Памʼятка та домівка: 4 квартали на Подолі у фокусі публічної програми

Архітектура Києва та зовнішній вигляд міста – актуальна тема обговорення серед небайдужих містян. Особливо помітно Київ змінився в останнє десятиліття, коли в центральних районах на місці історичної забудови почали рости хмарочоси. Закономірний процес розвитку будь-якого мегаполісу, що невідворотно пов’язаний зі зміною його зовнішнього вигляду, у випадку Києва обтяжений відсутністю державного планування та регулювання, відсутністю програм, спрямованих на збереження спадщини,  а також недосконалістю законів щодо статусу памʼяток та їхнього захисту. В умовах війни питання архітектурного вигляду міста загострилося, і зараз звучить в контексті безпеки містян та повоєнної відбудови втрачених будівель. 

Знищення архітектурних памʼяток у воєнний час – історична трагедія, в той час як проблема їх зникнення в мирний час – це прикрий наслідок відсутності Музею архітектури чи профільних відділів у державних музеях, які б займалися збиранням, збереженням та дослідженням архітектурної спадщини. Активність забудовників спровокувала появу хаотичного активістського руху, що відстоює історичне місто наявними силами, проте ми все одно продовжуємо втрачати цінні архітектурні памʼятки. 

Публічна програма «4 квартали на Подолі: між утопією та реальністю», ініційована Національним художнім музеєм України цього літа, підняла  важливі питання  збереження архітектурної спадщини в мегаполісі з тисячолітньою історією, яким є Київ. В рамках програми ми говорили про те, як зробити місто комфортним та безпечним для сучасних мешканців, зберігаючи цінний архітектурний спадок. Що може зробити громада, та музей зокрема, щоб підвищити обізнаність про важливість збереження та дослідження архітектурного надбання? Яким може бути післявоєнне відбудування міст? І чи можемо ми спиратися в цьому на міжнародний досвід? 

Подібна проблема постала в Києві і в 1970-х роках, коли на Подолі будували метро. Маршрут гілки проліг від Поштової площі, через Контрактову площу і далі по історичній київській місцевості Плоське. Коли під час будівництва було відкрито унікальні історичні шари стародавнього Києва, на варті стали археологи. Частково їм вдалося дослідити знахідки та законсервувати їх в рамках Подільської експедиції, проте велику кількість історичних артефактів було знищено. 

Оскільки метро будували відкритим способом, для цього знесли велику кількість будівель. Це прискорило появу нового плану забудови Подолу 1975 року, що брав до уваги історико-археологічні комплекси старого Києва та матеріали Подільської археологічної експедиції. 

Новий план забудови на конкурсній основі було втілено групою архітекторів Тетяною Лазаренко, Юрієм Шалацьким, Ігорем Шпарою, Леонідом Морозом, Георгієм Духовичним. Так в Києві з’явилася унікальна пам’ятка постмодерністської архітектури – 4 Квартали на Подолі.

4 Квартали обʼєднують 25 споруд в межах вулиць Кирилівська, Оленівська, Костянтинівська, Юрківська, Оболонська та Межигірська. Це не тільки житлові будинки, але й будівлі загального користування: дитячі садочки, магазини та послуги, кафе, електропідстанція, бойлерна та голубʼятня. При роботі над комплексом архітектори також гармонійно інтегрували в нього існуючі будинки кінця XIX – початку XX століття, та врахували топографічне положення кварталів у висотності споруд.  

Будівництво кварталів тривало з 1983 по 1993 рік. За цей проєкт команду архітекторів нагородили грамотою і медаллю на Всесоюзному огляді архітектури 1983 року за «оригінальну методику, тактичне і якісне архітектурно-просторове рішення реконструкції історичного центру Києва й виразну архітектуру нових житлових комплексів у центральній частині міста». Проєкт отримав схвальні  відгуки в професійній пресі та успішно демонструвався на Всесвітній Бієнале архітектури 1989 року в Софії та Міжнародній Бієнале в Кракові. 

Унікальним для радянського часу був підхід архітекторів до роботи із зовнішнім виглядом будівель і навколишнім середовищем: цитування та наслідування європейських зразків, увага до громадських просторів, створення людиноцентричної архітектури. 

Останнє перегукується із комплексом будівель кварталу Словацького в Любліні, який був зведений у першій половині 1960-х за проєктом видатних польських архітекторів ХХ століття Зоф’ї та Оскара Гансенів. Оскар Гансен був  автором концепції «відкритої форми», яку він втілив в роботі над кварталом Словацького. Її основна ідея полягала в тому, що в центрі створення простору для життя людини мають бути її потреби та взаємини. Архітектору відводилася лише допоміжна роль –  він мав не допустити виникнення хаосу, водночас поважаючи індивідуальність кожної людини.

