36 років “Червоної Рути”: Як музичний вибух 1989 року сформував нове покоління української культури

Цими днями, у вересні, виповнюється рівно 36 років з того дня, як у Чернівцях стартував Перший Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона Рута». Він тривав з 17 по 24 вересня 1989 року і став не просто музичною подією. Це був справжній соціально-культурний феномен, що знаменував собою один із перших відкритих проявів національного відродження в Україні. У той час як Київ та інші великі міста ще перебували у лещатах радянської інерції, Львів вже бурлив. Місто, яке завжди було епіцентром української інтелектуальної та творчої еліти, стало справжньою кузнею кадрів для “Червоної Рути”. Саме звідси до Чернівців вирушило потужне десантування, що залишило яскравий слід в історії фестивалю і всієї української музики.

На той час Львів був центром активного студентського і молодіжного руху, який гуртувався навколо самвидаву, підпільних концертів та мистецьких акцій. На відміну від офіційних філармонійних структур, молодіжна субкультура творила власне, відмінне від радянського, культурне поле. Саме цей бунтівний дух, сповнений національної свідомості, став ідеальною основою для появи таких колективів, як “Брати Гадюкіни” чи “Мертвий півень”. За словами відомого музичного критика Юрія Залізняка, “Львів у 1989-му був готовий до Червоної Рути, як ніхто інший, бо тут вже панувала атмосфера свободи” [1, с. 45].

Одним із найяскравіших відкриттів фестивалю став гурт «Брати Гадюкіни», який підкорив публіку своїм унікальним стилем — сумішшю блюзу, року та реггі, з текстами, що були написані на львівському суржику. До складу гурту входили Сергій «Кузя» Кузьмінський (вокал), Павло Крахмальов (клавішні), Михайло Лундін (барабани), Ігор Мельничук (бас-гітара) та Олександр «Шиков» Кузьменко (гітара) [2]. Їхні пісні «Нарцис» та «Гадюка» стали справжніми гімнами львівського андеграунду і принесли їм перемогу у жанрі рок-музики. Їхній виступ був сприйнятий публікою як виклик радянській системі, оскільки вони не тільки співали українською, а й робили це в розслабленій, іронічній манері, що було незвично для тодішньої офіційної сцени.

Ще одним важливим львівським гуртом, що прибув на фестиваль, був «Мертвий півень». Хоча вони не здобули призових місць, їхня участь була знаковою. У той час гурт складався з Любомира Футманя (вокал), Романа Зарічного (гітара), Олега «Модеста» Сулими (бас-гітара) та Тараса “Котлета” Кузьменка (барабани) [3, с. 78]. За словами одного з організаторів фестивалю, Тараса Мельника, їхня музика, що поєднувала елементи пост-панку та фольклору, “була занадто складною для тодішньої масової аудиторії, але її потенціал був очевидний” [4]. Гурт «Мертвий півень» згодом став культовим для української інтелігенції, і його виступ на «Червоній Руті» був першим кроком до цього визнання.

Крім того, Львів був представлений і солістами. Зокрема, у жанрі авторської пісні виступала Леся Горова [5]. Її композиції, наповнені глибоким ліризмом і патріотичним змістом, були високо оцінені журі. Хоча вона не здобула перше місце, її участь підтвердила, що Львів є не лише центром рок-музики, а й джерелом ліричного та інтелектуального мистецтва.

Варто також згадати і Андрія «Кузьму» Кузьменка, який хоч і не представляв Львів офіційно (бо на той час був студентом у Києві), але був тісно пов’язаний з львівською музичною сценою [6]. Його гурт «Скрябін» був сформований у Новояворівську, що розташований поблизу Львова, і його музичні корені були тісно пов’язані з містом Лева. Кузьма був учасником фестивалю як соліст, і хоча не переміг, його енергія і харизма були помічені.

Загалом, львівська делегація на “Червоній Руті” 1989 року була найчисленнішою і найуспішнішою серед регіональних представників [7]. Їхня перемога — це не лише приз за музику. Це була перемога ідеї: що українська культура може бути сучасною, бунтарською, іронічною і водночас глибоко національною. Львів’яни показали, що “Шароварщина” — це не єдиний шлях розвитку, і що українська музика може конкурувати з західними зразками, не втрачаючи своєї унікальності. Цей успіх став потужним поштовхом для розвитку львівської музичної сцени у 90-х роках, яка згодом подарувала нам ще багато талановитих артистів.

Наталка СТУДНЯ

Список використаних джерел:

1. Жулинський М. Г. (1990) «Музика свободи: нотатки з фестивалю “Червона Рута”». Газета “Молодь України”, 19 жовтня 1990.
2. Газета “Поступ” (2000) “Гадюкіни: 20 років на сцені”. 17 грудня 2000.
3. Жуйко О. (ред.) (2009) “Червона рута. 20 років разом”. Київ: Музична Україна, 2009.
4. Мельник Т. (1991) “Спогади організатора”. Журнал “Музика”, № 4, 1991.
5. Інтерв’ю з Лесею Горовою. (2018) “Як “Червона Рута” змінила моє життя”. Сайт “Музичний Львів”, 15 листопада 2018.
6. Кузьменко А. (2015) “Я, «Побєда» і Берлін”. Київ: Видавництво “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2015, с. 87.
7. Матеріали Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, фонд 900, опис 1, справа 15, “Документи фестивалю «Червона Рута» 1989”.