«Охоронці культури» на захисті української ідентичності

Національна пам’ять українців лякає Кремль, адже вона дає силу народу боротися за своє майбутнє. Не дивно, що Росія продовжує навмисно та системно знищувати все, що пов’язане з українською ідентичністю: через російську агресію в Україні постраждали вже 1528 пам’яток культурної спадщини та 2359 об’єктів культурної інфраструктури. На жаль, їх може стати більше…

Друзі України розуміють це і намагаються допомагати їй зберігати культурну спадщину. Хтось – надаючи свої простори для зберігання експонатів, інші – фінансуючи роботи з відновлення, деякі – започатковуючи нові проєкти.

Таким черговим кроком став і пілотний міжнародний польсько-українсько-німецький проєкт «Охоронці культури» (Cultural Guardians), який було реалізовано на початку вересня.

У його рамках співробітники семи музеїв України (Відділ етнографії та народних промислів Волинського обласного музею; Національний історичний музей Дніпра; Львівська національна художня галерея; Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова; Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс; Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»; Історичний комплекс Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького) відвідали Польщу й Німеччину для обміну знаннями та встановлення зв'язків з експертами установ культурної спадщини цих двох країн. Вони мали можливість побачити, як працюють музеї, але ще важливіше – познайомитися з людьми і налагодити контакти.

ЗБЕРЕГТИ КОЛЕКЦІЇ, ЛЮДЕЙ І ДУМАТИ ПРО МАЙБУТНЄ

«Ми приїхали разом із колегами, щоб отримати досвід, встановити культурні контакти та інтегруватися у спільний культурний простір», – зазначила у бесіді з автором Катерина Бриєвич, провідний дизайнер Національного музею історії України. Вона розповіла, що в рамках двотижневої програми перша група музейних фахівчинь відвідала музеї у Варшаві та Лодзі, а також Франкфурті-на-Одері, Потсдамі, Нойцелле та Берліні. Окрім спільних пунктів програми, її учасниці роз’їхалися по індивідуальних резиденціях у музеях федеральної землі Бранденбург (саме цей регіон підтримав ініціативу та сприяв її реалізації). Кожній учасниці було підібрано свій напрямок за своєю професійною спеціалізацією, аби отримати глибше занурення у специфіку роботи відповідних інституцій.

«Сім музеїв, сім локацій і сім нас», – додала Катерина Грищенко, старша наукова співробітниця Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького. На її погляд, відбувся дуже практичний обмін досвідом, ідеями, адже загалом концепція музеїв дуже різниться в Україні та в Європі: у Європі музей – це передусім «інституція про мистецтво», тоді як в Україні це буде «про історію». І це, вважає вона, навіть у методологічних аспектах часто буває не те що проблемою, але «відмінністю». «Тим цікавіше наше спілкування, тому що ми намагаємося знайти спільне та корисне одне для одного, професійну «жилку», яка об’єднає європейський досвід, українські реалії й українські потреби», – розповіла Катерина.

Катерина Мамонтова з Харківського історичного музею імені М.Ф. Сумцова акцентувала увагу на актуальних викликах, з яким стикаються сьогодні всі українські музеї, зокрема харківський, і планах на майбутнє. Стоїть практична задача – зберегти колекцію і людей. «Головний напрям роботи зараз – убезпечити нашу колекцію і допомагати музеям з області, тому що деяким навіть складніше, аніж нам. Наші експозиції закриті, проте ми вже думаємо про те, яким буде наш музей, коли знову відкриє двері для відвідувачів». Мамонтова зауважує, що безвідносно війни, потрібно було б додавати якісь новації, але бігти за новим без збереження традицій – неправильно, треба шукати баланс. «Ми можемо зробити музей більш інклюзивним, більш атрактивним й інтерактивним. Я тут, щоб побачити, як це працює в Європі, й адаптувати найкраще для України. Моя місія під час цього проєкту – побачити, що ми можемо втілити у стінах нашого музею. Це обмін ідеями, думками, натхненням. І саме слово «Обмін» є ключовим, воно не лише у назві проєкту, а й у його суті», – зазначила харків’янка.

Для Національного музею імені Андрея Шептицького, що у Львові, участь у спільних проєктах – не нова форма співробітництва, каже Оксана Жмурко. «Цей проєкт для нас дуже цінний і цікавий. Це надзвичайно важливо для українських музейників і для культурної співпраці, тому що, перебуваючи в таких програмах, ми формуємо своєрідний «культурний паспорт». Це спосіб зробити так, щоби Україна була «побаченою» в Європі. Це те, що ми можемо зробити, перебуваючи тут. Ми вчимося, бачимо нове для себе – і водночас Європа пізнає Україну через нас». Пані Оксана, яка впродовж багатьох років завідує художньо-меморіальним музеєм Леопольда Левицького, який є відділом Національного музею, рада вивчати досвід таких музеїв. Вона одна з усіх учасниць поїхала не в землю Бранденбург після спільної програми, а у Лодзь, до музею сучасного мистецтва. Саме в цьому польському місті триває виставка «В оці шторму» (інші версії назви виставки – «В оці циклону. Модернізм в Україні» та «В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні», - ред.), де представлені також експонати з Національного музею. «Цей проєкт – не лише про збереження спадщини, а й про створення спільного європейського культурного простору. І саме завдяки таким особистим історіям «обміну» ми починаємо розуміти одне одного краще», – резюмує Жмурко.

АТАКУЮЧИ УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ, РОСІЯ АТАКУЄ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД

Під час зустрічі учасниць проєкту та його організаторів у Польському інституті в Берліні – пункті, так би мовити, «проміжної зупинки» між етапами поїздки української делегації – прозвучали важливі меседжі від представників польських і німецьких організацій, які підтримують українських музейників.

