинній історії посідає мій прадід — відомий киянин, композитор і громадський діяч — Семен Тишкевич-Азважинський, який був засновником першої робочої консерваторії у Києві та музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Його спіткала трагічна доля: він був розстріляний, а наша родина втратила все — майно, інструменти, його твори. Його дружина — піаністка Валентина Жубр з трьома синами пережили концтабір у Німеччині, певний час жили в Австрії, де вона заснувала музичну школу у Санкт-Валентині (вона існує й сьогодні), а згодом повернулися в Україну. В Києві на них чекали великі труднощі з клеймом «жена врага народа», тому вони почали нове життя у Луцьку, де прабабуся стала однією із засновниць першої музичної школи імені Шопена. Вона була надзвичайною людиною і педагогом, яка виховала цілу плеяду учнів.

Наша родинна історія дійсно гідна книжок і фільмів. Вона — приклад стійкості й любові до сімʼї і до музики.

Під час пандемії, сидячи в ізоляції, ви почали писати музику. Що ви написали за останні роки? Де можна послухати ваші твори?

Те, що я почала писати, — це взагалі якась фантастика для мене самої і великий несподіваний сюрприз для всіх, хто знає мене та щиро до мене ставиться. Першим слухачем моєї музики й критиком стала мама. Потім тато, друзі, учні, а з часів повномасштабного вторгнення ще й коханий. Підтримав мене на початку й мій близький друг-композитор і виконавець Усеїн Бекіров.

Написала майже десять фортепіанних п’єс, кожна з яких має власну назву та історію. Я поставила собі амбітний дедлайн — до весни 2026 року відредагувати, записати та видати ці твори як на папері, так і у форматі аудіо та відео. Це непроста задача, але я сприймаю її як виклик собі і обіцяю не підвести. Наразі в доступі є тільки один мій твір — «На Малевича» й послухати його можна у мене на YouTube каналі.

До речі, деякі свої твори я вже грала на своїх концертах у Словенії, у Норвегії та в Німеччині, в України ще ні разу. Все попереду. Я дуже вірю в це.

Ви ставите несподівані музичні експерименти, розвиваєте діалоги між різними культурами, між різними музичними жанрами. Розкажіть про свій альбом Timeless, який незабаром представлятиме столичній публіці?

Альбом Timeless — омріяне дитя нашого колективу. Альбом з’явився завдяки підтримці друзів — батьків моїх учнів, Наталії та Олексія Мушак.

Музика з альбому для мене надзвичайно особиста. Кожен твір у альбомі Timeless — частина нашого спільного шляху під час війни, він зберігає пам’ять про пережите, цілу купу стоп-кадрів.  До нього ми зібрали твори, які найчастіше виконували під час повномасштабного вторгнення, переважно на концертах за кордоном, і саме ці твори хотілося зафіксувати для історії. Серед них, зокрема, сім відомих українських пісень. Назва альбому символізує, що ця музика виходить за межі часу, зберігає свою цінність і силу незалежно від моди чи епохи. Це музика, яка не старіє і завжди звучить актуально.

Минулого року ви, одна з найкращих піаністів країни, одружилися з віртуозом гри на контрабасі Назарієм Стецем. З чоловіком ви майже цілодобово разом. Як це жити, постійно разом працювати, гастролювати? Що можете порадити для гармонізації стосунків молодим подружжям зі свого досвіду?

(Усміхається.) Це питання потягне, як мінімум, на одне окреме інтервʼю, на яке я, можливо, якось і зважуся. Або, можливо, зважуся разом із чоловіком (Усміхається.) Тут є про що поговорити і дуууже багато чого розповісти (Усміхається.)

А поки можу спробувати стисло відповісти так: жити та працювати разом із Назарієм — це справжнє щастя і великий виклик водночас. Дуже багато речей просто не вдається спланувати, бо це… нереально (Усміхається.) А я планувати люблю. Отже, вчуся жити інакше (Усміхається.) Думаю, як чоловік зрештою. Нам важко одне без одного. Навіть на фізичному рівні. Я завжди хворію, коли він кудись їде, а він дуже хвилюється за мене, як за маленьку дівчинку.  Тому намагаємось бути разом: мандруємо, готуємо концерти, репетируємо. І завдяки цьому наше партнерство стає глибшим — ми краще розуміємо та відчуваємо одне одного, підтримуємо та надихаємо.

Порада молодим подружжям: знаходьте баланс між професійними та особистими моментами, вчіться цінувати час удвох і не боятися говорити про свої потреби. Коли є взаємоповага та підтримка, спільне життя та творчість стають неймовірним джерелом радості й сили.

Чи є у вас практики або ритуали, які допомагають вам підтримувати внутрішній баланс у наші карколомні часи?

Я шукаю різні способи розвантажитись та наповнитися енергією. Колись мене заспокоював тир і бокс, а зараз я вишиваю красивий рушник, граю у великий теніс, експериментую на кухні, вивчаю нові фортепіанні твори, читаю цікаві книги, навчаюся монтувати відеоролики для своїх проєктів і продовжую вдосконалювати англійську й німецьку. 

Усвідомлюю, що ми всі, я зокрема, тут, на землі, тимчасово. Ми живемо, кохаємо, творимо — і це великий дарунок!

Текст: Мирослава Макаревич