Такого крену культури в бік Москви, як колись, вже не буде – художній керівник фестивалю «Червона Рута-2025»

Українська культура навряд чи знову зверне у бік  Москви, як це було у минулому. І вагомою причиною цьому є війна, яку проти України веде РФ. Таку думку в коментарі ZN.UA висловив керівник фестивалю «Червона Рута-2025» Анатолй Калениченко.

«Уже такого безпосереднього крену в бік Москви бути не може. Я вам скажу чому: тому що війна йде. У дуже багатьох рідні, близькі, родичі на фронті. Хтось там загинув, а хтось зник безвісти. І таких людей багато. У мене самого син воював, був поранений… Тому ось такого повернення назад бути не може, хіба, що всього якісь елементи», – зазначив Анатолій Калениченко.

Художній керівник «Червоної Рути» додав, що багато людей, зокрема і він, доклали зусиль і робили все, що могли, аби по телебаченню та радіо звучало українське. А згодом, додав Калениченко, це питання почали врегульовувати й законодавчо.

«Ви розумієте, важливо щоб українське було в мові, в музиці. Музика – це ж не тільки слова пісень. Є ж і окрема музична мова. Є українська музична мова, яку майже ніхто не знає і ніхто не пише. А її треба вивчати. «Рута» пробує щось із цим робити. Воно не завжди виходить, але часом все ж виходить. Ми пробували, робили і багато що вийшло. Тож тут є багато важливих моментів», – додав Калениченко. 

Він зазначив, що нове покоління має говорити «по-новому, по-українськи, по-своєму, по-іншому.

«Мені дуже душу гріє, коли йде мама і маленька дитина, і мама говорить з дитиною українською. І та маленька дитина їй відповідає українською. Мама хоче, щоб дитина говорила українською, розумієте? Таких може не так багато є, як хотілось би, але вони є», – додав Анатолій Калениченко.

Він також зазначив ZN.UA, що аби в Україні не лунала російська музика, потрібно використовувати метод батога та пряника. Тому що, один лише «пряник» не завжди може зарадити.

Раніше кобзар, лірник, бандурист та військовослужбовець Тарас Компаніченко зазначив, що танці та пісні молоді під російську попсу в розпал війни – це поза межею. За його словами, повинен знайтися хтось, хто пояснить молоді, що щось тут не так, хтось, хто міг би це спинити. Адже, як додав Компаніченко, «війна відбувається не за території, територія — це тільки засіб. Війна ведеться на знищення, це екзистенційна війна. Для них це — на смерть, щоб нас не було, а для нас — за життя, щоб ми вистояли та відбулися». Детальніше про те, як мистецтво й культура допомагають долати розділеність, зберігати національну ідентичність і тримати ниточки зв’язку з тими, хто зараз під окупацією, читайте в інтерв’ю Тараса Компаніченка, з яким поговорила Юлія Москаленко.