Яким був транспорт міста Львова в дотрамвайну епоху

До першої половини XIX століття за всіма ознаками у Львові громадського транспорту як такого не існувало. Лише 1835 року у місті з’явився перший в Україні регулярний громадський транспорт – кінний омнібус. У подальші роки маршрут цього омнібуса пролягав від Чернівецького залізничного двірця через Городоцьку – Карла Людвіга (проспект Свободи) – площу Галицьку – площу Бернардинську (площа Соборна) – до площі Митної, від Митної омнібус їхав на Горішній Личаків і далі аж до Винників.

Цей омнібус, розрахований спочатку на 12 пасажирів (в подальшому кількість пасажирів збільшилася до 15-20), здійснював 4 рейси на день. Пасажири сиділи на лавах вздовж бортів – одна лава навпроти другої.

Був ще сезонний літній маршрут омнібуса: площа Галицька – Академічна (проспект Шевченка) – Святого Миколая (Грушевського) – Панська (Івана Франка) – Парк Кілінського (Стрийський парк). Вартість проїзду – залежно від довжини маршруту: від 3 до 12 центів. Дуже приблизно, враховуючи купівельну спроможність минулого і сучасності, це від 33 до 132 гривень. Закритий кінний омнібус залишався в експлуатації у Львові до 1895-1896 років.

У цей «дотрамвайний» період існували також більш індивідуальні транспортні засоби, а власне: двокінні фіакри і однокінні дорожки. Термін «фіакр» походить від імені святого Фіакріуса – ірландського ченця-відлюдника, який вважався покровителем садівників і городників. У XVII столітті в Парижі на вулиці Святого Антонія містився трактир із заїздом «Під Святим Фіакріусом», названий так від образу цього святого, який займав тут почесне місце. Коли близько 1620 року в Парижі з’явилися перші кінні карети, у згаданому заїзді розташовувалося бюро їхнього найму. Таким чином народилася назва «фіакр», яка згодом перекочувала до Галичини, де означала як карету, яку можна було найняти, так і візника, який нею керував.

Терміни «дорожки» і «дорожкар», як назви однокінного екіпажу і його візника, прийшли до Львова з Варшави, яка тоді належала до Російської імперії. Так називали цей вид транспорту, зручний для подорожей чи перевезень.

Початки обидвох транспортних засобів у Львові достеменно невідомі, утім зважаючи на той факт, що 1869 року в місті, яке налічувало 87,1 тисяч мешканців, діяло 298 фіакрів і дорожок, перші такого типу засоби перевезень мали б з’явитися ще у першій половині XIX століття.

Тарифи на перевезення двокінними фіакрами залежали від роду замовлень на поїздку. У 1875 році одна поїздка (без зупинок і повернення) у місті і на передмістях коштувала 30 центів. Для довших переїздів діяв часовий тариф: перші п’ятнадцять хвилин поїздки коштували 30 центів удень і 45 центів уночі. Пасажири, які їхали до Байок, Кисельки, Кортумівки, Венґлінського ліска (Погулянки), площі Святої Софії, Вульки, Паненського ставу, Пелчинського ставу, Високого Замку, Залізної Води і до кожної рогатки або цвинтаря, мали платити сталу ціну 50 центів.

Стала ціна фігурувала також у випадку поїздок до будь-якого залізничного двірця (вокзалу) без огляду на те, звідки їхав замовник в межах міста – 1 злотий ринський, також не бралася до уваги пора дня чи ночі, з додатковою оплатою за багаж – 15 центів. Поїздки на бал чи з балу коштували 80 центів. Двокінний фіакр можна було також замовити для похоронної процесії, в такому випадку ціна залежала від часу надання послуги.

1878 року, тобто за два роки до початку функціонування у Львові кінного трамвая, ціни двокінних фіакрів були вже на третину вищі, аніж 1875 року. Денний проїзд містом коштував 40 центів за перші 15 хвилин поїздки і 45 центів уночі, кожні наступні 15 хвилин коштували 20 центів удень і 25 центів у нічний час. Для пасажирів, які їхали до Кисельки, Високого Замку, Венґлінського ліска, площі Святої Софії, Залізної Води, Вульки, Пелчинського ставу, Кортумівки, Байок а також до будь-якої рогатки без затримання і повернення єдиний тариф становив 60 центів. Для пасажирів, які їхали на залізничний вокзал або зі залізничного вокзалу у нічний час оплату підняли до 1 злотого ринського і 20 центів, денний тариф залишився незмінний. Без змін залишилася оплата багажу 15 центів і поїздка на бал чи з балу 80 центів.

