Львівська кав’ярняна культура: між дружніми розмовами та зростанням націоналізму

Східногалицьке місто Львів (тодішній Лемберг) у часи Габсбурзької імперії вирізнялося жвавим кав’ярняним життям. Тут зустрічалися поляки, євреї та українці — спілкувалися за горнятками кави чи чаю. Однак напередодні Першої світової війни навіть у цих, здавалося б, привітних і демократичних просторах дедалі відчутніше проявлявся дух чимраз більшого націоналізму.  В товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова зараз дізнаємось хто і яку кав’ярню відвідував. 

Початки кавової культури

Кава прийшла до Європи у XV столітті й швидко поширилася по континенту. Особливу славу в XIX ст. здобула віденська кав’ярня — місце зустрічей, читання газет, карткових ігор, спілкування та роботи. За невелику плату людина отримувала не лише напій, а й доступ до газет, затишку й своєрідного «демократичного клубу».

Львів, тодішня столиця коронного краю Галичини і Лодомерії, наслідував віденський приклад. Перша кав’ярня — «Віденська» — відкрилася 1829 року. Мандрівник Йоган Георг Коль писав у 1841-му: «Лемберг має кращі й вишуканіші кав’ярні, ніж Дрезден чи інші міста такого ж розміру».

Кав’ярні для різних верств

Елітні кав’ярні відвідували митці й заможні верстви, тоді як прості робітники дозволяли собі дешевші заклади з зерновою кавою. Кав’ярні пристосовувалися до клієнтів: денні для родин, нічні — для богеми. Саме тут, серед газет, диму й шуму, народжувалися літературні твори.

Відомі львівські кав’ярні

На зламі XIX–XX ст. у Львові діяли десятки популярних кав’ярень. «Віденська» й «Театральна» зберігали віденські традиції, «Американська» вирізнялася живою музикою, «Кристал» приваблював лівих польських політиків. Найбільш описаними в історії стали «Шнайдер», «Монополь» і «Аббація».

«Шнайдер» (відкрита 1879 р., вул. Академічна, 7 — тепер проспект Шевченка) приваблювала польських митців, тут відбувалися збори товариств, працювали редакції газет. У кав’ярні бував Іван Франко, який зустрічався з Яном Каспровичем і Василем Щуратом. Згодом політичні розбіжності та зростання національних суперечностей змусили Франка відійти від цього кола.

«Монополь» (1902–1912, пл. Маріацька, 8 — тепер пл. Міцкевича) став затишним осередком українських інтелектуалів. Тут збиралися члени «Молодої музи» та Наукового товариства ім. Шевченка. Франко відвідував кав’ярню як почесний наставник молодих літераторів.

«Аббація» (до 1910 р. — «Едісон», вул. Карла Людвіка, 33 — тепер проспект Свободи) була місцем зустрічей єврейських письменників, митців і журналістів. Тут звучала музика, грали в шахи й карти, обговорювали статті для єврейської преси. Атмосфера кав’ярні сприяла формуванню модерної єврейської культури Галичини.

Кав’ярня як дзеркало суспільства

Кав’ярні Львова перед Першою світовою війною були справжніми центрами культурного життя, але й відображали розділеність міста. Поляки, українці й євреї спілкувалися, проте часто замикалися у власних колах. Національні конфлікти поступово переносилися у ці простори, хоча більшість відвідувачів шукали тут насамперед відпочинку й товариськості.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