Щоб в Україні не лунала російська музика, треба використати метод батога й пряника – художній керівник фестивалю «Червона Рута»

Аби в Україні не лунала російська музика, потрібно використовувати метод батога та пряника. Тому що, один лише «пряник» не завжди може зарадити. Таку думку в коментарі ZN.UA висловив голова Суддівської ради, художній керівник фестивалю «Червона Рута-2025» Анатолій Калениченко.

«Існують два моменти, які треба використовувати – це батіг і пряник. Пряник означає, що треба людям роз’яснювати, показувати, що є українською. «Рути» давно не було, майже шість років, і от вона відбулася. І з’явилося багато цікавого, його й треба показувати. Нещодавно до мене підійшла жінка із Запоріжжя, яка консультує чи вчить дітей співати, і вона подякувала, що «Рута» сталася зараз. Діти у Запоріжжі взагалі не хотіли слухати українське. А потім раптом вони послухали це українське, дехто з’їздив до школи-майстерні, очолюваної директором фестивалю Мирославом Мельником. Вони послухали, що зараз є з українського, як можна співати, по-новому співати. І самі захотіли співати», – розповів Анатолій Калениченко.

Він ще раз наголосив, що потрібно показувати, а особливо молоді, що цікавого є в українській музиці. Розповідати про те, як можна співати, у яких манерах. 

«І другий, так би мовити, момент. Часом [російська музика] звучить і в автівках, і в громадських місцях. Таке досі є. І це треба припиняти законодавчо. Штрафувати, ще якісь методи використовувати. Якщо з’являється подібне, рецидив, так би мовити, то це треба присікати. Адже лише пряник не завжди і не зі всіма працює. Тому треба і так, і так. І тоді воно допоможе», – додав Анатолій Калениченко.

Раніше кобзар, лірник, бандурист та військовослужбовець Тарас Компаніченко зазначив, що танці та пісні молоді під російську попсу в розпал війни – це поза межею. За його словами, повинен знайтися хтось, хто пояснить молоді, що щось тут не так, хтось, хто міг би це спинити. Адже, як додав Компаніченко, «війна відбувається не за території, територія — це тільки засіб. Війна ведеться на знищення, це екзистенційна війна. Для них це — на смерть, щоб нас не було, а для нас — за життя, щоб ми вистояли та відбулися». Детальніше про те, як мистецтво й культура допомагають долати розділеність, зберігати національну ідентичність і тримати ниточки зв’язку з тими, хто зараз під окупацією, читайте в інтерв’ю Тараса Компаніченка, з яким поговорила Юлія Москаленко.