«Згоріти дотла» й відродитися: дебютна колекція Джонатана Андерсона для Dior на Тижні моди в Парижі

Однією з найголовніших та найочікуваніших подій Тижня моди в Парижі став дебютний показ жіночої лінійки Dior від Джонатана Андерсона. Дизайнер, який очолив бренд у квітні цього року, перейнявши кермо від Кіма Джонса і згодом від Марії Грації К’юрі, зазирнув у самі глибини історії бренду та запропонував власний погляд на його спадщину. 

Раніше ми вже мали змогу насолодитися першими пробами пера від Андерсона на Тижні чоловічої моди в Парижі у червні. Тоді глядачі стали свідками яскравої й наповненої незвичними рішеннями колекції, що поєднувала водночас і традиційні мотиви, які закладав Крістіан Діор, і творчі експерименти, до яких звик Джонатан під час роботи в Loewe. Цього ж разу дизайнер переосмислив буквально всі етапи існування Dior — від часів засновника до епохи Джона Гальяно чи Марії Грації. 

Почав свою подорож Андерсон із короткометражного документального фільму, режисером якого став Адам Кертіс. Він проєктувався на пірамідальний екран у самому серці Тюїльрі та збирав воєдино всі розділи Dior, які створювалися до Джонатана. Тут і Крістіан Діор з його квітковими силуетами, і Сен-Лоран з новаторськими трапецієподібними формами, і, звісно ж, Гальяно з драматичними деталями. 

«Щоб наважитися увійти до дому Dior, потрібно мати емпатію до його історії, готовність розшифрувати його мову, яка стала частиною колективної уяви, і рішучість зібрати все це в одну скриньку, — написав Андерсон у своїх примітках до показу. — Не для того, щоб стерти, а щоб зберегти, дивлячись уперед, час від часу повертаючись до фрагментів, слідів чи навіть цілих силуетів, немов переглядаючи спогади».

Андерсон підійшов до спадщини Dior архітектурно: він не цитував вже знайомі нам А-силуети, а натомість повернувся до власного стилю, у який шанувальники індустрії закохалися ще за часів Loewe. Так, піджак Bar — вічний маркер будь-якої колекції Dior — дизайнер переосмислив у мініатюрному форматі з надмір окресленою та заокругленою талією, таким чином відсилаючи до свого першого чоловічого показу бренду.

Сама ж колекція була сповнена динаміки: повітряні бульбашкові сукні й пухнасті спідниці змінювалися структурованими сорочками з жорсткими комірцями, а прозорі фактури — експериментальним трикотажем. Усе це — спроба створити діалог між чоловічою та жіночою лініями, стерти межі й дозволити одягу жити поза межами гендеру.

Дизайнер свідомо відійшов від прагматизму епохи Марії Грації К’юрі, роблячи ставку на молодшу аудиторію. Водночас він не зрадив кутюрному рівню виконання: мікровишивки, сотні фестонів на мінісукнях Junon і витончена ручна робота лише підсилили відчуття фантазії — тієї самої, що з перших днів закладена у ДНК Dior.

Серед акцентів — сумка Cigale, натхнена архівною сукнею, та взуття від Ніни Крістен: від універсальних лоферів до мюлів із гігантськими квітковими пелюстками. Андерсон довів: навіть дім із такою історією може «згоріти дотла» й відродитися — сміливіший, сучасніший і водночас абсолютно вірний собі.