Нова реальність для Європи: яким буде світ з війною, але без допомоги США

Коли на початку 1940-х у Європі вирувала Друга світова війна, у Стокгольмі вийшли друком мемуари емігранта Стефана Цвейга "Світ учора: Спогади європейця".

Сповнений смутку, Цвейг описував "злам часу", який поклав край старій Європі у вогні двох жахливих світових воєн.

Чи не переживають сьогодні європейці ще один такий злам? Чи ми знову є свідками зникнення старого порядку – єдиного, який більшість із нас коли-небудь знала?.

Якщо так, то це втрата, якій неможливо дати назву.

Старий порядок гарантував мир, безпеку й добробут – спочатку лише Західній Європі, а після 1989 року – і решті європейського континенту (за винятком колишньої Югославії).

Той щасливий час дедалі більше виглядає як "Світ учора 2.0".

Варто нагадати, що попереднє відходження Америки з континенту створило фатальну прогалину, якою скористалися радикальні ідеології та мова ненависті.

За Гітлера й нацистів крайні націоналісти, прославителі насильства й расизму, вороги демократії та палкі прихильники диктатури вирішили, що настав їхній час.

Нацисти захопили владу й свідомо розв’язали Другу світову війну, кинувши Європу в прірву.

Де ми знаходимося сьогодні? Росія не лише розв’язала війну на знищення України, а й почала випробовувати готовність НАТО захищати свій повітряний простір – дронами, що вторгаються в Польщу й Румунію, та літаками, які пролітають над Естонією.

І все ж, хоча заяви США про солідарність після повернення Дональда Трампа в Білий дім часто звучали досить слабко, було б помилкою казати, що ситуація співмірна світовій війні.

Швидше, Владімір Путін бачить можливість перекроїти – за допомогою Трампа (добровільною чи мимовільною) – світовий порядок на свою користь.

Європа – перший об’єкт його ревізіоністської стратегії, адже вона військово слабка й нерішуча, та більше не може повністю покладатися на Америку.

Тут, у Європі, багато хто запитує себе: чому служать політики Трампа? Чому він так наполегливо послаблює Сполучені Штати й ширший Захід? Чому він такий поблажливий до Путіна?.

Можливо, Трамп справді боїться переростання війни в Україні у велике зіткнення, але його підхід лише підвищує ризик саме такого результату.

Політика його адміністрації – умиротворення Кремля й агресія проти європейських союзників – очевидно заохотила Путіна тиснути ще сильніше.

Світово-історичний успіх трансатлантичного світу ґрунтувався на військовому захисті, який забезпечувала Америка.

Але завдяки підтримці сильних альянсів (НАТО – у сфері безпеки, ЄС – в економіці, демократії та праві) Західна Європа під час чотирьох десятиліть холодної війни стала своєрідним протекторатом.

У цьому процесі Європа втратила – або, можливо, забула – власний суверенітет.

Європейці добре й безпечно жили у світі вчорашньому, але ми знехтували обов’язками, що постали разом зі зростанням добробуту.

Усе змінилося, коли з’явився Трамп, який фактично заявив: "Досить, більше нічого".

Подальше падіння зі стану затишного комфорту в крижану реальність політики сили відбулося так швидко, що ми не встигли пристосуватися.

Це стало справжнім шоком, посиленим таким самим раптовим поверненням війни на континент.

Але ще одне питання стало особливо гострим у друге президентство Трампа: що буде з Америкою? Попри те, що вона й надалі залишається провідною світовою потугою, ця стара, горда демократія явно в небезпеці.

Не минає й дня без новин про нові втрати прав, зневагу до процедур чи порушення норм.

Уся федеральна влада перетворилася на інструмент задоволення особистих примх Трампа.

"Земля вільних" на наших очах перетворюється на олігархічну автократію.

Нескінченний потік указів із Білого дому докорінно змінив місце Америки у світі.

Колись ця країна уособлювала обіцянку свободи; тепер вона – останній і найгучніший приклад ерозії демократії та зростання авторитаризму.

Свобода слова – колись священна корова американської демократії – відкинута, її замінив режим lèse-majesté (криміналізація критики на адресу монарха).

Уже точаться серйозні дебати про те, чи матимуть США – батьківщина сучасної демократії – у майбутньому вільні й чесні вибори.

І не забуваймо: що б не сталося у Сполучених Штатах, воно завжди впливатиме на всіх нас.

Світ без сильної демократичної Америки буде принципово іншим – і безумовно гіршим.

Як і Цвейг, я не можу позбутися враження, що над нами заходить сонце.

Щось безперечно добігає кінця.

Моє прихильне ставлення до ідеї трансатлантичного Заходу та до образу Америки як бастіону свободи, демократії й безпеки було глибоким і тривалим.

Але це був світ учорашній.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.