"Треба просто любити одне одного": Мирослав Кувалдін про музику, війну й родину

Мирославе, вас знають як лідера українського регі й донині. Зараз цим жанром уже не здивуєш, а от у 1990-х, коли створювався гурт "The ВЙО", регі був для України чимось екзотичним. Ви тоді відчували для себе як першопрохідця чи просто людину, яка вирішила принести щось нове в локальну музику?

Коли починав грати цю музику, я не знав, що це регі, мені просто подобався цей ритм. Мені пізніше вже пояснили, що ця музика називається регі. Ніколи не думав, що роблю щось нове для української музики. Ми завжди робили пісні, які нам подобаються, які хотілося б співати, які хотілося б чути. І якось це все інтуїтивно виходило. А потім ми вже дізналися, що ми піонери українського регі. Хоча декілька пісень у стилі регі можна зустріти, наприклад, і в братів Гадюкіних, навіть в Івасюка, мені здається, трішки можна почути десь елементи регі.

фото: FM Галичина

Можемо провести паралелі з тим регі, яке ще в 1960-х вийшло з Ямайки, поширилося світом, і умовно регі українським від Мирослава Кувалдіна? Я зараз про певні меседжі.

Насправді вся музика так чи інакше має меседж. Мені здається, що взагалі музика без меседжа – це як з печаткою, якою можна видати закон колоти горіхи.

Фестиваль "Червона рута" відкрив вас широкому колу слухачів. Чому в 1995 році для конкурсної програми упав вибір на пісню "Ґанджа"?

Ми ж були на "Червоній руті", починаючи з 1991-го. У 1991 році нам дозволили, ми підтанцьовували під кавер одному колективу. У 1993-му, в Донецьку, ми вже були зі своїм гуртом, нас було 8 людей. І ми грали такий трошки фанк, скоріше за все. Навіть здобули приз глядацьких симпатій.

А пісня "Ґанджа" на той момент уже була. Тоді, 1995 року, "Червона рута" дуже просувала ідею модернізації українського фольклору. І ця пісня якось перегукнулася з народною українською піснею "Гандзя птичка, Гандзя файна молодичка". Пам'ятаю, була тоді канадійська гостя (не пригадую, як її звати). Вона підходить і каже мені: "Боже, яка Україна демократична країна. Ви можете з великої сцени співати про ґанджу – і вам за це нічого, і це дозволяється. Круто. Канаді ще до вас рости й рости". Нас рятувало просто те, що ніхто не розумів, про що ми співаємо.

фото: FM Галичина

Цього року фестиваль "Червона рута" вперше проводили ще з часів ковіду. Чи може він конкурувати з сучасними інтернет-платформами? З тим же TikTok, де зараз закинув композицію – і все, ти популярний. Навіщо тоді такі фестивалі?

TikTok – це, мабуть, те, про що казав Енді Ворхол, що в майбутньому в кожного буде свої 15 секунд чи 15 хвилин слави. На відміну від TikTok і всіх стрімінгових чи відеоплатформ, "Червона рута" надає змогу музиканту спробувати себе на живій сцені. Тому що одна справа – співати вдома перед телефоном, а інша – стояти на професійній сцені з професійним обладнанням. І перед живими людьми. Це зовсім інший досвід. Через це також треба пройти.

Мирославе, хто з тобою зараз?

Мобільна група культурного десанту. На бас-гітарі солдат Андрій Кохан. На саксофоні – солдат Ярослав Ніколаєнко. Павло Дідківський, який грає на трубі. У нашій мобільній групі є єдина людина, яка не військовослужбовець, жінка. Але жінці не військовослужбовиці я можу пробачити все. Вона насправді, можна сказати, служить уже у війську два роки. Вона з нами пліч-о-пліч. Їздить і виконує всі завдання, які випадають на нашу групу. Звати її Юля Франс. Вона грає на піаніно. Співають у нас усі. Те, що ви зараз бачите, назву вже сказали, – це інструментально-бліндажний ансамбль шансону.

Мирославе, шансон для вас не є якимось новим жанром, в якому ви себе пробуєте. Я пам'ятаю, у вас був проєкт "Джонич". В Україні є зараз запит і попит на шансон?

Я впевнений, що так. Відчув це ще десь у 2016 чи 2018 році. Взагалі після 40 років зрозумів, що шансон – це не така вже й погана музика. Просто репутація цієї музики була дуже зіпсована. Її було багато, її можна було почути в маршрутках, на пляжах, на базах відпочинку ще до війни. Зрештою, слава Богу, що все так сталося і москальський шансон уже ніде не звучить. Але, як то кажуть, святе місце пусте не має бути, правильно?

фото: FM Галичина

Мирославе, з огляду на свою службу ви зараз часто бачитеся з родиною?

З родиною – ні. От у мене зараз буде відпустка, поїду побачу свою дружину й сина.

Вони за кордоном, так?

Так, вони в Німеччині.

Як підтримувати стосунки на відстані? Тому що статистика зараз, я так переглядала, не дуже хороша в плані того, що багато українських сімей розходяться через таку відстань.

Я не знаю, що говорить статистика. Мені здається, що розлучення бувають і під час війни, і поза війною. Люди зустрічаються, люди розходяться. Треба просто кохати одне одного і приділяти одне одному увагу. Ми з дружиною щодня зідзвонюємося й так підтримуємо. Це так, як повертаєшся з роботи й розказуєш, як справи, а вона розказує, як у неї справи. З дітьми поговорити. Відповідь одна на все це. Треба любити одне одного, поважати.

Послухати програму LIVE на FM Галичина з Мирославом Кувалдіним можна тут

Розмовляла Юлія Бєльська

Підготувала Марія Кухта