Церква св. Теодора Тіронського у Львові. Частина третя

Федорівська церква у Львові.

На братські приходи складалися гроші з «пушки дідової», пушки церковної, чинші за братські ґрунти, до яких належали дві сіножати під Знесінням і Рісною Польською, доми на цвинтарі, млин і такса за подзвінне. Крім цього постійно говориться в реєстрах про дохід «від місця при образі» або «від таблиці при образі», з якою відпоручники брацтва сідали при інших церквах на празники, а що неділі і свята при власній церкві. Щож до розходів, то велику рубрику в них творили братські «погреби» на яких плачено «казнодію» та дідам; велику рубрику творили допомоги та позички убогим братчикам а то й другим брацтвам (прим. Воскресенському), хабарі для старости та його підсудків, а врешті чимало сум пожирали процеси, яких брацтву не бракло, особливо з часу, як воно розсварилося з «микулинцями» (парохіянами церкви св. Миколи).

«Дідови», який просив пожертв на брацтво плачено означений процент від узисканих сум а крім цього заосмотрювано його що року кожухом (1 зол. 24 грош), сіраком (24 грош) та чоботами (1 зол. 3 грош). З повищих цін за поодинокі частини одягу можемо набрати уявлення про примо княжу жертвенність братчиків, з яких найбідніші давали на «посполиту потребу» стільки, що коштував сірак а найбогатші стільки, що без мала – десять пар чобіт. А чейже навіть найбогатші були тільки – ремісниками…

Підчас празників оплачувало брацтво співацький хор із учнів брацької школи (1 зол.), свяшеника (1зол.) та ставило «обід». Відбувані тодіж «поклони» владиці коштували звичайно 14 зол. В 1668 р. дало федорівське брацтво якомусь грецькому мандрівному митрополитові 90 золотих. Був це мабуть филипонський митрополит Софроній, який зїхавшись з митрополитом Теофаном у Височці, хейротонісував Йосифа Шумлянського.

Все одначе у світі має свій край і кінець. Врешті-решт скінчився й добробут надшарпаного процесами брацтва. В 1671 р. були федорівці примушені заставити церковне срібло за 400 зол. позичених в «пана Войцєха шевського ремесла». Очевидно поляка…

Про долю і дальшу діяльність брацтва не закріплену збереженими братськими «протокулами» та рахунками довідуємось від 1688 р. уже тільки посередніми дорогами. З актів вибору Йосифа Шумлянського львівським владикою, та з викликаних цим фактом протестацій проти контр-владики Свистельницького і його протекторів Антонія Винницького і Юрія Гошовського довідуємося, що св. федорівське брацтво стануло разом з іншими передміськими брацтвами по стороні Шумлянського а проти Ставропіґії. Це одначе не перешкоджало йому удержувати контакт і всіми моральними і матеріальними засобами підпомагати ту саму Ставропіґію там, де вона виступала як речник прав і привілеїв української церкви і народности.

Літом 1743 р. відбулася канонічна візитація церкви і брацтва св. Теодора, з акту якої, довідуємося про їх тогочасний стан, можна сказати далекий уже під стану, в якому були вони в печатках XVII віку.

Владичий візитатор М. Шадурський найшов у 1743 р. на посвяченому ґрунті «церкву деревляну добру», збудовану 1706 р. на місці старої. У церкві було три вівтарі: головний з кивотом для зберігання св. Тайн та двома боковими в бабинці.

Крім золоченого, різьбленого іконостаса, було в церкві богато ікон, переважно перенесених сюди зі старої церкви. Поминаючи скрупулятні, але цікаві реєстри церковних книг, апаратів, срібла, мосяжу, цини і т. п., звернемо увагу на місце в якому говорить візитатор про св. федорівське брацтво. А говорить про нього з упередженням, з яким міг висловлюватися владичий духовник про гурт ляіків, які до сього часу уживали і, на його думку, надуживали свого права патронату над духовенством.

Одначе в дечому має візитатор слушність Федорівське брацтво в половині XVIII віку, так само, як і інші брацтва вже не було тим, чим було в своїх євангельських величніх первопочинах та в свому розквіті, що припав на першу половину XVII віку. Порвався уже звязок поміж брацтвом і його духовником з одного та поміж брацтвом та братчиками з другого боку. Братська оліґархія дірвавшись доходів, які плили з контрактів найму церковних ґрунтів і домів, не рідко полишала в руках одних і тиже самих наємників церковне добро цілими десятиліттями так, що результатом такої господарки прийшли коштовні процеси з приводу «завидження» і «завживання» а нерідко і втрат самих ґрунтів. Позатим перевелися братські звичаї так, що до вибору старшини, як і що до відповідального ведення рахунків, а все разом свідчило про те, що братська інституція пережилася і покотилася по похилій площині вниз. Декрет реформації брацтв, виданий Атанасієм Шептицьким, був скоріш природним припечатанням упадку брацтв, аніж незаслуженим замахом на братські права і привілеї…

(Продовження буде)

Микола ГОЛУБЕЦЬ