Працюйте та мовчіть: як вдарить по українцях перегляд вимог до громадянства Польщі

Не встигла українська громада у Польщі видохнути, що президент країни Кароль Навроцький підписав нову версію закону "Про допомогу громадянам України", що, зокрема, продовжує легальне перебування українських біженців до 4 березня наступного року, як з’явилися інші тривожні новини.

29 вересня очільник польської держави подав на розгляд парламенту проєкт змін до закону "Про громадянство".

Пропоновані президентом зміни стосуються тільки одного пункту закону, але він має величезне значення для всіх іноземців, які бачать своє майбутнє у Польщі.

Президент Навроцький пропонує змінити п.

1 ч.

1 ст.

30 закону, який встановлює, скільки часу іноземці мають прожити у Польщі після отримання довгострокових посвідок на проживання, щоб мати право подаватися на польське громадянство.

Сьогодні це три роки.

Але президент вимагає збільшення цього періоду до десяти років.

Ця вимога не вперше з’являється у польському правовому полі.

У травні цього року, напередодні президентських виборів, ідентичний проєкт закону запропонував депутат від партії "Право і справедливість" ("ПіС") Міхал Москаль.

Наразі той проєкт досі розглядається парламентськими комісіями.

Друга пропозиція вийшла з самої президентської канцелярії після вето закону "Про допомогу громадянам України" – норму пропонувалося інкорпорувати у цей акт, проте уряд тоді проігнорував цю вимогу президента.

Та Навроцький про цю тему не забув і вочевидь збирається далі розкручувати її у публічному просторі.

Нескінченне очікування.

Надання громадянства ніяк не регулюється спільним правом ЄС, тому у країн-членів тут доволі різні вимоги і практики.

На відміну від посвідки на постійне проживання, надання громадянства є рішенням незворотним (хоча і тут є нюанси – механізм намагалися підважити, наприклад, Велика Британія та Франція у зв’язку з участю своїх натуралізованих громадян у терористичних організаціях), тому не дивно, що європейські країни прискіпливо придивляються до кандидатів.

У Польщі є два способи стати громадянином не за народженням: це надання громадянства президентом, як правило – людям з надзвичайними заслугами, які в принципі у Польщі можуть навіть не жити; а також визнання громадянином відповідним воєводою у рамках адміністративної процедури, де треба відповідати доволі довгому списку вимог.

Ключові з них: мати у Польщі місце проживання, постійне джерело доходів та проживати у країні певну кількість років.

Якщо ви власник Карти поляка, то можете одразу після приїзду податися на дозвіл на постійне проживання, а через рік після його отримання – на паспорт.

Для тих, хто отримав дозвіл на постійне перебування як шлюбні партнери громадян Польщі – це три роки.

Для більшості ж трудових мігрантів шлях є таким: спершу ви маєте п'ять років жити і працювати у Польщі, щоб отримати статус довгострокового резидента ЄС, і після цього через три роки зможете подаватися на громадянство.

Тобто якщо у вас немає польського походження чи партнера-поляка –.

від приїзду до країни до громадянства сьогодні має пройти мінімум вісім років.

На тлі інших країн ЄС це немало, але й не багато: Франція, Німеччина, Фінляндія або Швеція вимагають від кандидатів на громадянство п'ять років сумарного "стажу".

Нідерланди і Португалія – теж п'ять, але тут національні уряди вже пропонують збільшити цей період.

Іспанія та Італія – десять років.

Але у польському випадку є два "але".

По-перше, польський закон каже про безперервне перебування у країні, тобто до стажу і на резидента, і на громадянство не зараховується період, коли мігрант був у Польщі на сезонній роботі або просто часто подорожував за кордон.

Останнє не створює проблем низькокваліфікованим працівникам, проте ускладнює отримання громадянства для "білих комірців".

По-друге, самі адміністративні процедури у країні над Віслою є доволі тривалими.

На карту резидента сьогодні у Польщі в середньому треба чекати близько десяти місяців, на розгляд заявки на громадянство – понад пів року.

Таким чином, більшість іноземців, які останніми роками ставали польськими громадянами, – це люди, які живуть у Польщі не 8, а 10-12 років.

Пропозиція Навроцького передбачає, що цей час де-юре збільшиться до 15 років, а на практиці – до 20 років.

Тобто якщо людина мігруватиме до Польщі у студентському віці, добре, якщо встигне отримати польський паспорт до 40.

До речі, законопроєкт Навроцького не пропонує змінювати строки на громадянство для власників карти поляка і подружжя польських громадян.

Тим самим мотивуючи до фіктивних шлюбів та підробки документів.

Щоб українців не було у Сеймі.

Незважаючи на значне зростання популяції іммігрантів протягом останнього десятиріччя, за індексом натуралізації (співвідношення кількості іноземців які проживають у країні, до кількості тих, яких визнали громадянами у конкретному році) Польща досі у хвості євросоюзного рейтингу.

При понад двомільйонній мігрантській спільноті у 2023 і 2024 роках Польща за президентською та воєводською процедурами надала громадянство лише близько 16 тис.

Для порівняння – у Франції та Німеччині щороку натуралізується близько 100 тис.

Швеція, у якій населення складає 11 млн осіб, втім бл.

2 млн іноземців, у 2023 натуралізувала понад 70 тис.

Детальніше подивитися про вимоги до отримання громадянства у різних країнах світу можна тут.

Проте наступними роками має зрости кількість українців, які мають право отримати польське громадянство.