Зокрема, пані Катаріна з міністерства закордонних справ Німеччини поінформувала, що МЗС виділяє щороку 30 мільйонів євро на підтримку української культури. Це реалізовується через різні інституції, як-от Гете-Інститут, Німецька служба академічних обмінів (DAAD), а також організації на кшталт OBMIN. Фонд OBMIN – найбільша мережа українських музеїв, заснована влітку 2022 року як платформа для українських музеїв, а у грудні 2022 року – як фонд у Варшаві. Станом на сьогодні на цій платформі представлено 147 музеїв з усієї України, включаючи евакуйовані установи з окупованих Росією територій: національні, регіональні та місцеві музеї, що охоплюють усі теми, такі як історія, мистецтво та література, технології та регіональні меншини. Саме OBMIN є одним із головних ініціаторів і реалізаторів проєкту «Охоронці культури».

До речі, сама дипломатка кілька років після Майдану працювала у Гете-Інституті в Києві та на власні очі бачила мужність і стійкість українців. «Я була свідком того, наскільки сильна внутрішня «вакцина» в Україні, як багато в ній мужності. Зараз це відчувається особливо. Я знаю про силу й стійкість українського народу та його культури, яка стала ціллю російської агресії, тож підтримка культурної сфери є частиною захисту української ідентичності».  Міністерство закордонних справ Німеччини усвідомлює: коли Росія атакує українську культуру – вона атакує й український народ, і державу загалом, – і тому з початку повномасштабного вторгнення інтенсивно підтримує культурну сферу.

«Культура сьогодні – також дуже важлива і сильна зброя проти агресора. Сьогодні українська культура перебуває на передовій. Вона – зброя», – підкреслили колеги з Польського інституту. Вони зазначили, що через обміни, партнерства та фахову співпрацю з європейськими інституціями українські музеї та культурні центри не лише зберігають своє минуле, вони формують своє майбутнє.

Томас Драхенберг, реставратор, заступник директора Бранденбурзького державного управління з охорони пам'яток та Державного археологічного музею, член правління Німецького національного комітету з охорони культурної спадщини, – ще один з основних «двигунів» проєкту. У бесіді з агентством він зізнався, що мотивація налагоджувати співпрацю з українськими колегами у нього з’явилася, на жаль, тільки після початку повномасштабної війни у 2022 році.

Краще зрозуміти важливість такого проєкту його організаторам допомогли родинні історії. Пан Томас – син польського біженця, який у 1944 році пішки втік до Гамбурга, а сам він виріс у НДР і вперше познайомився з однолітками із Західної Німеччини вже в 10 чи 11 класі. Пані Малгожата Лавровська фон Тадден, президентка Фонду OBMIN, також має родинну історію біженства після Другої світової. «Ці історії втечі – це те, що нас об’єднує, те, повторення чого ми не хочемо. Ніхто не хоче! Нам потрібна культура і мистецтво. Нам потрібна комунікація. І нам не потрібна більше війна!», – каже професорка.

Після народження ідеї проєкту почався пошук грошей, згодом з'явилося два джерела фінансування, і в результаті було акумульовано достатньо коштів, щоби реалізувати його. Завдання – добитися постійного фінансування.

«Я вірю, що саме у таких ініціативах наша сила. Це не повинно сприйматися так, наче українці мають у нас вчитися, як дихати, думати чи говорити – ні! Для мене важливий обмін на рівних. І у питаннях стійкості, виживання в надзвичайних умовах українці значно сильніші за нас. Німецькі та польські партнери мають можливість навчатися в українських учасників та застосовувати їхній досвід у сфері розвитку стійкості у власних контекстах», – підкреслює пан Томас.

Він визнає при цьому, що в Україні, Польщі, Східній та Західній Німеччині різний досвід у сфері збереження спадщини – тим важливіше обмінюватися ідеями. Сам Драхенберг ніколи не був в Україні, але дуже хотів би поїхати і сподівається, що це бажання здійсниться незабаром.

Українські учасники дійсно можуть скористатися досвідом польських та німецьких фахівців зі збереження спадщини. Якщо згадати, як виглядали і Німеччина, і Польща після Другої світової війни, можна легко собі уявити, що такий досвід в обох держав насправді є.

Втрата українських культурних цінностей – це не лише «побічна шкода» російської війни агресії. Навпаки: знищення української матеріальної та нематеріальної культури є стратегічною метою Путіна. Тому збереження і захист під час війни музеїв, пам'яток, усієї культурної спадщини мають надзвичайно величезне значення в Україні. Знищення культурних артефактів, спогадів, культурних наративів загрожує «затиранням» нації.

Українські музейники за останні роки набули неабиякого досвіду, але подекуди, особливо в невеликих музеях, фахівцям бракує навичок, тож досвід  колег для них є дуже важливим.

Нинішній проєкт Фонд ОBMIN розпочав у співпраці з міністерством науки, досліджень та культури землі Бранденбург, Асоціацією державних установ спадщини Німеччини (VDL) та Мережею компетенцій для міждисциплінарних досліджень України в Європейському університеті Віадріна, що у Франкфурті-на-Одері. Під свій патронат проєкт взяла Манья Шуле, міністр науки, досліджень та культури землі Бранденбург. Нинішній візит, хочеться вірити, – перша ластівка. Співпраця з охорони спадщини запланована на кілька років. Свою зацікавленість долучитися до майбутніх програм, що підтримуються Агентством міжнародного музейного співробітництва в Берліні, вже висловили інші музеї Польщі та ФРН.

Проєкт культурного обміну – це не лише навчання, це акт міжнародної підтримки та солідарності. А ще – доказ того, що українська культура жива, стійка та потрібна світові.

Ольга Танасійчук, Берлін

Перше фото: europa-uni.de