Будинки за 1 євро: як популярна схема оживляє спорожнілі міста та в чому підступи?

Останніми роками схема «будинок за один євро» стала доволі популярною у маленьких містах і селах Європи — та й не тільки, в Японії, наприклад, також запускали подібну програму. Будинки віддають за безцінь, а то й доплачують, щоб долати депопуляцію та відроджувати населені пункти. Однак у цій схемі існує багато нюансів і викликів — як персонально для покупців будинків, так і для регіону в цілому.

The Guardian відслідковує початок схеми від італійського арткритика Вітторіо Сгарбі, який у 2008 році став мером Салемі, сицилійського міста, яке стрімко втрачало мешканців. Він почав пропонувати закинуті будинки іноземцям, і ті швидко розбирали нерухомість і ремонтували її. Побачивши такий успіх, інші італійські муніципалітети стали наслідувати приклад.

Зараз подібна програма діє у понад 70 населених пунктах країни. Зазвичай покупцям висувають умови: будинок потрібно відремонтувати за певний термін (найчастіше це два роки); користуватися лише послугами місцевих будівельників; деякі муніципалітети вимагають жити у ньому постійно або ж запустити бізнес.

Італія загалом має один із найвищих темпів втрати населення: зараз воно становить 60 мільйонів, а до 2050 року передбачається скорочення на чотири мільйони. Рівень народжуваності низький, заможніші люди виїжджають (кожен десятий італієць живе за межею бідності, а, наприклад, на Сардинії 20% людей вважаються бідними). Майже 30% італійського житла стоїть пусткою.

Водночас до Італії прямують мігранти з Близького Сходу та Африки, й італійський уряд робить все можливе, щоб їх зупинити. Докладніше про те, як без притоку ззовні європейські країни приречені на демографічний колапс, читайте тут. З іншого ж боку — містечка запрошують селитися знуджених європейців, які мріють про dolce vita. Це зовсім інший тип міграції, продиктований системою пізнього капіталізму, й він має свої негативні ефекти, як це можна побачити на прикладі економічної та житлової кризи у Португалії, яка скасувала податки для заможних мігрантів із країн Заходу.

Як виглядає ця схема?

Багатьом італійським містечкам вдалося залучити нових мешканців. Мер тосканського міста Монтьєрі Нікола Веруцці став продавати закинуте житло по одному євро у 2014-му. З того часу було продано 70 будинків, більшість із яких слугують другим житлом для власників, сюди приїздять на канікули. З’явилося 30 нових бізнесів: почали відкриватися будівельні магазини, нові ресторани та бари.

Схема «один євро» приваблює потенційних покупців загалом, і чимало хто купує житло за більшу вартість. Так, вузьку кам’яницю, де колись утримували в’язнів, продали за 80 тисяч.

Будинки, які виставляються на продаж, часто є тими, що вважаються тягарем для спадкоємців, наприклад, коли помирають старі власники з великою кількістю далеких родичів, яким простіше відмовитися від спадщини, ніж розбиратися з правами на неї. Крім того, на італійців, що мають у власності більш як одне житло, накладаються великі податки.

Сицилійське Муссомелі, де живе 10 тисяч людей, запустило схему 2017 року, й відтоді було продано 125 будинків. Мер порахував, що це принесло сім мільйонів євро міській економіці — не лише завдяки тим, хто власне купив нерухомість і винаймав робітників, але й завдяки просто охочим приїхати та розглянути варіанти: тисячі людей лишалися у готелях, їли у місцевих ресторанах.

32-річний британець Джордж Ланг настільки захопився схемою в Муссомелі, що перетворив це на власний бізнес. У 2022 році він купив за 100 євро триповерховий будинок. Витрати на комісію агенту, оформлення паперів та інших документів склали 4,5 тисячі євро. Його почали розпитувати інші європейці, а також американці та австралійці — ті, хто не може дозволити собі купити житло на батьківщині. Він завів блог, випустив гід, і почав скуповувати іншу нерухомість у Муссомелі. У наступні п’ять років планує купити ще 15-20 будинків у місті, щоб здавати в оренду.

Типове житло у Муссомелі — вузькі триповерхові будинки з крутими сходами між поверхами. На першому поверсі зазвичай розташовано кухню, передпокій чи невеличку вітальню, комори та санвузли, на вищих поверхах — по спальні та туалети чи рукомийники. Будинки переважно у непоганому стані, там є старовинні меблі. Ціни варіюються від 15 до 50 тисяч євро.

Труднощі, до яких треба бути готовими

Придбання будинку — це, звісно, лотерея, зокрема тому, що не всі можуть під час перегляду оцінити обсяг робіт, які потрібно вкласти у житло. Сюрпризи, однак, можуть бути й приємними. Так, один із будинків у Монтьєрі не могли продати роками через велику тріщину в несучій стіні. Виглядало так, що будинок або треба кардинально реконструювати або й узагалі зносити. Втім, одні покупці таки наважилися ризикнути, зняли з пошкодженої стіни тиньк і виявили під його шаром старовинний кам’яний комин — саме через нього й пішла тріщина.

