Панівецький замок: осередок кальвінізму, що пережив турецькі облоги й був захоплений через зраду

Про історію побудови, розвитку й занепаду Панівецького замку розповість Еспресо.Захід.

Історія села Панівці

фото: castles.com.ua

Село Панівці розташоване у Хмельницькій області, на півостровах, утворених річкою Смотрич. В основі назви лежить слово "пан" – імовірно, прізвисько першого поселенця чи одного з його нащадків". 

Уперше в документах Панівці згадано 1460 року. У 1563-1564 роках власниками села були шляхтичі Зеленецький, Вітальчовський, Єзьорковський. У 1565-1566 роках селом Верхні Панівці володіли шляхтич Чермінський, Нижніми Панівцями – шляхтич Яцимирський. 

Анна Чермінська, дочка писаря, овдовіла і вийшла заміж удруге, за ротмістра Миколая Потоцького (близько 1517/1520 – 1572), який згодом був хмільницьким, а потім і кам'янецьким старостою. Так Панівці опинилися в руках Потоцьких – як придане-віно. Микола Потоцький почав стягувати сюди жителів-колоністів, переважно кальвіністів, оскільки сам Потоцький захопився ідеями Реформації та покинув католицизм. Старшого сина він також виростив кальвіністом, а молодші залишилися католиками, як і їхня мати. 

Згодом Микола Потоцький розділив свої маєтки між п'ятьма синами. Панівці дісталися двом. Старший, Ян, продовжив справу батька й надалі активно заселяв Панівці ремісниками.Саме він узявся споруджувати замок на високій скелі над Смотричем.

Сучасні Панівці складаються з трьох давніх сіл, які у XX столітті злилися в одне. Колись це були Вищі Панівці, або Драчківка, що розташовувалися від Кам'янця за течією Смотрича, далі по течії були Верхні (Нагорні, Муровані, Старі) Панівці, а в долині – Нижчі (Долинні) Панівці. 1939 року Драчківка увійшла до складу Верхніх Панівців, а в січні 1967 року Верхні й Нижні Панівці об'єдналися в єдине село Панівці.

Унаслідок поразки Перших визвольних змагань на початку XX століття село було надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками. Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, селяни зазнали репресій. 

У 1932–1933 роках селяни Панівців пережили Голодомор, а по закінченню Другої світової війни, у 1946-1947 роках село вчергове пережило голод.

З 1991 року Панівці у складі незалежної України. Від 14 серпня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад село увійшло до складу Слобідсько-Кульчієвецької сільської громади.

Будівництво Панівецького замку, його розквіт і занепад

Ян Потоцький почав будувати великий замок у 1580-х і завершив 1590 року. Замок постав на основі попередніх укріплень, а самі Панівці на той час мали статус міста.

фото: uk.wikipedia.org

Замок був оборонним, мав товсті муровані стіни, башти, великі підземелля, його оточував глибокий рів, який згодом був засипаний. 

У замковому комплексі між північними вежами був палац, у південно-західній вежі – каплиця, надбрамна башта, двоповерховий колегіум, що був центром освітньої діяльності.

Читайте також: Фортеця-психлікарня, де чути стогони проклятої черниці: історія та легенди Буданівського замку

Також замок став відомим завдяки кальвінізму. Ян Потоцький, який дав на своїх землях притулок кальвіністам, заклав при замку кальвіністську друкарню та школу з академією. Щороку на утримання академії виділяли 4000 злотих. Академія мала кілька класів: Теософський, Філософський, Гуманістичний. А з Панівецької друкарні в 1608-1611 роках виходили антипапські видання.

Друкарню закрили 1611 року через смерть Яна Потоцького у Смоленській битві. Його дружина, католичка Вікторія Каменецька, поховала прах чоловіка в каплиці замку.

Після смерті Потоцького активність кальвіністів пішла на спад. Брати-католики Потоцького попросили вдову "очистити Панівці від єретиків". За справу "очищення" взялися кам‘янецькі єзуїти: вони розігнали академію, забрали майно шкіл, закрили друкарню та спалили книжки. Тому тепер панівецькі видання – бібліографічні раритети.

фото: Landmarks.in.ua

Дітей Ян не мав, тож Панівці перейшли до його небожа (сина брата Анджея) Станіслава (Ревери) Потоцького, а потім до його сина від першого шлюбу, Андрія. Ревера заснував у Панівцях домініканський кляштор, а будинок академії перетворив на кінні стайні.

1621 року Султан Осман II під час Хотинської битви послав окремий загін, щоб знищити та пограбувати Панівецький замок, але твердиня зуміла оборонитися.

1633 року 50-тисячна турецька армія знову марно намагалася здобути замок – йому вдалося пережити облогу.

Садибу зуміли захопити козаки Богдана Хмельницького. У травні 1651 року один із захисників замку, поляк Тржилатковський, відкрив браму за обіцянку стати полковником козацьких військ. Проте козаки, вступивши в замок, повісили його – за те, що зрадив своїх. Садиба була розгромлена і розграбована, комендант та залога знищені.

1672 року за Бучацьким мирним договором, Панівецький замок відходив до Туреччини. У період турецького панування на Поділлі у 1672-1699 роках замок був спустошений і почав руйнуватися. 

фото: castles.com.ua

У 1768-1769 роки йому повернули життя Барські конфедерати, для яких замок притулком на певний час.

Останнім власником Панівців був Петро Старжинський, якому замок дістався на початку ХІХ століття. На півночі замкового подвір’я Старжинський збудував палац розмірами 54 на 16 метрів. Його центральний фасад прикрашав тригранний ризаліт, що утворював у двох нижніх поверхах восьмигранні зали. 

Зараз палац практично повністю зруйнований: від нього залишилися фрагменти стін. Замкові приміщення Старжинські використовували для господарських потреб, а на замковому подвір’ї влаштували сад.

Панівецький віадук – один з найвідоміших "недобудів" 

Одна з цікавих пам'яток Панівців, яка приваблює туристів, – залишки недобудованого віадука. 

фото: сайт Хмельницької облради

На початку XX століття через Панівці планували прокласти залізницю, яка мала з'єднати Росію з Австро-Угорщиною. Через Смотрич почали зводити залізничний міст. Проєкт мав назву "Слов'янський шлях". Залізницею мали намір з'єднати порти Адріатичного моря з Петербургом. 

На початок літа 1917 року в Панівцях встигли виконати найскладнішу частину проєкту – звели віадук і майже 30-метрові пілони-опори. Залишалося встановити сталеві прогони. Проте у вересні 1917 року будівництво зупинив масштабний наступ цісарсько-кайзерівських військ, у підсумку якого російські війська відкинули за Збруч. Будівництво зупинили, а тепер про нього нагадують лише височенні опори.

фото: сайт Хмельницької облради

Читайте також: Новомалинський замок: від однієї з найгарніших магнатських резиденцій Волині до мальовничих руїн