Цінуйте спільнототворців

Я люблю людей здебільшого в режимі тет-а-тет. Або невеличкої групи-секти. Я з тих, хто вірить, що тиша — це коріння звуків. Що в музиці головне — паузи. Звучання однієї ноти для мене часом важливіше за мелодію. Тобто до навіть у звуках має бути дозована самота.

Але життя часто вчить нас протилежному від того, ким ми є. Бо якщо ти не проведеш діагональ між крайнощами — можливо, нічого і не зрозумієш.

Можливо, тому доля і кохана мені подарували трьох дітей. А троє дітей — це "нема спокою в цьому домі", як пише Софія Андрухович. Самітником тут не побудеш.

Можливо, також тому якось мене закинуло у буття, де я постійно на людях, когось скеровую, когось "організовую", десь "будую спільноти".

Я не дуже в цьому талановитий. Я б сказав — на межі бездарності. Я знаю, що в мене не виходить. Бо я завжди хочу втекти. Пірнути під землю, за білим кроликом. До своїх книжок, до мислення, до імпровізацій.

Але я вчуся. Бо вважаю це важливим.

Читайте також:Україна ніколи не була і ніколи не буде "моно". Вона завжди "стерео"

Бо вважаю, що Україна виживе лише тоді, коли буде спільнотою спільнот, громадою громад, як казав Драгоманов. Та й проти долі не попреш

Чому я це пишу? Тому що я захоплююся справжніми спільнототворцями. Тими, хто вміє організовувати. Хто вміє вести за собою людей. Хто вміє зваблювати людей ідеями та емоціями на спільнодію. Хто вміє будувати інституції. Хто йде повільно, від цеглинки до цеглинки.

Дуже багато тих, хто критикує організаторів і лідерів, ніколи нікого не змогли організувати та повести за собою) тому я обережний до такої критики. Бо справжніх лідерів мало. Кожен з них — наново винаходить вогонь.

Цінуйте спільнототворців. І бережіть їх. Бо в горизонтальних суспільствах — таких, як наше, — запалювати інших та переконувати, це єдина можлива вертикаль.