Історія постійно кусає себе за хвіст

Але: 

- ці "темні віки" створили, можливо, найкрасивіший у світі образ Міста. І досі в європейські міста з усього світу люди їдуть передусім туди, де лишилися залишки цих "темних віків".

- Ці "темні віки" створили культуру, яка й досі заворожує. І пропонує абсолютно іншу метафізику, ніж "модерна". Революція Ренесансу в живописі полягала в тому, що тепер людина дивиться на світ. Але тим гостріше відчувається метафізична інакшість середньовічної релігійної культури, де не я дивлюся на Бога, а Бог дивиться на мене. Де в моїй зустрічі з очима святих справжнім оком є не моє — а око святого. Можна по-різному до цього ставитися, приймати чи відкидати (чи приймати критично), але, без сумніву, це дуже важлива частина нашої культури. І нашої онтології та антропології.

- Прогресистська / модерністська теорія історії, яка розвинулася в ХІХ — XX століттях, закриває від нас те, наскільки середньовіччя було джерелом багатьох речей, які ми цінуємо, — передусім ідеї права і прав. Британський лібералізм неможливо зрозуміти без мрії про повернення до Magna Carta. А українську боротьбу за свободу та право неможливо зрозуміти без спадку Русі та Великого Князівства Литовського з їхнім "феодальним плюралізмом" та зафіксованим правом — потім зруйнованим антиправовою тиранією Московії.

Читайте також: Україна — не лише геополітичне поняття, а й моральне

- Можливо, недарма серед українських інтелектуалів інтерес до Середньовіччя був не меншим, ніж інтерес до бароко (бароко, до речі, можна вважати спробою повернення до спадку Середньовіччя після "антропоцентризму" Ренесансу). Костомаров шукав політичну множинність у "федеративній", як він казав, природі Русі, а Антонович писав історію Великого Князівства Литовського. У наш час мій вчитель Вілен Горський міркував про "філософську культуру" Русі. Ну і багато інших прикладів.

- Взагалі теорія модернізації як "покращення" у чомусь має рацію, але в чомусь вона хибна і навіть шкідлива. Політично "модернізація" означала централізацію держави, знищення середньовічної "феодальної множинності" і народження абсолютистської монархії навіть у західній Європі. Коли ця ідея прийшла на схід, вона в Московії породила тиранію та імперіалізм — і якраз середньовічної ідеї прав тут забракло, щоб її збалансувати. Тому епоха Просвітництва - XVIII століття — яка асоціюється у нас з укріпленням лібералізму, в російській імперії означала абсолютно протилежне: побудову тиранічної імперії — яка зруйнувала залишки республіканських держав Східної Європи. 

Звісно, у Середньовіччі було чимало не дуже приємних речей. Але я проти лінійного сприйняття історії. Історія, як уроборос, постійно кусає себе за хвіст. Вона звивається, повертається, завʼязує себе вузлом, і дуже рідко вчиться і на  помилках, і на подвигах.

Це важливо памʼятати, коли ми дивимося в майбутнє — і замість того, щоб дивуватися, "а як це можливо у XXI столітті", розуміти, що в історії можливо все.

А скарби минулого часто містяться там, де ми їх не чекаємо.

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.