Співставлення двох памʼяток в Любліні та Києві, які мають спільний досвід існування, є основною ідеєю проєкту. Ми розглядаємо проблеми, що виникають перед житловою архітектурою в стародавньому місті, сучасні виклики, з якими вона стикається (недбалість мешканців, погане управління, неповага до першочергового задуму архітекторів і т.д.), а також можливі шляхи їх подолання у перспективі.  

Програма «4 Квартали на Подолі в Києві: між утопією і реальністю» є логічним продовженням міжнародного музейного проєкту 2021 року «Після соціалістичного модернізму. Архітектура, міський дизайн і планування 1980-х», якою NAMU розпочав діалог про сучасну архітектуру як невід’ємну частину українського мистецтва. Якщо проєкт 2021 року передбачав більш академічний підхід до обговорення та осмислення окреслених проблем, то цьогорічна програма спиралася на практичний досвід музейників, дослідників, істориків та активістів, передовсім польський.  

Програма втілювалася у співпраці зі Спілкою мешканців житлового кварталу Словацького в Любліні, громадською організацією Open Territory Foundation, Польським Інститутом у Києві та за підтримки House of Europe. 

Одним з польских музейних досвідів, який може стати прикладом і для 4 Кварталів, є Музей житлових масивів в Любліні. Це ініціатива Спілки мешканців житлового кварталу Словацького, що збирає архів та колекцію предметів від мешканців житлових масивів Любліна. Він розглядає післявоєнні масиви Любліна як спільну основу ідентичності для чотирьох поколінь містян. Музей не лише збирає архів та досліджує предмети, але й займається активною просвітницькою діяльністю для жителів міста поза житловими масивами. 

Своїми напрацюваннями поділилися варшавський історик мистецтва, багаторічний співкуратор відомого урбаністичного фестивалю «Варшава в будові» Томаш Фудала з Музею сучасного мистецтва, Губерт Мончік, доктор мистецтва, міський реставратор пам’яток Любліна; Міхал Фронк – архітектор, культурний активіст, співзасновник Музею житлового кварталу Словацького, Пауліна Пага – культурологиня, дослідниця житлових систем, кураторка, ініціаторка створення партисипативного Музею житлового кварталу Словацького у Любліні, Мачей Здановіч – художник, куратор, теоретик, доктор мистецтв, професор факультету мистецтв Університету Яна Кохановського в Кельце. Вони разом з українськими колегами говорили про проблеми відбудови, збереження спадщини, поширення знань про відомих архітекторів та визначні пам’ятки, відповідальності архітекторів та мешканців, впливу війни на міста. До обговорення конкретних кейсів були запрошені учасники_ці з великим дослідницьким і практичним досвідом  (археолог, кандидат історичних наук Михайло Сагайдак, історик і громадський активіст Леонід Марущак, дослідниці архітектури, кандидатки наук Світлана Шліпченко та Олена Мокроусова, кандидат архітектури Гліб Ушаков, фотограф та дослідник Євген Нікіфоров, а також історик і громадський діяч Сергій Дяченко, Херсон-Одеса, та архітекторка й дослідниця Ліза Євсеєва, Нова Каховка-Львів). 

Кураторки (Інга Леві, Оксана Баршинова) прагнули всебічно підійти висвітлення феномену комплексу 4 Кварталів в історичному, археологічному та містобудівному аспектах, запросивши до участі провідних спеціалістів з різних сфер, дотичних до проблем міста. Лекції читали голова Подільської археологічної експедиції Михайло Сагайдак, Світлана Шліпченко, докторка архітектури, професорка Львівської Політехніки Світлана Лінда, дослідниця сучасного мистецтва Оксана Баршинова, дослідник житлової забудови Лев Шевченко. 

Важливою (і надзвичайно популярною!) частиною програми стали екскурсії in situ по 4 Кварталам та історичному Подолу від києвознавця Антона Короба та історика Івана Зоценка, дослідника модернізму Дмитра Соловйова, а також пленер від сучасного художника Бориса Медведика, що відбувався у знаковому місці комплексу – альтанці. 

Лекції і дискусії скоро будуть доступними на музейному YouTube-каналі. Програма є ще одним теоретичним підґрунтям для активістів, захисників архітектурної спадщини, дослідників урбанізму. Також вона піднімає питання можливих наступних кроків  – що ще можна зробити для поглиблення знань про наші міста? Створення громадських музеїв визначних житлових комплексів, онлайн-мап архітектурних об’єктів певного напрямку чи періоду, опрацювання приватних архівів архітекторів другої половини ХХ століття тощо – що далі?