Максимальна кількість пасажирів, які могли їхати за вище вказаними тарифами, становила чотири дорослі особи. Якщо фіакр наймався з умовою зупинок у часі поїздки чи повернення на місце виїзду, то тут діяв вищенаведений часовий тариф. У випадку приїзду фіакра під дім замовника і очікування більше 15 хвилин, пасажир був зобов’язаний заплатити додатково 20 центів. Скарги на послуги фіакрів можна було подавати до Дирекції Поліції.

Другим транспортним засобом у Львові до початку роботи кінного трамвая були однокінні дорожки. Поділялися вони на два класи: перший, позначений червоним номером, і другий, позначений жовтим номером, різниця між ними була у наявності чи відсутності відповідного комфорту.

Тарифи на одноразові поїздки дорожками першого класу змінювалися таким чином: перші 15 хвилин вдень у 1875 році – 20 центів, у 1878 – 25 центів, а вночі і 1875 року, і 1878 року ціна незмінна 30 центів. Подорожі до Кисельок, Високого Замку та інших локацій, вказаних вище щодо фіакрів, навіть подешевшали: 1875 року – 50 центів, 1878 року – 35 центів. Поїздки до залізничних вокзалів удень 1875 року – 40 центів, 1878 року – 50 центів, вночі відповідно 50 і 60 центів, поїздки на бал і з балу незмінно 50 центів.

Щодо дорожок другого класу, то тут ціни лише зростали: перші 15 хвилин вдень у 1875 році 15 центів, у 1878 році – 20 центів, а вночі 22 центи у 1875 році і 25 центів у 1878 році. Поїздки до Кисельок, Високого Замку і т. д. 1875 року 20 центів, 1878 року – 25 центів. Поїздки до залізничних вокзалів удень 1875 року 30 центів, 1878 року 40 центів, уночі відповідно 45 і 50 центів, поїздки на бал і з балу незмінно 30 центів.

Дорожки перевозили максимально двох дорослих осіб і одну дитину або одну дорослу особу і трьох дітей. Перевезення значної поклажі здебільшого на вокзали коштувало 10 центів 1875 року і 15 центів 1878 року.

Схоже до фіакрів, дорожкарі за зупинки, чекання на пасажирів, зворотну дорогу впроваджували подібну схему тарифів, зокрема чекання під будинком замовника більше 15 хвилин винагороджувалося 10 центами.

Це напевно майже все, що відомо про громадський транспорт Львова до того часу, коли тут 1880 року з’явився кінний трамвай. Хоча у Львові 1861 року з’явилася перша в Україні залізниця, утім це вже трохи інша історія.

У пам’ять про часи, коли гужовий транспорт був ключовим у Львові, залишилася назва вулиці Фурманської. Ця вулиця в самому центрі міста у середині XIX століття була осередком діяльності львівських візників. Тут у недорогих заїздах мешкали власники фіакрів і дорожок, яких ще називали фурманами чи фірманами. Фіри з кіньми і фірманами як допоміжний комунальний транспорт функціонували у Львові аж до тоталітарних часів СРСР у 1950-х і навіть до початку 1960-х років. Фіри вивозили сміття на звалища, перевозили необхідний для міської господарки вантаж.

Вони їздили навіть центральними вулицями Львова, а ми, малі пацани, чіплялися ззаду фіри, аби собі прокататися, і неодноразово отримували за це від фірмана, який помітивши, що хтось причепився ззаду, обертався і шмагав батогом нелегальних пасажирів. Гужовий транспорт зник назавжди зі Львова у 1960-х роках, але ще років із 20 тому він подекуди існував на селі, утім нині, здається, такого анахронізму немає навіть у найглухіших селах Львівщини.

Ілько ЛЕМКО

Джерело: zaxid.net