Не всі історії, втім, закінчуються вдало. Іноді житло навіть не підведено до електрики, потребує заміни системи каналізації, заміни покрівлі тощо. Супутні витрати на оформлення, податки на нерухомість і комісії можуть сягати 10 тисяч євро. Чимало покупців виявляють, що поступки від італійської бюрократії не входять у програму. У деяких випадках виявляється, що вартість відновлення «будинку за один євро» настільки велика, що вигідніше купити дорожчий.

«Деякі (покупці будинків за 1 євро) хочуть якнайкращого результату, витративши мінімум, — каже місцевий будівельник із Муссомелі. — Іноді це неможливо, враховуючи вік будинків. Іноді ми просто сміємося».

Independent пише про 45-річну американку Мередіт Таббон, яка купила будинок XVII століття у Самбука-ді-Сицілія на аукціоні за 5 тисяч євро. У ньому не було електрики, водопроводу. Потім купила за 31 тисячу сусідній будинок та об’єднала з першим, утворивши помешкання з п’ятьма спальнями. Її інвестиції у відновлення склали 440 тисяч євро, ремонт тривав п’ять років.

Інше питання — наявність соціальної інфраструктури. Адже з більшості містечок люди виїжджають невипадково, а передусім через брак робочих місць. Так, наприклад, занепало гірниче Монтьєрі, коли закрилися вугільні шахти. Принаймні нові мешканці Муссомелі запевняють, що у місті є супермаркети, ринки, лікарня, приватна клініка, ветеринарія, кінотеатр, спортзали, ресторани та кав’ярні, відбуваються різні культурні події. «Я очікувала, що Муссомелі — це покинуте місто, де нічого не відбувається, і була здивована, що помилилася», — розповідає німкеня Барбара Меркл, яка переїхала сюди у 2024 році.

Ще один чинник, на який варто звертати увагу, зокрема у Муссомелі, розташованому в самому серці Сицилії, — це спека, яка зі змінами клімату ставатиме ще сильніша.

Муніципалітети справді виграють економічно від схеми. Однак лишається питанням, чи відроджується сама культурна спільнота, поповнюючись іноземцями, чимало з яких не живуть у купленому житлі постійно, а то й перетворюють на орендну нерухомість.

Традиції та місцеві події можуть сприйматися ними як додаткова розвага, а не те, на чому будують соціальні зв’язки. Так, у щоосені в Седіні відбувається фестиваль їжі, на якому родини відкривають для всіх охочих винні льохи, комори та вітальні та обмінюються врожаєм одні з одними. Чи не сприймають приїжджі це як виставу і чи не перетвориться ця традиція у шоу для туристів?

Соціолог Марко Піцці був сповнений скепсису, коли почав досліджувати вплив одноєврових будинків в Умбрії, однак таки дійшов висновку, що без неї занепалим містам було б майже неможливо розраховувати на розвиток.

Зрештою, чимало переселенців таки оселяються у новому місці, сповнені бажання жити тут і померти, купують ще будинки для дітей і батьків, заводять друзів серед місцевих, переймають традиції та вивчають мову.

Інший підхід: житло за повну вартість + допомога

Мер Радікондолі, розташованого у Тосканії за годину їзди від Флоренції та 40 хвилин від Сієни, стверджує, що його програма вигідно відрізняється від «одноєврових схем», пише CNN.

У місті, де лишилося менш як тисяча мешканців, — 450 будинків, сто з яких порожні. Два роки тому мер Франческо Гуаргуальїні схвалив програму, яка пропонує виплату в 20 тисяч євро кожному, хто купить житло та поселиться у Радікондолі. Ще шість тисяч євро нові мешканці можуть отримати як компенсацію за витрати на опалення, транспорт тощо.

Саме ж житло коштує грошей. За виставлені на продаж помешкання просять від 50 тисяч до 100 тисяч євро. У середньовічному центрі можна розраховувати на дешевші та менші будинки, на околицях просторіші вілли в оточенні оливкових гаїв і виноградників продаються дорожче.

За словами Гуаргуальїні, на відміну від житла, яке віддають за безцінь, будинки в Радікондолі мають цінність. Як правило, вони вже у хорошому стані. Деякі потребують невеликого ремонту, що може обійтися в десяток тисяч євро. Враховуючи 20-тисячну виплату, покупець може розраховувати на невеликий будиночок за, скажімо, 30-35 тисяч.

Зараз місто розширило програму й на оренду та пропонує субсидувати половину її вартості протягом перших двх років. Таким чином, знімати помешкання на 60-80 квадратних метрів можна приблизно за 200 євро.

Умова: нові мешканці мусять жити у місті протягом щонайменше десяти років. Якщо йдеться про субсидії на оренду, — чотири роки.

За два роки в Радікондолі було продано 23 будинки. Сюди переселилися 60 людей, переважно італійців, але також є й кілька іноземців, серед яких бельгійці.

Коментарі:

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті