Ексклюзив ELLE: інтерв’ю з зіркою Львівської національної опери Маріанною Цвєтінською

Львівській національній опері виповнюється 4 жовтня 125 років. ELLE зустрівся з однією з молодих зірок театру — з Маріанною Цвєтінською, заслуженою артисткою України, лауреаткою численних всеукраїнських та міжнародних вокальних конкурсів, яка буде активно задіяна в спектаклях на честь театрального ювілею.

Опера «Діалоги кармеліток» Франсіса Пуленка у постановці Львівської національної опери стала переможцем Національного рейтингу агенції Укрінформ «Інфобум-Класична Музика 2024» у номінації «Найкраща музична вистава року». А гастролі Львівської опери з «Діалогами кармеліток» у столиці на початку 2025 року викликали справжній фурор! ELLE знайомить ближче з виконавицею головної партії успішного спектаклю — з Маріанною Цвєтінською.

Маріанна своїм становленням, життям, як на мою думку, матеріалізація єдиної та неподільної талановитої України. Співачка народилася  у Верхньодніпровську, що на півночі Дніпровщини. З відзнакою закінчила Дніпровську академію музики у класі лауреатки Шевченківської премії, професора Нонни Суржиної. Продовжила вокальну освіту, навчаючись приватно у професорки Елізабет Коен в Університеті Західного Мічигану (м. Каламазу, США). Гастролювала з виставами та концертами світом, виступає на найкращих сценах світу. Під час виступу в Нідерландах з партією Віолетти в «Травіаті» Дж. Верді отримала високу оцінку відомого критика Пітера Тхарта: «Цвєтінська — це світовий клас».

А нині Маріанна є однією з найкращих співачок Львівської опери, одним з найкращих українських голосів, які живуть, працюють і підтримують своїм мистецтвом співвітчизників у страшні часи саме вдома та на високому рівні принагідно представляють українську культуру за кордоном.

Маріанно, ви працювали у Дніпровському академічному театрі опери та балету та у Запорізькій обласній філармонії. З 2020 року ви — солістка Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. Як доля привела вас саме до Львівської опери?

Я радше думаю не про долю, а про вибір і працю. Моя закоханість у Львів та Львівську оперу почалась ще в 2015 році, тоді я вперше приїхала сюди відпочити та познайомитись із містом. Гуляючи вуличками Львова, милуючись архітектурою та атмосферою, я почувалася, наче вдома. А коли вийшла на площу перед оперним театром, просто перехопило дух від краси. Ще тоді спало на думку: «Я хочу тут жити й працювати». Відтоді я знала, що маю ще більш наполегливо вдосконалювати свої техніку, акторську майстерність і репертуар, докласти максимум зусиль, щоб приїхати на прослуховування й боротись за місце в оперній трупі.

У Львівській опері я відчуваю й мистецьку, й особисту свободу. Тут я можу зростати, розкривати свій голос, щоб він звучав найповніше й найяскравіше.

Які свої роботи воєнного часу вважаєте особливо знаковими й чому?

Серед знакових для мене постановок, які Львівська опера втілила вже за час повномасштабного вторгнення, — «Страшна помста» Євгена Станковича під орудою маестро Володимира Сіренка, у режисурі Андреаса Вайріха. Над оперою працювали восени 2022 року, під час перших атак на енергетичну інфраструктуру України. Памʼятаю, як ми приходили в театр на генеральні репетиції і чекали годинами, щоб зʼявилось світло. Декілька разів репетиції так і не відбулись. Проте премʼєра відбулася з успіхом. Для мене робота над цим спектаклем — особливий досвід. Вперше з початку великої війни ми вийшли на сцену втілити в життя музику Станковича, одного з найгеніальніших композиторів сучасності, відчули єдність разом з колегами та глядачами, яким потрібна була цілюща сила мистецтва. Робота на оперою Станковича стала одним з джерел сили й натхнення, мотивацією не опускати руки, співати й жити далі. Я дуже пишаюсь цією постановкою та командою, яка над нею працювала.

Безсумнівно, ще однією з моїх найулюбленіших постановок Львівської опери є «Діалоги Кармеліток» Пуленка, в режисурі Василя Вовкуна та під орудою Івана Чередніченка. Музика Пуленка є моєю великою любовʼю. Ще в консерваторські часи я вивчила його монооперу «Людський голос». Цей твір став для мене одкровенням і справжнім викликом, передусім через обʼєм (40 хвилин постійного співу), складність музичної мови й французьку. Але робота над «Людським голосом» допомогла мені зрозуміти композиторський стиль Пуленка, його гармонічні прийоми, дала відчуття його музики. Завдяки цьому підготовка до «Діалогів» далась мені легше.

Сама постановка була для мене дуже цінною та сповненою важливих досвідів. Я вперше працювала з Василем Володимировичем (Василь Вовкун — генеральний директор-художній керівник Львівської національної опери. — Прим.ред.) і налаштовувала себе перед початком репетицій бути уважною й зібраною, щоб чути його побажання й зробити максимум, на який здатна. Мені було дуже цікаво з ним працювати. Василь Володимирович є видатним митцем і разом з тим людиною з великим серцем. Щодо Івана Володимировича, з ним теж, працювати одна насолода. Іван — винятковий диригент, він настільки добре знає нашу вокальну «кухню» й психологію, що з ним завжди дуже спокійно й впевнено почуваєшся. Коли в мене щось не виходить технічно, я переконана, що Іван завжди допоможе знайти рішення. Разом з тим, я знаю, як тонко він відчуває музику й скільки дає співаку на уроках інформації про конкретну оперу чи персонажа, делікатно транслює сенси, підтексти, які ми, виконавці, можемо інколи й не знайти чи не відчути з першої спроби.

І ще не можу не згадати про найсвіжішу оперу в репертуарі театру — відновлений «Золотий обруч» Бориса Лятошинського. Сюжет опери «Золотий обруч» нагадує нам, що історія циклічна, а театр є дзеркалом того, що відбувається в суспільстві, в країні. Над цим оперним спектаклем працювали з Іваном Уривським і маестро Іваном Чередніченком. Це був надзвичайно захопливий, цікавий процес. Музична мова Бориса Миколайовича стала для мене відкриттям і випробуванням водночас. Ця опера не схожа на жодну з тих, що я виконувала раніше. Однак тим вона й цінна мені, відтепер це перлина мого репертуару. Й, беззаперечно, співпраця з Уривським була інтригуючою — ми всі дуже чекали спільної роботи з цим театральним режисером.

Про особисте. Вас з Іваном Чередніченком можна привітати зі шлюбом! Чи пам`ятаєте той момент, коли зрозуміли, що маєте бути разом?

Дякую за вітання! У наших з Іваном стосунках все відбувалося скоріше не «раптом», а поступово, через взаємну підтримку, повагу та спільні цінності. Я вірю, що так і народжуються справжні почуття.

Сімʼя — це свідомі, щоденні кроки на зустріч одне одному, прийняття та безумовна підтримка. Ми обоє — самодостатні люди, саме тому можемо бути по-справжньому разом.

Як ви вважаєте, що найважливіше в стосунках між жінкою та чоловіком?

Колись прочитала таку фразу в мережі: «стосунки мають бути вашим безпечним місцем, а не ще однією битвою, яку ви ведете». Мені дуже імпонує такий погляд на відносини. Нам з Іваном пощастило, що наше кохання ґрунтується на величезній повазі одне до одного, на захопленні та спільних цінностях. Кожного дня плекаємо таке ставлення одне до одного.

Що допомагає вам тримати сьогодні ваш внутрішній баланс?

Чесно кажучи, в умовах війни баланс тримати дуже важко. Новини, щоденні обстріли, біль за свій народ і країну — найбільший мій стрес. Крім того, кожен має свої життєві складнощі. Але ми маємо продовжувати жити, працювати та робити все, що в наших силах, щоб наблизити перемогу. Останнім часом помітила, що мені допомагає дисципліна. Коли я маю певний розклад на день, мені легше бути продуктивною й в роботі, й встигати приділяти час побуту та сімʼї.

Як особисто ви готуєтесь до ювілею Львівської опери?

До ювілею Львівської опери я працюю над однією з своїх найвідоміших партій — Бланш де Ла Форс з «Діалогів кармеліток» Франсіса Пуленка. З чудовим кастом колег та маестро Іваном Чередніченком ми виконаємо цю оперу 3-го та 9-го жовтня на сцені Львівської опери. Це для мене велика честь і водночас відповідальність. Хочу щиро запросити глядачів на вистави, присвячені 125-річчю нашого театру! Це вже згадані «Діалоги кармеліток» Пуленка, «Золотий обруч» Лятошинського й балет Олександра Родіна «Соляріс» в постановці Катерини Курман, який я щиро обожнюю. Всі ці вистави пройдуть під батутою Івана Чередніченка.

Яким бачите у своїх мріях театр через, наприклад, 5 років ? А Україну через 5 років?

Вірю в перемогу. Бачу Україну вільною, сильною, відомою світу не лише через війну, а й через її культуру, музику, голоси, які звучать вільно й гордо. У моїх мріях ми вже не боремося за право існувати, а просто творимо й живемо.

Я бачу театр ще більш впевненим і сміливим, із новими постановками, сучасним поглядом на класику, із глядачами, які приходять сюди за натхненням.

Інтерв’ю: Мирослава Макаревич