Василь Шкляр: про сучасну війну писати не завжди доречно

Про це заявив письменник Василь Шкляр у проєкті "Європейці" з Лесею Вакулюк на Еспресо. 

Ведуча поставила питання - "чи ви спілкуєтеся з тими азовцями, про яких ви писали в своїй книзі? Чи ви спілкуєтеся з тими азовцями, яких випустили на волю?".

"Так, я вже розповідав і про свого героя Хунту, який думали, що він загинув, а він вийшов із того знищеного барака, де вдарили по азовцях цинічно кацапи. Я, звичайно, з багатьма підтримую стосунки.  Це мені Маляр, головний герой Чорного Сонця, подзвонив і сказав, що Хунта згорів у бараку в Оленівці. Відома історія, коли загинуло понад 60 наших хлопців і серед них він сказав, що був Хунта. І так я з цим жив", - розповів Шкляр.

Він сказав, що потім через кілька місяців в мене засвітився телефон - "Хунта". 

"Думав хтось з родичів чи комусь його телефон потрапив, дзвонять. Я так собі тремтячими руками натиснув з'єднання і почув його голос. Кажу: "Хунта. Звідки ти живий?". Він каже: "Ну, я вийшов з того пекла. Ви ж знаєте, що я характерник". Ми після того з ним зустрічалися, він багато розповідав того, що я поки що навіть на камеру не скажу. Він зараз теж у Збройних Силах. Це ті воїни, які навіть якщо вже нікого не буде, він як самурай буде воїном-одинаком і вести свою особисту війну до кінця. Я дуже дорожу дружбою з такими людьми. Мене часто запитують: "Ти пишеш про сучасну війну, а ти пишеш про сучасну війну?", - сказав письменник.

Шкляр додав, що ухильно відповідає, що про неї треба писати з відстані часу. 

"І це правда. Я змушений був у своєму останньому романі, в останньому в другому романі. Я радився, мені літературознавці казали: "Гарно, не бійся вставити Лесину "Пісню". Адже там партизани сучасні взяли псевдо із "Лісової пісні" Лесі Українки.  Це справді так, це реальні люди, командир Лев, заступник Лукаш, оскільки Мавки немає, хлопчина симпатичний Мавкун", - сказав він.

Письменник розповів, що це переважно лісники, мисливці, тобто люди, яких не взяли у Збройні Сили або через вік, вони старші, або через інвалідність, ще з якихось причин.

"Вони об'єднались в партизанський загін, звали його "Лісові чорти". Це так, як уже "по-західному": гей-гу, гей-га. Таке то в нас життя, да, чорти ми лісові. Окрема історія, як я швидко і чому взявся за цей роман. У мене був великий вечір в театрі у Києві, в Молодому театрі. Я читаю уривок про одного зі своїх улюблених героїв. Читаю натхненно уривок. Наступного дня дізнаюсь, що він саме в цей час загинув. І ви розумієте, я навіть в книжці думав, щоб цей біль, щоб це зняти, хотів якось це оминути, а оминути це неможливо. Ось чому про сучасну війну писати тяжко і, можливо, не завжди доречно", - сказав Шкляр.

Він додав, що принаймні поспіх тут непотрібний. 

"А про "Лісову пісню", я все-таки змінив назву. "Лісова пісня" лишив в підзаголовок, а роман називатиметься "Рік Шершня". До речі, оцей рік наш 25-й. Він за нашим давнім язичницьким календарем, він минає під знаком жалючого шершня. За східним календарем це рік змії, а в нас рік жалючого шершня. І ви зверніть увагу, що і там, і там жало. Щось воно все-таки перегукувалося, було пов'язано", - підсумував письменник.