«Пливе щука з Кременчука»: Як живе місто на Дніпрі

Репортаж із Кременчука, що справляється з російськими ударами, зберігає козацькі легенди та пригощає варениками зі щукою

Розповідаючи про це місто на Полтавщині, є кілька причин згадати про Крюківський міст. По-перше, це один з архітектурних символів Кременчука. По-друге, він кілька разів зазнавав руйнувань – від німців та росіян.

НА В’ЇЗДІ – СЛІДИ ВІЙНИ

Крюківський міст відкрили 7 квітня 1872 року. Так, у 1870 році Південна залізниця підійшла до Дніпра з обох боків, і в той час об'єднали ділянки Харків – Кременчук та Єлисаветград (нині Кропивницький) – Крюків (давнє місто, так називають правобережну частину Кременчука).

9 липня 1941 року в результаті прицільного бомбардування німецький літак зруйнував 88-метрову конструкцію Крюківського мосту. Німці його також підірвали під час відступу. Після Другої світової міст відновили, він став двоярусним.

7 вересня 2025 року Крюківський міст знову зазнав ушкоджень унаслідок війни. Росіяни поцілили по ньому дронами-камікадзе. Коли я приїхала до Кременчука, міст ще ремонтували. Укрзалізниця призупинила рейси цією ділянкою, автомобільне сполучення відновили.

Дорогою від вокзалу – нагадування про ще один російський злочин: обстріл ТЦ "Амстор". Цей терористичний акт росіяни здійснили 27 червня 2022 року, вдаривши по торговельному центру двома надзвуковими ракетами Х-22. Удару завдали з Курської області, наказав це зробити командир 52-го бомбардувального авіаполку ВКС РФ полковник Олег Тимошин. У будівлі тоді перебували близько тисячі відвідувачів. Обстріл “Амстору” обірвав 22 життя. Понад 100 людей зазнали поранень.

У пам'ять про загиблих у Кременчуці біля пам’ятника Тарасу Шевченку облаштували сквер – висадили 22 дерева. У місті також планують створити меморіал, присвячений жертвам обстрілу. 

ЛЕГЕНДИ ПРО КОЗАЦЬКЕ МІСТО

Попри часті обстріли, життя в місті триває. Робота, волонтерство, підтримка військових. Усе працює, люди прямують у справах, хтось – відпочиває, гуляє з дітьми. 

Екскурсію містом мені проводить двоюрідна сестра, кременчужанка, учениця 4 класу Мілана.

Починаємо розмову з невеселого: дівчинка жаліється, що уроки часто перериваються через повітряні тривоги, а в укритті – нудно.

- Ще переживаю за всю родину, раптом я одна залишуся, – із сумом додає Мілана.

Розповідає, що разом із однокласниками долучається до волонтерських зборів.

- У школі допомогу збирають, підтримують військових. На щось, що вони просять – збирають кошти дорослі. А ми робимо малюнки, сувеніри.

Так за розмовами доходимо до середмістя Кременчука.

- Ось це – сквер імені Бабаєва, ми тут любимо гуляти. Також мені подобається Придніпровський парк, набережна. А ще їздимо відпочивати кудись улітку, коли в Дніпрі вода зелена і тут не дуже приємно, – ділиться дівчинка.

Раніше сквер мав назву "Жовтневий". Після вбивства міського голови Олега Бабаєва, що сталося 26 липня 2014 року, в місті вирішили, що сквер повинен носити його ім'я, оскільки Бабаєв опікувався реконструкцією.

У сквері росте понад 850 рослин: каштани, ясени, липи, клени, деяким – понад 80 років. Загалом тут – 23 види дерев і 6 видів чагарників, також висаджено багато видів квітів. У сквері дійсно затишно, відпочиває багато містян.

Ми ж продовжуємо прогулянку вже набережною Дніпра і говоримо про те, що тут колись ходили козацькі чайки.

- До речі, – згадує Мілана, – козаки називали камені у Дніпрі кременем. І коли пливли й веслом натикалися на велике каміння, попереджали один одного: "Кремінь! Чув?". І звідси пішла назва Кременчук. Навіть якщо це тільки легенда, все одно це козацьке місце, з історією.

Бачимо на березі Дніпра багатенько рибалок – ще теплі вересневі вечори сприяють такому дозвіллю.

ПРО ЩУКУ З КРЕМЕНЧУКА ТА КОТА ВЕЛЕСА

У відповідь на запитання про місцеві смаколики, Мілана традиційними й улюбленими називає вареники з вишнею або з капустою. Але цікавим кременчуцьким варіантом начинки є рибна – зі щуки.

Щоб її приготувати, треба вже почищену рибу відварити, охолодити та перебрати від кісток. До рибного фаршу додати дрібнесенько нарізану і підсмажену цибулю, сіль, перець. Усе ретельно перемішати, або, за бажанням – перекрутити м'ясорубкою.

Як говорить дівчинка, з цим рецептом пов'язана ще одна місцева казка-байка – про кота Велеса.

- Сто днів бог Велес куштував різні вареники, та найсмачнішими виявилися саме з начинкою зі щуки, які готувала красуня з Крюкова. Коли вона відмовилася готувати лише для нього, розгніваний Велес сховав рецепт на 500 років і довірив його своєму рудому котові. За легендою, через пів тисячоліття кіт Велес намуркоче господині цей рецепт, і крюківські вареники зі щукою знову повернуться.

І дуже послідовно у цей вечір продовжується “щуча” тема – зустрічаємо на набережній героїню байки – у вигляді скульптури. 

У 2008 році в місті оголосили конкурс “Символ Кременчука – це …”. Відібрали три роботи, однією з яких була “Щука з Кременчука”. Утілив ідею у міді місцевий скульптор Володимир Максименко. 29 липня 2009 року на набережній Дніпра урочисто відкрили пам’ятник.

Цей образ згадується в українській народній пісні “Пливе щука з Кременчука”. Текст 3 жовтня 1846 року в альбом Тараса Шевченка записав учитель географії Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії Петро Чуйкевич:

“Пливе щука з Кременчука, тече собі стиха,
Хто не знає закохання, той не знає лиха;
Пливе щука з Кременчука, луска на ней сяє,
Хто не знає закохання, той щастя не знає”.

На прощання Мілана ділиться думками щодо майбутнього: “Я виросту і буду ходити на роботу. А до того вже не буде війни ніякої, ми переможемо і будемо вільною й мирною країною”.

Мирослава Липа, Кропивницький
Фото: Мирослава Липа / Укрінформ