Про що княжна Острозька писала до митрополита Рутського, чому вона тікала від Хмельницького і який казус стався на її похороні?

З часу навчання у школі нам відомо, що князь Василь Костянтин Острозький був великим українцем та справжнім захисником православ’я. У рутині повсякдення він інколи про це забував, але не страшно. Головне, що ми в це віримо. Проте зараз не про це. У князя Острозького та католички Софії Тарновської були сини Олександр та Януш. Дружини у обох католички. У цьому дусі виховували своїх дітей. Відтак детальніше поговоримо про декілька фактів із біографії доньки князя Олександра Острозького, Анни Алоїзи (1600-1654). Її чоловіком був великий гетьман литовський Ян Кароль Ходкевич. Сама вона була вірною католичкою і мала не менш цікаву долю, ніж інша знана представниця роду Острозьких – Гальшка.

Лист до митрополита Рутського

Як і більшість людей її стану та становища, Анна Алоїза Ходкевич, внучка князя Острозького, була людиною активною та помітною. Вона народилась у Ярославі. Місті, заснованому князем Ярославом Мудрим. Місті, яке було важливою частиною історії держави Романовичів, а пізніше – володінням роду Острозьких. Анна Алоїза мала важке дитинство. Передчасна смерть батька, князя Олександра Острозького. Також ранній відхід декількох малолітніх і неповнолітніх братів. Значно раніше за неї помер і чоловік – на декілька десятиліть старший за княгиню Острозьку гетьман Ходкевич. Він помер під Хотином у 1621 році, під час війни Речі Посполитої з Османською імперією. Це відбулося через рік після їхнього весілля, у річницю шлюбу. Більше Анна Алоїза заміж не виходила. Хоча пропозиції отримувала.

Попри все описане, ця представниця роду Острозьких була щедрою меценаткою. Не все з її спадщини подобається більшості українців, але воно однозначно вартує уваги: відкривала школи для виховання шляхетської молоді, надавала фінансову допомогу священикам, фундувала та утримувала святині. Зокрема, причетна до заснування та розбудови єзуїтських осередків у Острозі та Ярославі. Її щедрість опиралась на величезні родинні володіння. Анна Алоїза була власницею Острога, Тернополя і ін.

Закономірно, що це також робило її голос потужним, коли мова про політичну та адміністративно-управлінську площину. Щодо останнього, як власниця і розпорядниця просторих маєтків і релігійних осередків, що там знаходились, вона мала право клопотати про призначення керівниками останніх конкретних діячів. Є її лист до митрополита Київського, Галицького та всієї Русі, Йосифа (Рутського) з клопотанням призначити архимандритом дерманського монастиря василіан знаного письменника, церковного діяча того часу Івана (Яна) Дубовича.

Загрозливий блиск козацької шаблі

Князь Василь Костянтин Острозький і гетьман Богдан Хмельницький – надзвичайно важливі для того, що ми називаємо давньою історією України. Тому особливо шокуючим виглядає зараз той факт, що внучка Острозького, Анна Алоїза Ходкевич, тікала від військ Хмельницького як від чорта. Після початку Хмельниччини вона поспішно залишила свої українські володіння і остаточно перебралась до польських. Там доживала віку і померла за декілька років до смерті Хмельницького.

Знаково, що така поведінка Анни Алоїзи Ходкевич точно не викликала би подиву у її сучасників. Відповідь на її дії можна знайти у тогочасних джерелах. Скажімо, у “Острозькому літописці” Анну Алоїзу охарактеризовано як таку, що “напускала у Острог єзуїтов” і багато “злого сотвори православним”.

Коли похорон перетворюється на шоу

Анна Алоїза Ходкевич померла на території сучасної Польщі у роки Хмельниччини (1654 р.). Була похована у Ярославі. Сьогодні цьому ми би не надали жодного значення. Проте похорон знатні у давнину – це завжди дійство і навіть атракція. З внучкою князя Острозького теж так було. Анна Алоїза уклала тестамент, де висловилась за тихий і скромний похорон. Нібито кошти, які могли бути витрачені на похорон, вона заповідала на церкву. Не хотіла катафалків, навіть возу, пишної церемонії. Щоб отці єзуїти, до яких вона була прихильною за життя, занесли труну з її тілом до храму і скромно поховали. Проте родина думала інакше. Родичі вважали, що вона має бути похована так, як пасує людині її стану – пишно та “з помпою”.

Їх не надто цікавило, що було написано в тестаменті Анни з Острозьких Ходкевич. Між єзуїтами та родиною Анни Алоїзи виникла суперечка. Очевидно, що перші не мали в ній жодних шансів на успіх. Тому підтягнули “важку артилерію” – папського нунція. З його допомогою останню волю Анни Алоїзи виконали. Хоча її пригоди на цьому не закінчились. Як це часто тоді траплялося, її тіло декілька разів перепоховували/переносили, а закінчилось все дуже погано – уже після перепоховання до Острога її решки занедбали, а врешті – могилу розграбували і останки викинули.

Сумнівно, що в такий спосіб відновилась певна історична справедливість – Анна Алоїза теж фігурує у скандальній історії, пов’язаній із перепохованням. Це трапилось у 1636 році і зробило її знаменитою на теренах Речі Посполитої. Цей сюжет був описаний у Львівському літописі, він зустрічається у “Острозькому літописці”. Отож, виконуючи заповіт матері, Анна Алоїза насильно перепоховала батька з Богоявленської церкви у Острозі. Нібито змусила священика відкрити їй храм, відкрила гарно оздоблений, розкішний гріб з тілом Олександра Острозького і перепоховала кістки (князь помер понад 30 років до того). Єзуїти нібито перехрестили його в римо-католицькому обряді, а Анна Алоїза особисто переклала кістки ароматичними травами.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Колекція документів про шляхетські маєтки на території Руського, Волинського, Подільського та інших воєводств. – Львів: Центральний державний історичний архів України [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.archive.org/web/20181222165340/http://tsdial.archives.gov.ua/pdf/F.%20134%20op.%201.pdf
2. Провоторов О. Місто у володінні Анни Костки та Анни-Алоїзи Ходкевич (1629-1648) // Віртуальний музей міста Звягель [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zwiahel.info/museum/room4/4
3. Chrościcki J. A. Pompa funebris. Z dziejόw kultury staropolskiej. – Warszawa, 1974. – 65.