Розлучені ГУЛАГом на 32 роки: Невигадана історія кохання Михайла Сороки та Катерини Зарицької

Історія кохання Михайла Сороки (1911–1971), члена Крайового проводу ОУН і організатора руху спротиву в’язнів «ОУН-Північ», та Катерини Зарицької (1914–1986), зв’язкової Романа Шухевича та референтки УЧХ ОУН, є символом жертовності й незламності українського визвольного руху. З 32 років їхнього подружнього життя разом вони змогли бути лише кілька місяців [1, с. 238].

Їхня зустріч, що стала доленосною, відбулася за ґратами. Обоє були активними діячами Організації українських націоналістів і до того вже мали досвід польських в’язниць. Михайло Сорока вже двічі був засуджений польською владою у 1930-х роках: відбував покарання у сумнозвісному концентраційному таборі «Береза Картузька» (нині – Береза, Білорусь) та в’язницях Гродна і Станиславова [2].

Саме у Станиславівській тюрмі, відомій як «Діброва» (нині – Івано-Франківськ,

вул. Сапіжинська, 15, зараз вул. Незалежності, 15), їхні шляхи перетнулися наново у 1937 році. Вони були знайомі ще з гімназійних років, разом навчалися у Тернопільській гімназії, де Михайло виявив різнобічні здібності, захоплюючись математикою, мистецтвом та співом [3]. Катерина Зарицька (псевдо «Калина») перебувала тут за підозрою у причетності до вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького [4, с. 147]. Михайло, який мав чудовий голос, співав у тюремному хорі під час богослужінь у капличці та прислуговував дякові [5, с. 24]. Це єдине місце, де ув’язнені мали можливість бачитися. Саме в цій тюремній церкві, незважаючи на стіни та нагляд, зародилося їхнє палке почуття [6, с. 88].

Вінчання за сприяння капелана та початок підпілля

Закоханим сприяв тюремний капелан, отець Іван Тарнавський, який став їхнім посередником: через нього Катерина й Михайло обмінювалися записками [3]. Ця допомога, попри ризик для самого священика, дозволила їм підтримувати зв’язок. Згодом, скориставшись нагодою, вони змогли побратися [7, с. 18].

Коротке сімейне щастя обірвалося з початком радянської окупації. У 1940 році (восени 1941 р. — пізніші документи) вагітну Катерину кинули до в’язниці НКВД у Львові. Михайла Сороку засудили до 8 років ув’язнення і етапували до виправно-трудових таборів ГУЛАГу [5, с. 25]. Вони розлучилися назавжди.

У Львівській в’язниці (можливо, на вул. Лонцького, 1 – тоді НКВД-шній, або іншій) Катерина народила сина Богдана (1941 р.н.) [8]. У восьмимісячному віці, навесні 1941 року, вона передала дитину на виховання своїм батькам, професору Івану Зарицькому та його дружині [9, с. 53].

Влітку 1941 року, після відступу більшовиків, Катерині вдалося звільнитися з тюрми. Вона відразу перейшла у підпілля ОУН. Завдяки своїй відданості та організаторським здібностям, вона стала «провідником» жіночої мережі ОУН, першою головою допоміжної служби УПА «Українського Червоного Хреста» (УЧХ), а також особистою зв’язковою Головнокомандувача УПА Романа Шухевича [10, с. 129]. За свою діяльність 25 квітня 1945 р. вона була нагороджена Срібним хрестом заслуги УПА [11].

Незламні у ГУЛАГу

У 1947 році Катерину Зарицьку знову заарештували. На допитах, що тривали майже півроку, її катували, але вона відмовилася видавати побратимів, вдаючи іншу особу [9, с. 54]. У 1948 році військовий трибунал засудив її до 25 років таборів [4, с. 150].

Тим часом Михайло Сорока, відбувши свій восьмирічний термін, отримав лише двомісячну відпустку. Влітку 1948 року він приїхав до Львова (вул. Коперника, 12 – адреса проживання його сина та родини Зарицьких) [12]. Це була його єдина зустріч із сином Богданом та родинами. Тоді ж він налагодив зв’язок із командуванням УПА [2].

Зі Львова його без нового суду заслали в Красноярський край [3]. Але й у таборах Сорока не зламався. Він став одним з організаторів табірного підпілля «ОУН-Північ». За це 15 грудня 1952 року його знову кинули за ґрати. 15 вересня 1953 року військовий трибунал Біломорського військового округу засудив його до розстрілу за зраду та антирадянську агітацію, але вирок замінили на 25 років ув’язнення [5, с. 27]. Михайло Сорока був також одним із керівників героїчного Кенгірського повстання політв’язнів (травень-червень 1954 р.) [7, с. 25].

16 червня 1971 року Михайло Сорока помер після другого інфаркту в таборі, на руках у свого товариша по боротьбі Михайла Гориня [10, с. 132].

Катерина Зарицька відбула повний 25-річний термін і вийшла на волю в 1972 році із забороною проживати у Західній Україні [4, с. 151]. Вона померла у 1986 році.

Лише через 50 років після їхнього останнього побачення, 28 вересня 1991 року, прах Михайла Сороки було перенесено з Мордовії. Останки подружжя перепоховали разом на Личаківському цвинтарі у Львові (поле №67) [8]. Це була їхня остання, символічна зустріч.

Аристарх БАНДРУК

Список використаних джерел:

1. Шумук Д. Пережите і передумане: Спогади. — Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2010. — С. 238.
2. Гаврилів Б. Історія одного кохання. Катерина Зарицька та Михайло Сорока. // Галицький кореспондент. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://gk-press.if.ua/x962/istoriya-odnogo-kohannya-kateryna-zarytska-ta-myhajlo-soroka/ (Перевірено 07.10.2025).
3. Михайло Сорока: політв’язень, якого не зламали 34 роки таборів. // Радіо Свобода. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/24996901.html (Перевірено 07.10.2025).
4. Зарицька Катерина. // Довідник з історії України. (А-Я): Посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / І. З. Підкова, Р. М. Шуст. — 2-ге вид., доопр. і доповн. — К.: Генеза, 2001. — С. 147, 150, 151.
5. Горинь М. Михайло Сорока — лицар духу. // Визвольний шлях. — 1991. — Ч. 3. — С. 24, 25, 27.
6. Лебедь М. У лабетах НКВД. Спогади. — Львів: Монастир Монахів Студитського Уставу, 1993. — С. 88.
7. Гуменюк Н. Останнє побачення: Михайло Сорока. // Літературна Україна. — 1991. — 13 червня. — С. 18, 25.
8. Катерина Зарицька – “Калина”. // Нескорені. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nekoreni.in.ua/katerina-zarytska-kalyna/ (Перевірено 07.10.2025).
9. Сорока Б. Ми ніколи не говорили про тата… // За вільну Україну. — 1991. — 29 червня. — С. 53, 54.
10. Воля. ОУН-Північ. Збірник документів. // Упоряд. В. Кіпіані. — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. — С. 129, 132.
11. Наказ Головного військового штабу УПА ч. 1/45 від 25.04.1945 р. // Літопис УПА. — Т. 27. — С. 222.
12. Сорока Михайло. // Енциклопедія сучасної України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://esu.com.ua/article-881524 (Перевірено 07.10.2025).