Якщо донедавна значну групу осіб, що отримували польський паспорт, складали українці та білоруси з Картами поляка (не можемо сказати, яку точно – прикметно, що у такому чутливому питанні, як громадянство, польське МВС не веде статистику, на якій саме підставі його видають), то тепер їх починають випереджати українські трудові мігранти, що почали приїжджати до Польщі з середини 2010-х.

Якщо припустити, що 70-80% українців, котрі вже отримали у Польщі довгострокові дозволи на проживання, захочуть подаватися на польський паспорт, це дає десятки тисяч аплікантів протягом найближчих п'яти років.

Це досі цифри, далекі навіть від шведських, не кажучи вже про французькі чи німецькі, але і цього достатньо, аби принаймні почати впливати на результат виборів у конкретних округах, де найчастіше проживають іноземці.

Простіше кажучи,.

українські мігранти, можливо, вже у 2027 році могли б отримати шанс на власне політичне представництво у Сеймі.

Йдеться не лише про вибір українця за походженням, але, наприклад, про польського політика, який взагалі б сформулював пропозицію для цієї електоральної групи.

Хоча такий розвиток подій є нормальним і добрим для спільноти – ненормальною є ситуація, коли значна частина суспільства бере участь у створенні спільного добробуту, але не має впливу на перебіг справ у країні, – перспектива зростання кількості виборців українського походження викликала у польських правих цього року істерику.

Симпатики партії "Конфедерація" та навіть частина прихильників "ПіС" активно поширювала маніпуляції та фейки у соцмережах, які залякували поляків "захопленням влади у Польщі українцями".

До фейків приплели навіть українських біженців, проживання яких у країні взагалі не враховується у стаж на громадянство.

Чергова хвиля хейту та істерики прокотилася Польщею на початку вересня, коли польський журналіст українського походження Віталій Мазуренко в ефірі телеканалу Polsat порівняв дії Навроцького щодо української громади з "паханом".

Це висловлювання є некультурним, однак майже половина Польщі протягом виборчої кампанії казала про Навроцького і гірші речі.

Але саме слова Мазуренка обернулися зверненням до прокуратури, інтернет-петицією про відібрання в нього польського громадянства і закликами ввести мораторій на надання громадянства українцям.

Бути корисними та безмовними.

Президент Навроцький вже давно заграє з ультраправими.

Зрештою, під час кампанії він підписав декларацію Славоміра Менцена з "Конфедерації", у якій, зокрема, зобов’язався не відправляти польських військових до України та протидіяти вступові Києва до НАТО.

Вето щодо закону "Про допомогу громадянам України" теж було жестом в бік "конфедератів", які міцно присіли на антиукраїнську агенду та сколочують довкола неї політичний капітал.

Але як ми вже з’ясували, це твердження є безглуздим, бо перед зазначеними трьома роками люди вже доволі довго живуть у Польщі, щоб отримати один зі статусів постійного проживання.

Сертифікат знання польської мови на рівні В1 вже є обов’язковою вимогою для отримання паспорта (якщо ти не вивчив мову до цього рівня – то і не зможеш податися).

Звісно, напряму про українців у президентському законопроєкті не йдеться.

Але якщо ініціатива набере чинності, наслідки в першу чергу відчують не колумбійці, які переважно працюють у Польщі від 2-3 років на візах, та не індуси чи пакистанці, які часто не можуть підійти до процедури через брак мовного сертифіката, а саме українці, які знають мову, працюють і хотіли б вважати Польщу своїм домом.

В польському уряді вже кілька разів коментували ідею продовжити термін перебування у країні задля отримання громадянства.

Заступник міністра внутрішніх справ Мачей Дущик вкотре нагадав, що зазначені президентом три роки мають пройти вже після того, як людина доволі довгий час живе у Польщі, тому немає сенсу загострювати існуючі вимоги.

Загалом для парламенту, де до 2027 року більшість мають "Громадянська коаліція" Дональда Туска та її союзники з центристських та лівих партій, немає сенсу погоджуватися на президентський проєкт.

З іншого боку, ми вже кілька разів бачили, як якась тема, пов’язана з міграцією, ставала у Польщі суперполітизованою – як-от мур на кордоні з Білоруссю, тимчасове припинення прийняття клопотань про притулок, виплати "800 плюс" для українських біженців – і Туск з компанією, йдучи за розбурханими суспільними настроями, переймав агенду правих і "закручував гайки".

Якщо це знову станеться – українці знову опиняться у заручниках польського міжпартійного протистояння.

І українську громаду і надалі очікуватиме статус, що не передбачає політичного захисту своїх прав.

А ще – мовчати про свої очікування та стандарти дотримання прав.

Тобто – бути корисними та безмовними.

Доброзичливці у Польщі та Україні швидко знайдуть, що сказати: якщо все так погано, повертайтеся до України.

Однак у випадку людей, які часто живуть у Польщі вже 10 і більше років, це не так просто.

Починаючи від пошуку нового житла і роботи, закінчуючи переїздом дітей, які часто вже не знають іншої країни, ніж Польща.

Куди мають повернутися десятки тисяч тих, хто навіть до 2022 поїхав з Криму та Донбасу? Власне, думки варшавської кримчанки щодо ініціативи Навроцького і зацитую: "Ні, це не чергова погана новина.

За моїми відчуттями, це новина, яка вибиває ґрунт з-під ніг тим, в яких і так його не було.

Почуття, коли пускаєш коріння і його насильно виривають".

Автор: Олена Бабакова,.

журналістка (Варшава).